Ви́дерта — село в Україні, у Камінь-Каширській громаді Камінь-Каширського району Волинської області. Населення становить 2313 осіб.
Історія Видерти
Походження назви села Видерта — населений пункт, підпорядковується Видертській сільській раді Камінь-Каширського району Волинської області. Село розташоване у північній частині району, північно-східної частини області.
У давнину село мало назву Видерть, згодом Видерта. Відомі декілька версій походження цієї назви. В одній з них розповідається про давніх мешканців, які ходили лісами та розшукували старі дуплисті дерева з бджолиними роями і видирали мед. Із корчуванням дерев пов'язана й інша версія. Оскільки Видерта розміщувалась у густому лісі, то перші поселенці змушені були вирубувати ліс та будувати з нього житло, а коріння після вирубки видирали (виривали). Ще в одній версії наголошується, що селом володіли злі поміщики, які жорстоко знущалися над селянами, часто їх карали. У пошуках кращої долі мешканці втікали в інші села. Однак, їх розшукували, видирали (забирали) у нових власників. В XIX сторіччі старожили пригадували, що із села втікало так багато мешканців, що воно ставало пусткою, і для його заселення примусово привозили сім'ї з інших поселень.
Перша писемна згадка Перша писемна згадка про село виявлена в архіві Сангушків. У цьому зібранні документів є запис, що 11 серпня 1502 року в Камені-Коширському проведено поділ маєтку між князем Андрієм Сангушком і княгинею Анною, дружиною його брата Михайла. Далі зазначено, що половина міста Каменя і села Видерта дісталися княгині Анні Михайлівні і її сину Андрію. Сангушки володіли селом аж до XVIII сторіччя, потім воно стало власністю графів Красицьких . Згодом село переходило у власність різних осіб цього роду.
Теодорович М. Історико-статистичний опис села у ХІХ ст Видерть, Велико-Глушської волості, від Житомира — в 407 верстах, до Ковеля — найближчої залізничної станції — 70 верст, до поштової станції Камень-Коширська — 16 верст, найближча парафія села Ворокомля — 5 верст, Великої Глушки — 7 верст.
На 1900 рік парафія складалася з села Видерть і хутора Каливиця, у якому жило 5 сімей, що виселилися у 1840-х роках, і який був на віддалі 2 верст від села. Видерть ділилася на дві частини — Загаття і Тимонівку. На початку XIX століття село являло собою багато хуторів, хаотично розміщених на території близько 2 квадратних верст. В них було багато залишених жителями хат, так званих «пусток». Тоді власник села, очевидно, хтось з родини Красицьких, на відведеній площі провів пряму лінію і наказав по обидва боки будувати хати, а позаду їх — господарські прибудови.
Видертська парафія межувала: з півночі з селами Залаззя і Велика Глушка, з півдня — з Ольблєм і містом Камінь-Коширський, із заходу — з Черчем і німецькою колонією, і з сходу — з Ворокомлем.
Різдво — Богородична церква побудована у 1738 році на кошти парафіян. До церкви приходили не лише жителі Видерти, але й хутора Каливиці. У 1876 році була добудована дзвіниця і заново перебудована церква, виконував ці будівельні роботи житель міста Слоніма Гродненської губернії Карл Сонгайле. У 1883 році вбудований новий, у три яруси, іконостас. Церква одноглава, висота до купола — 10 сажнів, завдовжки 8 сажнів і завширшки 3,5 сажні. Метричні книги зберігалися з 1777 року, опис церковного майна існує з 1884 р. У другій половині XVIII ст. і на початку XIX ст. парафія була греко-католицька і священики були греко-католики: метричні книги за той час написані по-польськи і частково на латині. Священики повністю залежали від свого поміщика, змушені були говорити лише по-польськи і виконувати всі накази пана та його челяді. В середині XIX століття у Видерті було 99 дворів і 644 жителі. За даними 1896 року у парафії було 116 дворів, парафіян — 922. На той час всі прихожани були православними, тільки поміщик і його придворні — католики. В 1906 році було 145 дворів і 1045 жителів, в 1910 р. — 1084 чоловіки. Багато людей помирало. Із 25 народжених виживали менше половини. Ні про яку науку для селянських дітей не могло бути й мови. Тільки на початку XX ст., у 1902 р., була відкрита церковно-парафіяльна школа, у якій навчалось лише 18 дітей заможних селян. Всі інші діти були наймитами, пастухами.
