Келеберда́ (Кереберда) — село в Україні, у Горішньоплавнівській міській громаді Кременчуцького району Полтавської області. Населення за переписом 2001 року — 451 особа.

Географія

Село Келеберда розташоване на лівому березі річки Дніпро (Кам'янське водосховище), нижче гирла річки Псел, на виступаючому далеко у річку мисі, вище за течією на відстані за 5 км розташоване місто Горішні Плавні. До села простягаються прилеглі великі стави рибогосподарств, тож село практично з усіх боків оточено водою.

Історія

Стародавні часи Під час археологічних досліджень знайдено посудину доби неоліту, арбалетну фібулу, пряжку перших століть нашої ери та римську монету. Поблизу села розташовані залишки курганів. Між селами Келеберда та Горішні Плавні знайдено бронзові скіфські стріли.

Заснування та етимологія Одне з найдавніших поселень на території краю. Можливо, назва «Гебердеїв» виникла ще за часів язичництва (у багатьох народів слово «гібідей» означало ритуальний жертовник).

Географічна назва Гербердієв Ріг, яку пов'язують з Келебердою, наведена у 1550 році Михайлом Литвином.

Сучасна назва села, імовірно, виникла у першій третині XV ст. У 1420-х роках великий литовський князь Вітовт, відновивши сили після поразки на Воркслі (1399) від війська золотоординського хана Темір-Кутлуя на Ворсклі, вирушив у володіння Золотої Орди, у Кабараду, і запропонував черкеській княгині переселитися зі своїми людьми на межі Великого князівства литовського. Ці вихідці з Північного Кавказу й заснували ряд поселень на території майбутньої Полтавщини.

Як поселення Кременчуцької волості Келеберда (Короберда) вперше згадана 1646 року. Назва Келеберда (Кереберда) походить, імовірно, від татарських слів «кале», «кала» — фортеця або башта, «берда» — річка, отже — «укріплення над річкою». Народна етимологія виводить назву села від козака на призвіще Колиберда («Коли бердишем» — ніби-то заклик до бою) або Берда, довкола якого стали оселятись люди.

На території існувала Келебердянська фортеця. Укріплення в районі села були зафіксовані польським письменником середини XVI ст. Михайлом Литвином. Відзначені вони і у «Книзі Великому кресленню» — першому географічному і частково етнографічному опису Російської держави та ряду суміжних країн, складеному у 1627 році. Історики вважають що укріплення стародавнього поселення були поновлені і пристосовані до нових умов для захисту від зовнішніх ворогів (перш за все від кримських татар) вже у козацький період, під час знаходження там Келебердяньскої сотні Полтавського полку.

В центрі Келеберди, старовинного Гебердієва Рога, з повідомлення земського фельдшера Тупалова М. Т. збереглися сліди «замку», оточеного валом у вигляді чотирьохкутника який простирається на приблизно 180—200 сажнів у довжину та завширшки. Вал зберігся лише місцями. «Замок», сліди якого помітні ще у Келеберді, був споруджений ще в ту далеку пору коли цей населений пункт мав назву Гебердєєвим Рогом. Втім фігура огородження та розміри площі, обнесеної валом, дають підставу допускати розширення та пристосування старовинного огородження до нових умов у козацький період місцевої історії, коли келебердянська сотня була в складі Полтавського полкуПолтавський полк

Поблизу Келеберди існувало городище описане в відомостях зібраних в 1873 році Центральним Статистичним Комітетом та виданих у 1917 році — «Городища и Курганы Полтавской губернии» (рос.) Келебердинская волость. Городище въ 2-хъ в. отъ с. Келеберды, въ длину = 220, въ шир. = 32(1/2) и въ окружности = 506 саж., четыреугольное поверхность холмистая; на высокомъ мѣстѣ; входы со всѣхъ сторонъ; сохранилось.

Сотенне містечко У 1660 році містечко Келеберда стає центром Келебердянської сотні в складі Полтавського полку, утвореної на Дніпровій переправі для захисту Лівобережжя від татарських нападників, чамбули яких, в обхід Переволо́чної й Кременчука, проривалися для грабунку Полтавського й Миргородського полків.

