Борове́ — село в Україні, у Рокитнівській селищній громаді Сарненського району Рівненської області. Населення становить 1822 осіб.
Географія На північному заході від села бере початок річка Березниця, права притока Бобра.
Історія Борове — село, до 2020 - адміністративний центр однойменної сільської ради. Розташоване за 23 км від залізничної станції Рокитне — Волинське. Перша письмова згадка про село Борове належить до 1545 року. Назва села походить від слова «бор» — ліс. Адже село з усіх сторін оточене густим лісом. На полях і луках, у землі зустрічаються залишки дерев, які свідчать про те, що не дуже давно на даному місці був ліс. Навіть на такий факт можуть вказати місцеві старожили, ніби, рятуючись від монголо татар, перші мешканці майбутнього села зайшли в дрімучий ліс, заснували село і дали назву Борове.
Село Борове має багату і давню історію. Виникло воно у зв'язку з татаро — монгольськими нашестями на стародавню землю древлянКоханевич В. Н. Топоніміка і легенди Рокитнівщини: наук.– пізнав. посіб. / В. Н. Коханевич. — Рокитне, 2005. — 75 с.: іл..
В книзі Теодоровича говориться: "Село Борове как имение княгини из рода Путивльских упоминаеться в акте от 1545 года в описи Овручского замка, с исчислением приписанних к нему мещан, бояр, крестьян, земель, а также с исчислением повинностей даней… «
Від роду Путивльських воно згодом переходить у спадщину до Івана Чарторийського, представника давнього князівського роду і одного з найбільших магнатів шляхетської Польщі. Пізніше Чарторийські продали село з усіма його угіддями за 500 кіп грошей (1500 царських рублів) воєводі Богдану Корецькому. Акт продажу датується 21 серпня 1579 року. Від сина Богдана Корецького Іоакима село перейшло у власність Евстахія Тишкевича — Логойського Брестського підкомарія. З іменем цього феодала пов'язане скасування панщини в селі посилення ролі місцевого самоврядування (управління селом було в руках війська і селян).
Не оминули нашого краю і події пов'язані з визвольною боротьбою під проводом Б.Хмельницького у 1648—1957 рр. В 1648 році селяни виступали проти шляхти.
У період 1917—1921 рр. село опинилося під впливом революційних подій, хоча активної участі селяни в цих подіях не брали.
В результаті другого поділу Польщі село Борове, як і вся навколишня територія відійшло до Кисорицької волостіОвруцького повіту. З 1920 р. село входить до складу Сарненського повіту Подільського воєводства. За рішенням Ризького мирного договору від 18 березня 1921 року село відійшло до Польщі і опинилось в прикордонній зоні. Після укладення Ризького договору кордон майже збігався із нинішнім кордоном між Житомирщиною і Рівненщиною.
2 листопада 1921 р. у Боровому зупинилася на ночівлю Волинська група (командувач — Юрій Тютюнник) Армії Української Народної Республіки, яка невдовзі мала вирушити у Листопадовий рейд. Звідси група вирушила у рейд 4 листопада. Перед тим, як вона мала вирушити Юрій Тютюнник звернувся до козаків із промовою, після якої зачитав звернення до них Головного Отамана Симона Петлюри.
В 30-х роках у складі Сарненського повіту село входить до Волинського воєводства.
Після встановлення комуністичного режиму (17 вересня 1939 року), наприкінці року організована сільська рада в складі села Борове і прилеглих до нього хуторів, яка входила до складу новоутвореного Рокитнівського району Рівненської області. В цьому ж році засноване Борівське лісництво Рокитнівського ДЛГ.
Під час Німецько-радянської війни на території села Борове діяли такі формування: загін особливого призначення „Капітана Гриші“ (Дюгербія Танайовича Узденова) загін особливого призначення „Переможці“ Дмитра Медведєва загін Івана Івановича Шитова формування „Поліська Січ“ Тараса Бульби — Боровця 93 боровців були учасниками формувань ОУН- УПА
У роки Німецько-радянської війни за те, що селяни допомагали партизанським загонам Д. М. Медведєва і С. А. Ковпака, нацисти закатували 386 жителів, спалили всі хати (1943 рік. 8 квітня. Субота. Свято „Благовісник“). На фронтах Німецько-радянської війни воювало 64 односельців, за бойові заслуги 28 з них нагороджено орденами й медалями, 36 мешканців загинули.
Після закінчення війни селяни приступили до відбудови народного господарства. В перші післявоєнні роки розпочалась колективізація у селі. Організували колгосп ім. Дзержинського 14 жовтня 1948 року. Головою колгоспу призначили Крука Корнія Юхимовича, а головою ревізійної комісії Делейчука Гордія Григоровича. Компартійна організація створена в 1949 році. У 1949 році в с. Борове відкрито сільський клуб, бібліотекуІсторія міст і сіл Української РСР. Т. 26 т. Ровенская область. — К.: Голов. Ред. Укр.рад.енцикл. АН УРСР,1973.- с.539. На території села Борове було встановлено погруддя Ф. Е. Дзерджинському та обеліск загиблим під час Великої Вітчизняної війни захисникам села — Володимиру Шабанову та узбеку, партизану — підривнику Бабаджану ІшчановуПам'ятки історії Рокитнівського району [Електронний ресурс] / Вікіпедія Вільна енциклопедія.- Електрон. Дані.- 2013. — Режим доступу: Пам'ятки історії Рокитнівського району . — Назва з екрана.. Неподалік від села розташована ботанічна пам'ятка природи — урочище „Нетреба“.
05 лютого 1965 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР передано Борівську сільраду Дубровицького району до складу Володимирецького району.