Земля, де жили видертці, була піщана, малородюча, до того ж навкруг села розкинулись непрохідні болота — початок знаменитих пінських боліт. Серед боліт траплялися пагорбки, там переховувались свого часу польські повстанці, яких переслідували російські війська. В історичній літературі згадується, що у видертських болотах було багато в'юнів, їх виловлювали селяни і возили продавати у Ковель. У лісах навкруги Видерти водилась величезна кількість звірів, а диких кабанів було так багато, що вони знищували на полях посіви хліба. Проте зі знищенням лісів залишилося їх зовсім мало. Клімат дуже несприятливий для здоров'я. Дороги незручні і важкі для їзди, пролягають через болота, причому викладені стовбурами дерев, нічим неприкритими. Селяни жили в курних хатах, за світло у них була «лучина» (смолиста тріска сосни), яку було навіть важко дістати. При такому світлі жінки ткали, вишивали для панів.
Жилося селянам важко. Постійно працюючи на поміщика, вони не мали змоги добре обробити землю, тому вона давала мало користі. Був час, коли хліб пекли з соснової кори, а суп варили з липового листя. Таке злиденне життя змушувало селян покидати рідні місця і шукати кращої долі у сусідніх губерніях — Мінській і Гродненській, — там йшли наймитами до заможних селян лише за їжу та одежу. З 1855 по 1859 роки розбіглось більше половини села. Звільнення від кріпацької залежності не принесло селянам відчутного полегшення, але життя набуло цікавішого змісту. Втікачі верталися, обновляли свої господарства, покращувалося матеріальне становище селян. Збільшився приріст населення, число якого після оголошення вольності подвоїлось.
Повний селянський наділ становив 18 десятин, але земля у Видерті малородюча, тому селяни переважно займалися тваринництвом. На тутешніх ярмарках продавалася виключно худоба. Сюди приїжджали із Варшави купці і купували цілі тисячі голів худоби. Чимало селян займалося бджільництвом, вулики були із видовбаних колод або дуплянок, чи у дуплистих деревах. У таких деревах продовбували отвір, а зверху дупло закривали дошкою, щоби туди не затікала дощова вода. В селі стояло до 40 пасік. У Видерті було розвинуте ткацтво і бондарство. Кожен чоловік — бондар, а жінка -ткаля, причому займаються цим для особистих потреб. «Якщо дівчина не вміє ткати, то вона і заміж не вийде»,- говорили люди. На початку XX століття видертці мали у користуванні чотири млини, три з яких були власністю селян, а четвертий — корчмаря єврея Лейзера Вольштейна.
Початок XX ст У 1918 році, після жовтневого перевороту землі маєтку Красицьких були поділені між селянами. Та над Видертою, як і над іншими західноукраїнськими землями знову нависла темна ніч шляхетсько-польської неволі. В урочищі «Криниця» мешкали пани, яких називали Криничними. Вони мали великий маєток, навкруги якого були посаджені кущі бузку, черемхи, троянд, працювало у них багато наймитів. Щоб селянин міг надерти лика для постолів чи в лісі нарвати ягід, назбирати грибів, повинен був мати квиток, на малих дітей також брали квитки. За це треба було панові відробити. Навчали дітей у школі польською мовою, але селянських дітей там було мало.