Татари спустошували Келеберду у 1675 та 1696 роках. Про напад на Келеберду у 1675 році сповіщав з Нових Санжар гетьмана сам полковник 6 лютого. Він писав про наступ сердюків і татар Петра Дорошенка під Келеберду «… из Крылова прибежав серденята, Черемиса с ордою, в полк наш в Кереберду, многих христиан в полон поимали и немало убытков починили».

Поповнювалася втікачами з Правобережжя, що рятувалися тут від гноблення польської шляхти та від розорення татарами і турками. В останній чверті XVII ст. Келеберда — багатолюдне поселення, в якому було 6 церков — Преображенська, Покровська, Троїцька, Миколаївська, Михайлівська та Різдва Богородиці.

За часів козацтва довкола Келеберди відбувся конфлікт між кошовим отаманом Іваном Сірком та Іваном Самойловичем. У подяку за видачу лжецаревича Симеона, цар Олексій Михайлович пожалував Івану Сірку «на жительство, городок Келеберду, у левого берега Днепра», а всьому Війську Запорозькому було надано у володіння перевіз у Переволочній. Однак таке пожалування аж ніяк не входило у плани Івана Самойловича, який намагався поставити під свій контроль Запорозьку Січ. Переволочна та Келеберда були важливими стратегічними пунктами на сполученні Гетьманщини з Січчю, через них йшли усі каравани, які доставляли на Запоріжжя зерно, продукти та військове збіжжя. Тому ні Іван Сірко, ні Запорозька Січ так і не вступили у свої права стосовно Келеберди та Переволочної — гетьман просто не виконав царський наказ.

На початок XVII ст. Келеберда вже була чималим торговельним центром. Джерела зберегли такий епізод. У 1702 році, на день Онуфрія, тут відбувався ярмарок, під час якого з'явилися московські служиві люди й почали торгувати з своїх човнів вином. Коли люди попросили припинити торгівлю, бо продаж вина був на одкупі в «орендарів», то служиві люди кинулися з списами та кійками й багатьох побили.

Наприкінці XVII — початку XVIII ст. чимало жителів Келеберди переселяються у навколишні степи та засновують хутори.

У 1709 Келеберду було зруйновано російськими військами під час каральної експедиції Петра Яковлєва.

16 квітня 1709 Петро Яковлєв здійснив напад на Келеберду, в якій перебував запорозький табір. Партія донців, переколовши немалу кількість запорожців, спалила містечко, залишивши неспаленою лише церквуВ. Шутой. Народна війна в Україні проти шведських загарбників у 1708—1709 рр. — К., 1951. — С. 181.

Келеберду було спалено на знак того, що келебердянці постачали провіант Івану Мазепі та вислали свої сім'ї в Переволочну під захист запорожців. В останній момент келебердянський сотник, бажаючи врятувати місто, запропонував покору, але після попереднього опору росіяни вже забули про милосердяН. И. Костомаров. — Мазепа. — С. 287

Станом на 1730 рік в Келеберді налічувалось 499 подвір'їв та 1745 мешканців. У 1745 році відкрито шпиталь

Під час російсько-турецької війни (1735—1739) Келеберда стає пунктом знаходження одного з трьох корпусів армії, яким командував генерал Петро Румянцев.

На плані 1746 року містечко мало чотирьокутну фортецю розміром 220х32,5 сажнів та власний шпиталь. На плані окрім дворів позначені дома представників сотеної влади, магазини та дерев'яна церква Різдва Богородиці.

У 1764 році Келебердянська сотня була ліквідована, а територія приєднана до Новоросійської губернії, як ротне містечко Дніпровського пікінерного полку. На той час на території колишньої сотні налічувалось 3186 осіб. За іншими данними, у 1764 році при створенні з Новосербської провінції Новоросійської губернії 22 березня (2 квітня) 1764 року, до неї спочатку були віднесені сотенні містечка Миргородського полку: Власівка та Кременчук, а у 1765 році Келеберда (містечко Полтавського полку).

У 1768 році група козаків мала спробу опротестувати переведення до пікінерів і вимагала повернути сотню під зверхність Полтавського козацького полку.

З 1783 року Келеберда перебувала у складі Кременчуцького повіту Катеринославського намісництва, а з 1789 року — до Градизького повіту того ж намісництва (пов'язано з великою повінню у 1789 році всі повітові установи з Кременчука були переведені до Градизька, а Кременчук віднесено до Градизького повіту, у складі якого він перебував до 1796 року).

