Кам'яне́ (до 1940-х років — Войткевичі) — село в Україні, у Березівській сільській громаді Сарненського району Рівненської області. Населення становить 1248 осіб.

Історія

Спогади про село 500 років тому Понад 500 років тому назад, на берегах тепер неіснуючої річки Вишня, появилося невелике поселення, яке назвали Вишневе.

Перші жителі вели боротьбу з татарами. Усні оповідання про ці часи передаються з покоління в покоління. А саме: татари обсновували ліс шовковою ниткою і так забирали людей в полон. Люди тікали до лісу, але й там незнаходили порятунку. Пташка сойка теж допомагала татарам віднайти людину. Побачивши її, вона кричала і на цей крик татари наздоганяли людей. Багато людей тоді було знищено. Ще й до сьогодні, навколо села на урочищах Загребля та Насп'я збереглися кургани, могили людей.

Кілометрів з 13, недалеко озера Сомити є долина, яка зветься татарською. Саме тут татари формували свої загони і тоді робили раптові набіги на поселення. Це було XVIII ст.

Місцем схованки від татарських наскоків люди обрали-Бабині островки. Ось тут і були знайдені жорна, ткацькі верстати, мотовила, саме тут наші предки пристосувалися снувати(у хвойних деревах робили дірки, забивали кілочки і так снували пряжу). Розпочали займатися ремеслом. Дотепер залишилися отвори в деревах та печери, хоча вже і вросли в землю.

Життя людей в 16-17 ст. У XVI ст. село Вишневе належало до Бабинського ключа, було власністю дворян Бабинських. Жорстокої кріпаччини і солдатчини зазнали селяни. Денисовець Андріан служив у солдатах 25 років, після нього ще 8 селянських хлопців служили в царській армії по 21 року. В XVII ст. село було продано пану Рябчинському: всі хати, які були розкидані навколо річки і урочища Войков, це частина теперішнього села від «ферми» до «Дуба».

Пан Рябчинський зселив і село дістало назву Війткевічі. Тут же на гірці було кладовище наших предків. На сьогодні зберігся великий кам'яний хрест.

Село переходило з одних панських рук в інші. Майже 20 років було в залежності пана Палешного. Це був один із наймилостивіших панів, який частково турбувався про селян: допомагав їм харчами, сінокосами, землею. Дружина пана похована на сучасному кладовищі. Пан замовив пам'ятник дружині у Житомирі, а в село привіз волами. Лише частина залишилася на сьогодні, а то зруйновано в наші часи.

Визвольні змагання Після жовтневого перевороту селяни розгромили маєтки пана Мондрика. Одного управителя вбили, а другий разом з матір'ю пана втік до Польщі.

У січні 1918 року розпочався перший період радянської окупації. У грудні 1918 року повернувся пан Мондрик разом із німецькими військами. Комуністичних посіпак було вбито.

19 березня 1921 року село було окуповане поляками.

Польський уряд За переказами старожилів село Війткевічі не попадало під польське володіння. Радянсько-польська комісія провела кордон в 1921 році, захопивши тільки Смолін. Але поляки, які на той час населяли с. Будки-Кам'янські, були невдоволені рішенням. Комісія y l922 році переглянула справу і було встановлений кордон, за яким Будки і Війткевичі були віднесені до Польщі. Навколо села було встановлено 4 застави, атам, де тепер лікарня-отвод. Життя селян стало нестерпним. Уже появилися польські гроші-злоти, але на них селянинові приходилось тяжко працювати. Магазинів у той час було багато, але всі вони були у євреїв: Хані, Берка, Гершка. Почався розвиток освіти: У шкільному саду побудовано 4-класну школу (в цій школі учні вчилися до 1976 року). У цю школу ходили поляки і українці, тому на уроки приходили і піп, і ксьондз. Поляки ходили молитися у костьол за село, а українці в церкву. Убогість, злиденність почала зароджувати у душах селян прагнення до непокори, до боротьби проти польських порядків. 17 вересня 1939 року прийшла жадана воля село — радянське. Організовано три колгоспи: «Червона зірка», «ім. Молотова», «Прогрес». А 1 вересня 1940 року вони об'єдналися в один, де головою колгоспу був Мініч Юхим, а головою с/ради — брат Бурмаки Тетяни Олексіївни, Денисовець Антон.