На даний час в селі Борове проживає 1835 жителів. Нині в селі Борове діє СГПП „Промінь“, загальноосвітня навчальна школа І-ІІІ ст., лікарська амбулаторія, будинок культури, бібліотека, лісництво, будинок побуту, відділення зв'язку, дитячий садочок, сітка магазинів. Функціонує Свято-Михайлівська церква та церква євангельських християн-баптистів.Борове, Рокитнівський район, Рівненська область [Електронний ресурс] / Історична Волинь. Електрон. дані. . — 2014. — Режим доступу: http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&view=article&id=4588:2014-04-29-13-36-19&catid=58:2013-12-24-09-57-13&Itemid=17
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 722-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області» увійшло до складу Рокитнівської селищної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Рокитнівського району, село увійшло до складу новоутвореного Сарненського району.
Населення За переписом населення 2001 року в селі .
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 99,89 % російська 0,11 %
Освіта та культура
Борівська ЗОШ І-ІІІ ст.
Період Російської імперії Здавна наш край був важкодоступною лісовою територією, що розкинувся серед численних рік і боліт, віддаленою від великих культурних центрів. Тому освітні заклади на теренах нашого краю довгий час були відсутні і перші школи на теренах Північно-Східної Рівненщини появилися лише в другій половині XIX століття. Освітня сітка спочатку розвивалася досить повільно і на початках мала форму однокласних парафіяльних шкіл, які діяли по більших селах. Одним із таких сіл було Борове, тому можна твердити, що історія Борівської школи сягає своїм корінням в XX століття. Парафіяльні школи створювалися при церквах і, як правило, обов'язки вчителя виконував священик. В такого роду школах вчили читати, писати, рахувати, а також навчали Закону Божому. Однак не всі діти мали можливість відвідувати школу (не пускали батьки, бо не хотіли відривати дітей від роботи по господарству, не було в що одягнутися і взутися, обмежена місткість школи тощо). Тому більшість жителів Борового були неписьменними.
За часів II Речі Посполитої (1920—1939) Становище дещо змінилося в 20-30-х рр. XX ст., коли на теренах Західної України запанувала Польща. Тоді була створена більш розгалужена сітка чотири- і семикласних загальноосвітніх (повшехних) шкіл, які утримувалися за рахунок держави. Мовою викладання в переважній більшості цих шкіл була польська мова. В Сарнах існувала гімназія, але навчання там було платним. Однак, не дивлячись на розширення мережі освітніх закладів, значна частина населення продовжувала залишатися неписьменною. В Боровому також була школа, яка спочатку знаходилася в хаті єврея Шмилика; потім громадським коштом збудовано спеціальне приміщення для початкової 1-класної школи (на місці теперішньої швейної майстерні), яку відвідували близько 50 учнів. Навчання велося на польській мові і вчила дітей одна вчителька — Юлія Павлівна Симонович.
Крізь воєнне лихоліття (1939—1945) З вересня 1939 р., за перших більшовиків, у хаті солтиса Федота, було створено пункт навчання хлопців-допризовників російської мови. Продовжувала свою роботу початкова школа, але навчання велося вже і українською мовою. Помінявся і зміст навчання, бо нова влада прагнула використати школу як один із інструментів закріплення потрібних їй ідей та виховання відданих їй кадрів. Школа діяла вже в кількох приміщеннях: в центрі села, на хуторах Замостя, Зублятин, Верхлистя, Топлище. В складі цієї школи нараховувалися 2 денних і 5 вечірніх класів, у яких нараховувалося по 35-40 учнів. Вечірні класи вчили 5 вчителів, зокрема Щедріна Марія Олександрівна та Антончик Петро Михайлович.
Тяжкого удару шкільництву завдала російсько-німецька війна 1941—1945 рр. У роки війни школа в Боровому не працювала. Причинами цього були планомірне знищення нацистами освітніх закладів (які часто використовувалися як казарми), непевне становище населення Борового, яке потрапило в сферу протиборства різного роду збройних формувань, знищення німецькими карателями значної частини села, відсутність будь-якого матеріального і кадрового забезпечення Борівської школи.
Школа в 1945—1990 роках По війні село почало відроджуватися, а разом із ним почала відроджуватися і Борівська школа. В листопаді-грудні 1945 р. в село почали повертатися фронтовики. Один з них, Микола Леонтійович (Левкович) Кляпко (мав 7-класну освіту, заочно навчався в Костопільській педагогічній школі), став організатором школи. Тодішній завідувач Рокитнівського відділу народної освіти Степан Іудович Пухліч доручає йому облікувати всіх дітей шкільного віку і призначає Миколу Леонтійовича Завідувачем Борівської початкової школи, яка почала працювати з 19 лютого 1946 р. на хуторі Перевора. Село було розкидане по хуторах, які були розкидані далеко один від одного, і тому навчанням були охоплені лише діти, які жили на цьому хуторі і недалеко від нього.
Люди, хати яких збереглися, охоче відпускали кімнати для навчання дітей. А тому й перша повоєнна школа діяла в хаті Макара Йосиповича Нестерчука. В першому повоєнному класі навчалися близько 50 дітей віком від 8 до 15 років. Умови навчання були досить важкі: парти робили самі батьки та старші учні; на всіх учнів було всього 2 букварі; зошити робили із старих газет та обгорткового паперу; було відсутнє канцприладдя.
В тому ж 1946 р. появилися класи на хут. Топлище, Царова, Горохова і Замлиннє, а в 1947—1948 рр. навчання велося і на хуторах Маковище, Зублятин, Дуброва, Підлута, Верхлистя, Замостє.