З 1796 року до Кременчуцького повіту Малоросійської губернії (з 1802 року — Полтавська).

Найдавніше знаходження Келеберди позначено на мапах 1775 року, але була відсутня на мапі Гійома Боплана 1648 року.

Поблизу Келеберди знаходилися каменоломні, де добували граніти та гнейси. На березі Дніпра тягнеться виступ світло-рожевого граніту. Цей камінь у 1804 році був використаний для п'єдесталу колони на честь Петра I у Полтаві.

З середини XVIII ст. активізувались дії царського уряду, спрямовані на освоєння українського прикордоння та посилення державного контролю над місцевим життям. Традиційні для доби Просвітництва соціальні експерименти, керовані з державного центру у Південній Україні, впроваджувалися особливо активно, і Кременчуччина не становила виключення.

Першою ластівкою таких соціальних експериментів на теренах Полтавщини стали грузинські поселення, під які указом імператриці Анни Іоанівни від 25 березня 1738 року виділялись землі на території Полтавського, Миргородського, Лубенського та Прилуцького полків Гетьманщини. Грузини-емігранти мали сформувати Грузинський гусарський полк (спочатку мовилося про «грузинську роту»), що мав діяти у складі російської армії. Відомо про передання 210 домогосподарств у Келеберді до «грузинського підданства» що підважувало соціально-економічний потенціал містечка.

У Келеберді перебував посол Кахетії Гарсеван Чавчавадзе, дід дружини славнозвісного російського поета і дипломата Грибоєдова — Ніно Чавчавадзе. А з родини князя Устама Єріставі (прізвище якого закріпилося за селом Єрістівкою Келебердянської волості) вийшов один із ліцейських друзів Олександра Пушкіна — Єрістов

За переписом 1859 року налічувалось вже 595 подвір'їв, 4952 мешканців, діяло 5 церков (Покровська церква на початку XIX ст. була перенесена у Кобелячок), лісова пристань. Відбувалося три ярмарки на рік. У 1844 році засновано школу, яка у 1860-х роках реорганізована у земську школу. У 1864 році Михайлівська церква перенесена до Солоницьких хуторів, а в Келеберді залишалося лише 4 церкви: дерев'яна Миколаївська (нова — 1894 р.), Преображенська (нова 1851) та Різдва Богородиці (нова — 1898 р.), мурована Троїцька (нова — 1854 р.). При всіх церквах були бібліотеки.

У 1895 році Келеберда була центром Келебердянської волості Кременчуцького повіту. Ось як описують Келеберду у «Збірнику необхідних відомостей про всі парафії Полтавської губернії. Адреса-календар духовенства тієї ж губернії. 1895 р.»:Местечко Келеберда, при р. Днепре, большое и торговое; в нем 4 церкви; образцовое министер. 2-х-клас. училище, церк.-прих. школы; волость, урядник; до 20 лавок, ежедневн. базары и 4 ярмар.: на Масляной нед., 12 Июня, 8 Сент. и 28 Окт. Водян. мельн. Аптека.''

У 1900 році налічувалось 256 подвір'їв та 1416 мешканців. Діяли земська та 3 церковнопарафіяльні школи, працювало понад 10 крамниць та близько 20 водяних млинів.

На початку XX ст. у містечку Келеберда налічувалось 1200 мешканців. Діяли православна церква, 15 лавок, 17 водяних млинів, лісові склади; щоденні базари, 4 ярмарки на рік.

У 1911 році відкрито друге земське училище, яке побудовано за кошти пана Кірсти, який виділив на будівництво 10 тис. карбованців. Першим директором нового училища був інженер Московкін, який окрім загальної освіти відкрив для юнаків кустарно-виробничу школу, витративши на неї частину приданого своєї дружини.

У 1913 році у Келеберді налічувалось 303 подвір'їв та 1417 мешканців (з них 230 козаків, 11 селян різного найменування, 18 євреїв, 20 інших непривілейованих, 24 привілейованих).

У 1915 році існувала пароплавна пристань «Товариства пароплавства річкою Дніпро та її притоках».

Радянські часи