Міністе́рство оборо́ни Есто́нії, Міноборони Естонії () — центральний орган виконавчої влади і військового управління в Естонії, у сфері управління якого перебувають Сили оборони Естонії, які включають Збройні сили Естонії та Кайтселійт, а також інші органи і департаменти.

Міноборони країни є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони. Місія міністерства полягає в захисті державного суверенітету та гарантіях захисту держави від зовнішніх загроз.

Міністерство було відтворено в 1992 році, після відновлення незалежності Естонії. В 1994 році Естонія приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру», яка стала першим кроком до вступу в організацію, того року Росія остаточно вивела всі свої війська з території Естонії, а вже 29 березня 2004 року Естонія була прийнята до НАТО.

Збройні сили Естонії комплектуються відповідно до Закону про загальний військовий обов'язок. Юнаки від 18 до 28 років, які не мають звільнення, а також які є громадянами Естонії, зобов'язані проходити 8 або 11-місячну (окремі фахівці) службу.

З 18 липня 2022 року відомство очолює Ханно Певкур.

Історія

Революція Під час Лютневої революції, до 15 березня 1917 року, органи державної влади Російської імперії, що розташовувалися у Ревелі (Таллінні), припинили своє існування, а вже з квітня 1917 року, в російській армії стали формуватися естонські національні військові частини під командуванням майбутнього естонського генерала Йохана Лайдонера. До кінця року в руках естонців перебувало 4 піхотні полки, резервний батальйон, інженерна рота й артилерійська бригада. Паралельно свою агітацію в містах та розквартированих в Естонії частинах російської армії вели більшовики. У жовтні-листопаді 1917 року в Естонії йшла боротьба між більшовиками, що утворили Військово-революційний комітет Естляндської губернії та Земською тимчасовою радою.

18-20 лютого 1918 року війська 8-ї німецької армії та Північного армійського корпусу почали наступ у бік Ревеля. Наступ призвів до великого замішання і хаосу в більшовицьких відомствах і військових частинах, що згодом призвело до краху більшовицької влади на території Естонії. Поряд з цим, естонські національно налаштовані сили скористались вторгненням Німеччини, аби домогтися створення незалежної Естонської держави, а їх національні підрозділи, що входили до складу російської армії, відмовилися захищати радянський режим і, всупереч спробам роззброєння з боку більшовиків, перейшли на бік Німеччини.

Військове міністерство 1918—1940 24 лютого 1918 року Комітет порятунку Естонії сформував Тимчасовий уряд й саморозпустився. До уряду ввійшов перший військовий міністр Андрес Ларка. Однак, на наступний день після цього 25 лютого 1918 року Естонія опинилася під німецькою окупацією. Тимчасовий уряд Естонії відновив свою діяльність після листопадової революції в Німеччині 11 листопада 1918 року. 19 листопада німецька адміністрація передала владу в країні тимчасовому уряду. 23 квітня 1919 року відбулося засідання естонських установчих зборів, у ході якого прийнято рішення про розпуск тимчасового уряду, проведення виборів і створення першого уряду Республіки Естонія. 8 травня 1919 року новообраним парламентом сформований новий уряд. 26 березня 1920 року Отто Штрандман призначений новим військовим міністром, до цього його функції виконував Костянтин Пятс. У той же день штаб головнокомандувача армією припинив своє існування як незалежний інститут і повноваження головнокомандувача були передані військовому міністру. У 1929 році військове міністерство було перейменоване в Міністерство оборони. А в 1934 році після державного перевороту, вчиненого Костянтином Пятсом, функції інституту головнокомандувача були відновлені, після чого роль міністерства оборони була помітно знижена. У 1937 році Міністерство оборони знову перейменували у військове міністерство. У 1938 році воно складалося з адміністрації військового забезпечення, управління військової охорони здоров'я, вищого військового суду і військової магістратури. Військове міністерство було ліквідоване 1940 року після окупації Естонії Радянським Союзом, а його функції перейшли до наркомату оборони СРСР. Створена маріонеткова структура «Міністерство оборони Естонської РСР», реальні функції якої виконувало Міністерство оборони СРСР.

Міністерство оборони з часів незалежності Після відновлення незалежності Естонії від радянської окупації Міністерство оборони було відтворено Верховною Радою Естонії у квітні 1992 року. Юрі Улуотс став першим міністром оборони нещодавно відновленої республіки. У країні залишилися приблизно 10 тисяч радянських офіцерів та військових пенсіонерів а також члени їх сімей. 3 вересня 1991 року Верховна Рада Республіки відновила Збройні сили, а 13 квітня 1994 року — штаби ВПС і ВМС. У перші роки, новостворене міністерство оборони займалося їх матеріальним забезпеченням, а також відбудовою інфраструктури.

Шлях до НАТО Відразу після відновлення незалежності в 1991 році Естонія взяла участь в Римському саміті НАТО, під час якого була заснована Рада північноатлантичної кооперації (), активним членом якої стала Республіка.

У березні 1992 генеральний секретар НАТО Манфред Вернер вперше відвідав Естонію, а в листопаді президент Естонської Республіки Леннарт Мері вирушив до головної штаб-квартири НАТО в Брюсселі, Бельгія.

В 1994 році була утворена програма НАТО «Партнерство заради миру», основною метою якої передбачалася допомога державам-партнерам в перетворенні їх військового контингенту, і вже 3 лютого того ж року до новоствореної програми долучилася й Естонія. 31 серпня того ж року між президентами Естонії та Росії, Леннартом Мері та Борисом Єльциним, були підписані , згідно з якими Росія остаточно вивела всі свої війська з території Естонії, що поклало кінець 55-річному безперервному розміщенню іноземних військ на території Республіки.

