«101 рік України» — авторська книжкова міні-серія харківського видавництва «Фоліо» в жанрі сучасної прози. В серію входять твори подружжя письменників Тимура та Олени Литовченків. Серія нараховує 10 книжок в формі епопеї (історичного роману) про історію України в період з 1914 до 2014 року. Станом на 2021 рік вийшла остання, десята, книжка серіїКНИЖКИ СЕРІЇ: 101 РІК УКРАЇНИ на сайті видавництва «Фоліо».

Загальний обсяг літературного твору складає 130 авторських аркушів, або 3 тисячі 462 сторінки друкованого тексту. В епопеї задіяні 642 персонажіОлена та Тимур Литовченки: «УНР, Гетьманат Скоропадського та Директорія протрималися лише 5 років. А ми успішно тримаємо оборону вже восьмий рік!» , Час і Події, 23.06.2021.

Список книжок № п/п Автори Назва Рік ISBN 1 Тимур та Олена Литовченки Книга Пожежі. 1914—1922 2018 978-966-03-8183-4 2 Тимур та Олена Литовченки Книга Невиправданих Надій. 1923—1931 2018 978-966-03-8189-6 3 Тимур та Олена Литовченки Книга Жахіття. 1932—1938 2018 978-966-03-8188-9 4 Тимур та Олена Литовченки Книга Спустошення. 1939—1945 2018 978-966-03-8190-2 5 Тимур та Олена Литовченки Книга Зневіри. 1946—1953 2019 978-966-03-8511-5 6 Тимур та Олена Литовченки Книга Відлиги. 1954—1964 2019 978-966-03-8512-2 7 Тимур та Олена Литовченки Книга Застою. 1965—1976 2019 978-966-03-8659-4 8 Тимур та Олена Литовченки Книга Розчарування. 1977—1990 2020 978-966-03-9233-5 9 Тимур та Олена Литовченки Книга Безнадії. 1991—2004 2021 978-966-03-9535-0 10 Тимур та Олена Литовченки Книга Нових Сподівань. 2005—2014 2020 978-966-03-9468-1

Книга Пожежі. 1914—1922 «Історію України неможливо читати без брому», — стверджував відомий український політик, державний діяч і літератор першої половини ХХ століття Володимир Винниченко. Сказане (а також зроблене, зокрема, самим автором цих слів) повною мірою можна застосувати до періоду Першої Української Республіки. Життя окремих людей — всього лише маленькі епізоди у глобальній історії, і в людських долях залишає незгладимий слід і Перша світова війна, і наступні революції…

Потужним набатним «дзвоном» майбутніх катаклізмів на теренах Російської імперії стало святкування 100-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка наприкінці лютого (за старим стилем) 1914 року. Далі вибухнула Світова війна, в якій Російська імперія воювала «поперек» власних інтересів. Менш ніж за три роки загальне розчарування у війні зросло настільки, що це вилилося в російську Лютневу революцію. У Києві до влади прийшла Українська Центральна Рада. Здавалося б, це прямий шлях до набуття самостійності України… Однак біда в тому, що УЦР діяла аж надто нерішучо, кидаючись з одних крайнощів до інших. А все тому, що українські соціалісти не вбачали ворогів у російських соціалістах.

А далі суперечливі тенденції поховали Першу Українську Республіку. Патріотично налаштовані, проте різновекторні проукраїнські сили продемонстрували «чудове» вміння воювати одна проти іншої. Для початку Центральну Раду змінила Українська Держава — гетьманат Скоропадського. По завершенні Світової війни гетьманат був так само змінений Директорією. Коли ж і вона зазнала краху — з більшовицькими загарбниками намагалися воювати окремі отамани. Свою роль зіграли й невиправдані очікування від революції селян, і вмілі дії чекістських агентів тощо.

Фінал цього періоду історії був закономірним: українські патріоти або полягли в боях за рідну землю (причому не завжди від рук загарбників), або втекли за кордон, або були змушені «перефарбуватися» і пристосуватися до більшовицької влади.