На кінець 1939 року в селі Війткевичі проживало 1998 осіб. Тривала перебудова села. Люди відчули життя.

Грізні роки німецько-радянської війни Війна порушила мирне життя і працю людей. Під час окупації, восени 1941 року гітлерівці створили у селі поліцейську дільницю. їх поплічники активно допомагали окупантам грабувати населення. Жителі села постійно тримали зв'язокіз партизанськими загонами, переховували втікачів, повідомляли про небезпеку, постачали одяг і харчі для партизан. 19 грудня гітлерівці рушили на Війткевичі. 26 грудня 1942 року о 4 год. вечора гітлерівці зігнали всіх жителів с. Будки в помешкання школи. Чоловіків розстріляли у шкільному сараї, а жінок і дітей спалили у школі. Було знищено 646 мирних жителів. Дівчат та юнаків 15-19 років вивозили до Німеччини на різні тяжкі роботи. Але під час визволення більшість повернулася на рідні землі Це Воробей Єва Степанівна, Хільковець Анастасія Федорівна та ін.

Усіх жителів села Війткевичі нацисти зігнали у хату Конти Петра Ярославовича підпалили і закрили двері. Врятувався лише Колядич Василь Юхимович. У Конотопі двічі квартирувало з'єднання С. А. Ковпака. Німці боялися іти до лісу, але спалили 296 дворів.

На території села загинув командир партизанського (з'єднання)

Загону П. М. Голуб, секретар комсомольської ланки Новак Васелина, Іван Талах.

Війткевичі були визволені від німецько-нацистських окупантів у січні 1944 року.

Проживши трагічну історію село Війткевичі назавжди залишилося в пам'яті народу, а в 1946 році за бажанням жителів село отримало нову назву Кам'яне.

Молоде покоління, юнь незалежної держави прикрашає і примножує здобутками історію свого села.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Рокитнівського району, село увійшло до складу новоутвореного Сарненського району.

Населення За переписом населення 2001 року в селі . Мова Відсоток українська 99,48 % російська 0,45 % білоруська 0,07 %

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваЧисельністьВідсотокукраїнська133799,48%російська60,45%білоруська10,07%Усього1344100%

Освіта та культура Темним і безпросвітним було життя поліщуків. Сотні сіл поліського краю не мали шкільних приміщень, не було вчителів, які змогли б дати освіту дітям.