Індивідуальне співробітництво по лінії Естонія-НАТО розпочалося в червні 1995 року.

Затим в 1996 році Республіка починає підготовку до переговорів про приєднання у форматі 16 + 1, а вже в травні того ж року парламентом Рійгікогу був затверджений курс на вступ Естонії до альянсу і нові принципи державної оборони, вслід за якими розпочався процес офіційних переговорів щодо вступу і проведення внутрішніх реформ з метою приведення законодавства під стандарти країн-членів НАТО — програма отримала назву «Інтенсивний діалог з питань приєднання» ().

Вже через рік, в червні 1997 року представники Балтійських країн звернулися з закликом до керівництва НАТО з проханням визначити вимоги до країн-кандидатів і продовжити процес добровільного приєднання нових членів. В травні ж Рада північноатлантичної кооперації () була замінена на Раду євроатлантичного партнерства (), до якого долучається й Естонія.

На саміті НАТО 1999 року, що відбувся в Вашингтоні, США, Естонська Республіка була офіційно визнана однією з можливих кандидатів у члени Альянсу, а вже в листопаді 2002, на Празькому саміті Естонії, Болгарії, Литві, Латвії, Румунії, Словаччини та Словенії передали офіційне запрошення про приєднання до НАТО. 26 березня 2003 року держави-члени НАТО підписали в Брюсселі протоколи до договору про приєднання Естонії, Болгарії, Литви, Латвії, Румунії, Словаччини та Словенії до Північноатлантичного договору, який був ратифікований 85 голосами ЗА Рійгікогу 10 березня 2004 року, а 29 березня Естонія разом з низкою інших держав вступила до Північноатлантичного Альянсу і вже 2 квітня того ж року в Брюсселі відбулася урочиста церемонія прийняття семи нових членів до НАТО. До Європейського Союзу ж держава приєдналася 1 травня 2004 року.

В 2010 році була затверджена Стратегія національної оборони Естонії, а в 2014 році був прийнятий комплексний план розвитку національної оборони на 2013—2022 роки, за яким послідував план розвитку національної оборони на 2017—2026 роки.

У червні 2016 року, через загрозу потенційної російської агресії, лідери 28 країн-членів НАТО на зустрічі в верхах у Варшаві, Польща, вирішили розгорнути бойові групи Північноатлантичного альянсу в Естонії, Латвії, Литві та Польщі через зміну середовища безпеки, основною ціллю цих дій є демонстрація солідарності та зміцнення незалежної обороноздатності.

Бюджет

Бюджет Міністерства оборони Естонії в 2021 році збільшився до 645.5 млн євро, що складає 2.29 % від прогнозованого ВВП. З них близько 10 мільйонів піде на утримання розміщених на території союзників, а також близько 20 млн складуть додаткові інвестиції в національну оборону.

Фінансування оборонного відомства здійснюється за допомогою його поділу на державні програми: Незалежна військова обороноздатність — основна частина бюджетних витрат; метою програми є запобігання нападу і гарантія можливості захисту Естонської Республіки; складається з дев'яти підпунктів реалізації. Участь в колективній обороні — метою програми є ефективна і безпечна колективна оборона НАТО, а також її функціонування; включає участь у військових операціях і членство в міжнародних організаціях, а також регулює перебування союзних сил на території. Розвідка та раннє попередження. Розвиток і підтримка оборонної політики — метою програми є координування напрямку політики уряду з підтримки обороноздатності, зокрема забезпечення громадської підтримки та ресурсів для створення і підтримки військового потенціалу.

З 2012 року з метою постійного підтримання стійкості розвитку оборони Естонії встановлений мінімальний розмір оборонного бюджету, який становить 2 % від ВВП держави, а в 2015 році цей показник вперше був перевищений

З 2014 року витрати на оборону складаються з двох частин: перша передбачає створення і підтримку незалежного оборонного потенціалу, друга — виділення додаткових коштів у зв'язку зі збільшенням присутності контингенту НАТО в Естонії. Але з 2018 року до цих витрат був доданий третій компонент — програма інвестицій в оборону, яка спрямована на досягнення запланованого розвитку критичних можливостей якнайшвидше.

Закупівлі Всі закупівлі на потреби військових органів і самого міністерства оборони здійснюються через Державний інвестиційний центр, який почав працювати з 1 січня 2017 року і функціонує на основі Закону про державні закупівлі.

Міжнародна співпраця Естонія підтримує двосторонні відносини у сфері оборони та військового співробітництва приблизно з 35 країнами Європи, Північної Америки та Азії. Військові аташе Естонії призначені до Фінляндії, Франції, Грузії, Німеччини, Польщі, Росії, Швеції, Великої Британії та США.

Сфери співпраці зі стратегічними партнерами включають активну координацію позицій оборонної політики та співробітництво у таких галузях, як операції, навчання, військова освіта і закупівлі.

Естонська Республіка бере участь у багатьох міжнародних організаціях та договорах. З 2004 року є членом НАТО, і її безпека гарантується принципом колективного захисту, згідно з яким напад на одну державу-член означає напад на весь альянс. З того ж року Естонія є членом Європейського Союзу, і як член Союзу, вона пов'язана з Європейським економічним і правовим простором, спільною європейською зовнішньою політикою та політикою безпеки й оборони, які підвищують безпеку як у регіоні Балтійського моря, так і в Європі й світі в цілому.

Крім того, Естонія бере участь у договорі Балтійського оборонного співробітництва, основною функцією якого є охорона повітряних кордонів регіону. А також республіка бере участь у кількох міжнародних угодах про контроль над озброєннями й виконує інші міжнародні зобов'язання щодо контролю над ними. Контроль здійснюється згідно з керівними принципами Організації Об'єднаних Націй (ООН) та Організації з безпеки й співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Участь в операціях