Тучкатак ( або Хмар-Катак, Тус-Кустак, Тавуш, Тавус — історико-географічна область. З II століття до н. е. по IV століття н. е. в складі Великої Вірменії, гавар провінції УтікСм. Вопрос о границе Армении и Кавказской Албании.

Після Першого поділу Вірменії між Римом і Персією в 387 році провінція Утік була передана Персією до складу васальногоВсемирная история. Энциклопедия. Том 3, гл. VIII: Албанського царства.

На даний час рівнина (східна) частина давньої області Тучкатак входить в Таузський район Азербайджану, а західна (гірська) — в Тавушську облась ВірменіїРанее была значительной частью Шамшадинского района Армянской ССР.

Етимологія

Топонім Тучкатак вперше згадується в «Географії» вірменського автора VII століття Ананія Ширакаці, як назва області провінції Утік Великої Вірменії, яка в період написання роботи перебувала в складі Кавказької Албанії.

Назва гавара співзвучно з назвою фортеці — Тавуш, яка знаходиться на цій території. Найбільш ранні згадки області Тучкатак в формі Тус і Тавуш в історичних джерелах зустрічаються з X століття. В. Минорський відзначав, що сучасною формою назви Тавуш є Тавус:. В інших джерелах фортеця також згадується в формі Тавус:, Тус, Товуш і Товус.

Географія З півночі природним кордоном Тучкатака служила річка Кура, яка також розділяла Велику Вірменію і Кавказьку Албанію. В межах області протікали притоки Кури — річки Ахум, Тавуш і Хндзорут. Із заходу від Гугарка її відділяла ущелина річки Агстев, яка входила в гавар Дзорапор. На півдні Тучкатак межував з гаваром Варажнунік провінції Айрарат, на південному сході — з областю Гардман провінції Утік.

Як свідчить етнограф, археолог і єпископ Макар Бархударянц у кінці XIX століття, Тучкатак був винятково родючим і багатим всілякими садовими плодами, пшеницею, ячменем, просом, кавунами, динями, овочами, а також великою і дрібною худобою. Однак нижня частина Тучкатака бідна на воду.

Історія

На початку II ст. до н. е. східні кордони Великої Вірменії були встановлені по річці Кура, територія області Тучкатак, як і всього Утіка, в наступні 6 століть перебувала в межах централізованої вірменської держави. В 387 році, під час розділу Великої Вірменії, Тучкатак з рядом інших сусідніх областей була включена у склад васальної від Персії поліетнічної Албанії.

В середині VIII століття тут розселилося стороннє угорське: (за припущенням Новосельцева — савірське) плем'я, відоме в історії під вірменським ім'ям Севордік, що означає «Чорні сини». В арабських джерелах вони згадувалися в формі савардійа або сійавурдійа. Так Масуді в X столітті писав, що «Річка Кур (Кура) витікає з країни Джурзан, що належить царю Джурджіну (Гургену), тече через землі Абхазії, поки не досягає прикордонної області Тифліс, яку вона перетинає посередині. Потім вона тече через землі Сійавурдія, які є гілкою вірмен». Плем'я Севордік пізніше прийняло християнство і вже до першої половини X століття: було вірменізоване. Аль-Істахрі також називає Сійавардійців вірменами:.

З кінця IX століття, після відновлення незалежності Вірменії, ця територія увійшла до вірменської держави, коли її межі на північному сході доходили до річки Кура:. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний свої офіційні листи адресував «у Вірменію — до трьох князів Сервоті, які іменуються чорні сини»Constantine Porphyrogenitus. De Cerimoniis Aulae Byzantinae , II, 48. На початку X століття цар Вірменії Ашот II об'єднав Тавуш і Дзорапор в окрему адміністративну одиницю. У цей період тут князями були Цлік Амрам і Мовсес. У другій половині X століття гавари Гардман і Парісос з'єдналися і стали невеликим вірменським князівством, приєднавши до себе ряд інших гаварів, у тому числі Тучкатак. У 1017 році Гардман-Парісоське князівство стало частиною вірменського Ташир-Дзорагетського царства. У 1118 році землі Ташир-Дзорагетського царства були приєднані до Грузії: і передані під правління амірспасалару. Після цього молодша гілка вірменських Багратидів — Кюрікяни, укріпившись у фортецях Мацнаберд і Тавуш, зберегли царський титул до початку XIII століття::. Тут протягом 1113—1145 років існувало Тавушське князівство з центром у фортеці Тавуш засноване сином Кюріке II Абасов. В кінці XII -першій половині XIII століття велика частина Тучкатак/Тавуш перебувала в межах володінь Ваграмянів. У цей період, в 1230—1240 роках, тут було утворено князівство Нор-Берда. У XIV—XVIII століттях вірменська Тавуш входила в об'єднане Грузинське, потім Картлійське і Кахетинське царство.

Культура Як свідчив єпископ Макар Бархударянц в кінці XIX століття, в верхній частині Тучкатак знаходилося поселення Тигранакерт, яке на час його відвідування було зруйновано. Проте свого часу це було велике поселення, яке було єпархіальним і обласним центром, оскільки там знаходилися руїни величної церкви, ринку, кам'яна, на вапні, кладка стін будинків і бань. На нижній околиці покинутого поселення знаходилося знамените джерело Шах-Булах, а на верхній — кладовище. Трохи вище Тигранакерта знаходилися гори Ванкасар і Овівасар, з якими пов'язано безліч місцевих переказів. Поруч з Тигранакертом стояла зведена цілком з тесаного каменю нова фортеця під назвою Тарнагюті (або Шахбулаг).

У нижній частині Тучкатака перебувала земляна (з сирцевої цегли) фортеця Султан-пут, своїми розмірами і висотою схожа на пагорб, руїни стародавнього міста Белукан на лівому березі Гаргара (Баята), а також 7 інших земляних пагорбів.

У Тучкатакі знаходиться один з колись найважливіших вірменських релігійних центрів — Хоранашатський монастирSiwnik' in the 11th Century by Robert H. Hewsen. Map 94. Тут жили і творили такі видатні діячі вірменської культури, як Ванакан Вардапет і Кіракос Гандзакеці:.

Див. також Утік

Примітки