У своїх спогадах написала про 1920-1930-ті у Видерті українка з Канади Любов Василів-Базюк — донька священика, який мав парафію у Видерті від 1924-го до 1935 року:
Друга Світова війна в історії краю
Селяни Видерти вересень 1939 року зустріли з великою радістю і надією, що нарешті вони одержать панську землю (на території села були поміщицькі маєтки Жидовецького — управителя в с. Осівці, Ворокомле, Видерта,) і рівні для всіх права. Пройшов місяць, другий, а панські землі ніхто селянам не давав. Селян же змусили сплачувати податки як грошові, так і натуральні — зерно (по 1-2 цт/га), м'ясо, особливо цінувались шкіра від свиней, тощо. Податки стали ще більшими, ніж за часів панської Польщі. Згодом посилився тиск на селян до організації колгоспів. Переважна більшість селян боялися їх. З приходом Радянської влади селяни вперше почули нове слово «куркуль». У Видерті це були господарі, які мали по 4-5 га землі, працювали, мали свій хліб і тим відрізнялись від злиденнішої частини односельців. Було репресовано 4-5 чоловік, хоча вони й не підлягали під дію постанови РНК СРСР від 21 травня 1929 р. «Про ознаки куркульських господарств, до яких належить прикладати кодекс законів про працю».
В 1940 році у Видерті був створений колгосп імені Чапаєва, який складався з 10 чоловік, головою було обрано Михальчука Никифора. Спочатку панські землі до колгоспних не належали, але деякі селяни самовільно захоплювали їх і користувались. Колгосп був розташований в районі школи.
В 1941 році почався призов в Червону Армію тих, хто мав 19 років, їх направляли в Сибір і на Далекий Схід. Зимою 1940—1941 pp. всі говорили про війну з Німеччиною. Багато з тих, хто раніше був призваний у польську армію в 1939 році, вже воював з нацистами.
В неділю 22 червня 1941 року, коли виганяли на пасовисько худобу, над Камінь-Каширськом кружляли літаки і скидали бомби, хоча в місті значних промислових об'єктів і військових гарнізонів не було. В понеділок 23 червня було оголошено мобілізацію всіх військовозобов'язаних. Але вона проводилась так спішно, що віддаленіші села, серед них і Видерта, її взагалі не проводили (Видерта належала до Любешівського району і вважалося віддаленим селом). 27-28 червня у районі з'явились німці. У Видерті їх не було. Окремі групи солдат або поодинці, часом без зброї, брели сільськими, лісовими дорогами (через Черче, Хотешів) з-під Кобрина і Малорити, шукаючи дороги до старого, 1939 року, кордону. Більшість з них загинули. Інші залишались в селах, або потрапляли в полон. З мешканців с. Видерта тільки Наумик Іван Ілліч пішов на Схід, але повернувся назад і таємно переховувався у родичів.
В селі був встановлений «новий порядок». Сільським старостою, якому належала вся повнота влади в селі і який виконував всі розпорядження окупаційних властей, був Матвійчук Василь Якимович, а секретарем — Чикида Петро Федорович. На кожен двір в залежності від кількості землі накладались податки: зерно, м'ясо, яйця, молоко і ін. (згодом гроші). Податки мало чим відрізнялись від більшовицьких. Взимку 1942-43 pp. декілька селянських дворів повинні були здати по кожухові. На Видерту прийшла рознарядка з мобілізації молоді на роботу в Німеччину. Всього з села було відправлено 25 хлопців і дівчат.
Панські землі стали власністю німецької адміністрації, яка через свого управителя проводила всі роботи на них. Ним був колишній пан офіцер Жидовецький. До 1940 р. він жив в Олівцях, селяни його хотіли вбити, але він втік, а з приходом німців повернувся. В управі Жидовецького працювали робітники з Видерти, які користувалися певними пільгами.
Селян карали за будь-який непослух. Попередили, що за вбивство німця підлягало знищенню все село. Суворо заборонялось переховувати євреїв, циган чи будь-кого підозрілого. З метою нагляду створювалась варта. На кожних десять хат був один «десяцький». Німецького гарнізону у Видерті не було, він знаходився у сусідньому селі Ворокомле на території колишнього панського двору. Були гарнізони в с. Осівцях, Глуші.