Книга Невиправданих Надій. 1923—1931 Спокійного забезпеченого життя хочеться всім і завжди — особливо після масштабних катастрофічних потрясінь. Але за будь-яких умов людина має залишатися людиною… Чи так це насправді? Виявляється, разом з поліпшенням економічної ситуації починається криза влади у середовищі політичного керівництва компартії і крах надій з-поміж інтелігенції. А потім посилюється тиск силових структур на інакомислячих, що веде до дедалі більш стрімкого падіння духовного рівня нації…

Перше неповне десятиліття, що настало після Великої війни (яку з часом назвуть І Світовою), революцій та наступних «масових кровопускань», починалося нібито непогано. Більшовицька влада була вимушена оголосити перехід до «нової економічної політики». По суті ж НЕП був нічим іншим, як частковим поверненням до старих — ринково-капіталістичних методів господарювання. Могла скластися ілюзія, що рано чи пізно все повернеться «на круги своя»…

Жила подібними мріями й радянська Україна, стараннями більшовиків переформатована на УСРР з новою столицею у Харкові. Завдяки хазяйновитості й заповзятливості населення, люди і самі себе годували, і на продаж усе необхідне виробляли. Буйно розквітла українізація, молода парость української інтелігенції творила нову культуру, по-справжньому революційну для свого часу. Загальну картину псували лише «окремі прояви» негативу: стрімке вивищення новітньої радянської бюрократії з її вельми специфічними запитами й замашками, хоча особливо огидні й розгнуздані діяння вчорашніх героїв Революції та Громадянської війни час від часу показово присікалися працівниками ОГПУ… А от хто міг би присікти свавілля самих чекістів?..

Однак з часом з'ясувалося, що загальна картина непманського «благоденства» була оманливою. По мірі того, як у внутрішньопартійному житті гору брала «лінія Сталіна», змінювалося життя як в усьому СРСР, так і в УСРР зокрема. Згорталася «нова економічна політика». Селян намагалися загнати в товариства спільної обробки землі — прообрази майбутніх колгоспів. Провідні митці майже фізично відчували, що атмосфера, в якій доводилося працювати, стає дедалі нестерпнішою…

Все змінилося остаточно, коли СРСР був оголошений «фортецею у ворожому оточенні». Подальше «закручування гайок» спровокувало в УСРР хвилю масових повстань під дещо наївними гаслами відновлення «ленінської справедливості», на придушення яких довелося навіть кидати армію.

Книга Жахіття. 1932—1938 Люди обурювалися у глибині душі, але відкрито противитися чинній владі й чекістському свавіллю вже не наважувалися. Це підштовхнуло радянське керівництво до рішення пройтися по україн­ських землях котком Голодомору 1932—1933 років. А також Кривавим терором 1937—1938 років, який знищував усіх без розбору — і своїх, і чужих… Однак лідерам Країни Рад цього було замало, й вони взялися розпалювати пожежу Світової революції також і в інших країнах. Розпочали з Іспанії…

При написанні цієї книги автори епопеї намагалися сказати своє слово про Великий Голодомор 1932—1933 років та про кривавий Терор 1937—1938 років так, як це зробили б письменники нинішньої літературної генерації. Щоб створена книга гідно виглядала на тлі творчості визнаних класиків української літератури… Для цього були використані особисті історії, почуті авторами від людей старшого покоління.

А ще між Великим Голодомором і великим кривавим Терором втиснуті кілька важливих тем: Велика індустріалізація, здійснювана завдяки провідним західним спеціалістам, початок спорудження Дніпровського гідрокаскаду (в частині ДніпроГЕС), примирення українців, що лише «дві книги тому» належали до ворогуючих таборів, перенесення столиці УСРР з Харкова до Києва, участь радянських «іхтамнєтів» у громадянській війні в Іспанії, протистояння там же радянських військових «вчителів» та їхніх німецьких «вихованців»…

Книга Спустошення. 1939—1945 За два десятиліття радянської влади виросло нове покоління, виховане тотальною пропагандою, яке марило військовими подвигами «в ім'я світлого майбутнього». Мільйони українців пішли в засвіти у жахливих муках, втілюючи цю ідею в життя. Спочатку сталося військове зіткнення з Японією, потім із Польщею, затим з Фінляндією. А от початковий етап війни з Третім Райхом склався аж ніяк не на користь СРСР. У цей же період міцнішає національна свідомість патріотів України…

Ця книга завершує віртуальний перший том епопеї під назвою «Від війни до війни». Саме на сторінках цієї книги в самостійне доросле життя вступило покоління однолітків Революції, «громадянської війни» та радянської влади. Усе покоління тогочасної радянської молоді готували «на забій». Усіх до нестями накачували героїчною пропагандою, на кшталт кінофільмів «Щорс», «Трактористи» та ін. Результат не забарився: молоді люди мріяли про те, щоб бути достойними, не осоромитися тощо.