Розвиток освіти села Приблизно у 1890 році в селі, відкривається один клас в хаті Савки Титовського. Власник хати був (як на той час) освіченою людиною, бо вмів читати і писати. Навчала цей клас дружина приїжджого шинкаря. Згодом, приблизно в 1890 р., сільський священик віддає чотирикімнатне приміщення на своїй садибі під школу. Батьків, що бажали віддати своїх дітей на навчання, було небагато. Причиною тому були матеріальні нестатки. Але все — таки було набрано 3 класи, навчання яких вели Михайло Сябрук і Сільвестр Гулін — обидва приїжджі. Ця школа проіснувала до років громадянської війни. Непогані здібності до навчання виявив Кравчук Устим Демянович 1902 р. н. Йому було запропоновано подальше навчання в Овручі, але через матеріальні нестатки мрія молодого парубка не здійснилася. 1919 р.- це роки неспокою, злиднів і розбою. Наш край переходив з одних рук в інші, та найдовше перебував під владою Польщі. Дітей в роки суматохи вчили в будинку єврея, вчителькою була приїжджа українка на ім'я Катерина. Навчання проводилось лише польською мовою. Раз у тиждень по одному уроку з православними дітьми проводив заняття священик, а з католиками — ксьондз. По закінченню польської школи видавали свідоцтво, де зазначали прізвище, ім'я по батькові, рік народження, успішність. У 1939 році на місці старої школи була побудована нова школа, розрахована на 7 класів і введено посаду керівника — «директор школи». Школа була дуже красива, простора ―як згадують односельці, але в ній навчалися лише два тижні поки територія села була звільнена з-під влади Польщі. У 1940 р. в цьому приміщенні почалося чотирикласне навчання. Перші дні навчання розпочав Жук Костянтин і його дочки — Соня і Надія. Надалі почали приїжджати нові вчителі і директором школи обрали Марію Василівну Щербу. У роки Німецько-радянської війни село було окуповане німцями, школа на той час не працювала. У 1942 р. село спалили німці і люди перейшли жити в ліси. Лише у жовтні 1945 р. в район відрядили молодих вчителів серед них були вчителі, які направлені і в наше село. Це вони розпочинали тут свою трудову діяльність, організовували навчання жителів села у чотирикласних початкових школах, які знаходилась по хуторах в сільських непристосованих будинках. З 1946 по 1949 рр. 5-6 класи вчилися у хаті Савич Ганни та Мініч Ксенії . В той час викладали історію, українську та російську мову і літературу, математику, географію. Першим директором був призначений Хрипун Михайло Степанович. У 1951 р. хуторські школи закрили перевели до села. Навчання проходило в три зміни, функціонувала вечірня школа. У 1959 році розпочали будівництво другого приміщення школи. Чимало праці приклали вчителі літом. Білили, вимощували класи, закінчили будівництво у 1962 р.

11 березня 1962 року Іван Петрович Денисенко затверджений директором Кам'янської середньої школи. У школі по новому зазвучала рідна мова, у рідній школі. Почала відроджуватися нація, разом з тим і духовна культура. У навчальні плани введено новий предмет –українознавство. Де учні детальніше вивчають історію життя, звичаї, обряди свого народу. Впроваджуються нетрадиційні форми навчання з окремих предметів. Зокрема нову методику проведення уроків втілює в життя вчитель біології Денисенко Катерина Петрівна, Деркач Августина Лук'янівна, Марчук Надія Олександрівна. Згодом школа поповнилася новими місцевими кадрами. У жовтні 1999 р. сталися корінні зміни у стінах школи. Директор Денисенко І. П. розрахувався і призначена новий директор — Мініч Марія Степанівна. На даний час директором школи є Мініч Тетяна Олександрівна. У 2015 році Кам"янська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів була реорганізована в Кам"янський навчально-виховний комплекс (загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад).Розвитком культури в селі займається сільський клуб та публічно-шкільна бібліотека. Клуб був заснований у 1949 році коли почалася післявоєнна відбудова села. Із хуторів перевозили старі хати для відбудови народного господарства. Тоді й збудували сільський клуб. У 1966 році у сільському клубі почали показувати кінофільми, організовувалися концерти до різних свят. Першим завклубу у селі був Хільковець Василь Іванович. З появою приїжджих вчителів до села направили завідувачів клубу зі спеціальною освітою — Щербу Надію, згодом Чорну Надію та інші. На даний час працює завідувачка клубу — Семеняка Наталія Григорівна. В клубі діють художні гуртки: вокальний, художнього читання, дитячий фольклорний гурток, проводяться різні масові заходи.

Медицина У селі діє Кам"янська лікарська амбулаторія загальної практики-сімейної медицини та пункт швидкої медичної допомоги. Приміщення лікарні було збудоване в 1961 році під Кам'янську дільничу лікарню Першим лікарем був назначений Старанкевич Петро Васильович, який приїхав працювати головним лікарем. З 2012 року лікарня реорганізована і в її приміщенні діє два різні медичні заклади: амбулаторія та пункт швидкої допомоги. У амбулаторії працюють геніколог, два фельдшери, дитяча медсестра, лаборант, два зубних лікарі, обслуговчий персонал. На цей час завідувачем амбулаторії є Ходакевич Володимир Миколайович. Пунктом швидкої допомоги керує старший фельдшер Хільковець Ніна Петрівна.

Промисловість