І вони були «достойними» — героїчно несли комуністичні ідеали сусіднім народам. Як зовсім нещодавно в Іспанії — так само тепер на Халхин-Голі, в Польщі, в Фінляндії та інших місцях.

Але в далеко не прекрасний день 22 червня 1941 року сталося непередбачуване: війна з чужих територій раптом перекинулася на свої, де розгорілася не на жарт. Визволяти ж рідну домівку… а потім і народи Європи від «коричневої чуми» довелося довгих чотири роки. В реальності війна виявилася не красивою «кінокартинкою», а жорстокою кривавою «м'ясорубкою», вискочити з якої живим і неушкодженим не вдавалося майже нікому. До того ж, розібратися, хто кому друг чи ворог, виявилося значно складніше, ніж здавалося колись.

З іншого боку, почали піднімати голову патріоти, які прагнули воювати не за комуністичні ідеали, а за Україну вільну й самостійну. Хоча і в їхніх лавах єдності не було… В будь-якому разі, навесні 1945 року для тих, хто мріяв про незалежну Українську державу, війна не скінчилася.

Книга Зневіри. 1946—1953 По завершенні війни з фашистською Німеччиною люди почали відновлювати розорену країну й облаштовувати мирне життя, мріяти про щасливе майбутнє і створювати нові сім'ї. Вони навіть уявити не могли, що мета найвищого партійного керівництва зовсім інша — пере­мога комунізму в світовому масштабі! Для цього, як і для зміцнення комуністичних режимів у країнах новоявленого «соцтабору», потрібні неабиякі кошти. Це обернулося новим — післявоєнним — голодомором на селі, новою хвилею репресій, яка дала приплив свіжої робочої сили в ГУЛАГ, новим «рихтуванням» історії та людських доль. Протистояти «совіцькій окупації» намагаються підпільники УПА, на яких нещадно полюють працівники держбезпеки.

Коли завершилася війна з нацистською Німеччиною, люди почали поступово повертатися до мирного існування й відновлювати розорену, переорану снарядами і бомбами країну. Звісно, вони сподівалися на краще майбутнє і поступово прибираючи уламки старого життя, мріяли про щастя, створювали нові сім'ї, народжували дітей… Людям здавалося, що перемога, оплачена десятками мільйонів життів і незліченною кількістю понівечених доль, дає їм право на маленьке щастя.

При цьому прості громадяни навіть уявити не могли, що мета найвищого партійного керівництва зовсім інша — торжество комунізму в світовому масштабі! У повоєнний час в переважній більшості країн Європи, звільнених від нацистської окупації радянською армією, або в країнах-сателітах вщент розгромленої Німеччини, не без допомоги «старшого брата» були встановлені комуністичні режими. Всі вони утворили згодом так званий «соціалістичний табір». Однак для його зміцнення були потрібні неабиякі кошти! А ще доводилося пильнувати, чи не готуються де антирадянські виступи на кшталт «фашистського заколоту» 1953 року в Німецькій Демократичній Республіці… Окрім того, після розгрому спільного ворога СРСР доволі швидко перейшов до протистояння із вчорашніми союзниками по антигітлерівській коаліції.

З іншого боку, поступово почала нарощуватися чергова хвиля репресій, яка дала приплив свіжої робочої (точніше — дармової рабської) сили в сталінський ГУЛАГ. Тепер «на зону» їхали не тільки військовополонені, але й «вороги народу», які воювали «не на тому боці». Або вчорашні остарбайтери, повернуті з територій розгромленого ІІІ Райху. А ще за колючий дріт могли відправити тих, хто «не досидів» довоєнний строк…