Пово́рськ — село в Україні, центр Поворської сільської громади Ковельського району Волинської області (в стародавніх актах — Повурськ і Поворсько). Розташований на лівому березі річки Стохід (притока Прип'яті), за 25 кілометрів на схід від Ковеля (районного центру). За історико-етнографічними ознаками та географічним розташуванням належить до Волинського Полісся. Через село пролягає залізниця Ковель — Київ. На околиці — залізнична станція Повурськ. Населення — 1875 осіб (2001 рік).
Символіка Затверджена 7 травня 2013р. рішенням №37/9 сесії сільської ради. Герб Щит розтятий червоним і зеленим. У першій частині срібний лапчастий хрест, що супроводжується знизу золотою підковою. У другій частині Богородиця із золотим німбом, у золотому одязі із срібними прикрасами, що тримає в руках срібний покров. У лазуровій хвилястій базі, завершеній сріблом, підвищена срібна хвиляста балка. Прапор Квадратне полотнище складається з двох рівновеликих вертикальних смуг червоного та зеленого кольорів. На червоній смузі вгорі білий лапчастий хрест, а внизу - золота підкова. У центрі зеленої смуги дві білі хвилеподібні смуги, верхня з яких вужча.
Історія
Територія сучасного Поворська заселена з давніх-давен — існують 50 високих курганів-могил, що розташовані біля села, відомих під назвою «Татарські гори».Антонович В. Б. Археологическая карта Волынской губернии. — М., 1900. — С. 55, 56.
Часи Великого князіства Литовського і Руського
У писемних джерелах Поворськ уперше згадується в дарчому акті від 29 травня 1498, у якому великий князь литовський Олександр подарував князю Андрію Олександровичу Сангушку, наміснику кременецькому, двір Серники із присілком Княгинин, за винятком Поворська. В липні 1511 король Сигізмунд І подарував Поворськ князю Костянтину Івановичу Острозькому.Archiwum ksiazat Sanguszkow w Slawucie. T. III. 1432—1534. — Lwow, 1890. — S. 28, 87., після смерті якого власником села став його син Ілля.
Феодальні міжусобиці, що точилися, призводили до спустошення земель. У Поворську поземельний податок в цей час сягав 12 грошей. Повороці також давали по 1 грошеві за кожну косу князеві та наглядачеві. Кожного року, після закінчення робіт, Поворськ давав 72 відра меду і 2 яловки, або 100 грошів та по 2 курки, 1 гусаку з двору; по одному возу з громади для перевезення продовольства. Поворці також брали участь у спорудженні і лагодженні будівель сюзерена, ходили в облаву на бобрів, рубали ліс.Памятники, изданные временной комиссией для разбора древних актов. Т. 3. — К., 1852. — С. 11, 12, 57, 518.
Князь Ілля Острозький в якийсь час обміняв Поворськ на маєток Хлопотин (згодом місто Красностав), що належав князю Федору Сангушку. Перед смертю князь у Володимирі склав 9 листопада 1547 заповіт, у якому, серед іншого, записав дружині своїй княгині Ганні Деспотовні 600 коп грошей литовських (наприкінці XIX століття було еквівалентно приблизно 1800 царських рублів), сто гривень сріблом, зробленого із позолотою і саме містечко Поворськ.
Княгиня Ганна Деспотівна вдруге одружилася з князем Миколою Збаражським і так володіла Поворськом. 28 березня 1565 луцький міщанин Федір Олехнович скаржився в суд про те, що старець і селяни Поворська княгині Збаражської напали на його прикажчика, який їхав на ярмарок, і відібрали воза з конем і товарами. Возний доповів, що урядник княгині Збаражської пан Заяць не тільки не повернув Олехновичу його майна, але більше того заарештував його прикажчика, який прибув, щоб вказати грабіжників. 22 серпня 1568 року возний доповів в суд скаргу про завдані йому образи, а також поранення пану Казимиру Ледницькому і грабунок в нього меча урядником дружини кременецького старости княгині Ганни Збаражської під час вимоги ними в її маєтку в селі Поворськ повернути дворову жінку, яку забрав той урядник.
Села Поворськ та Карасин княгиня Ганна записала своєму чоловіку князю Збаражському, але коли він помер, то відібрала їх у свого пасинка князя Януша Збаражського. Останній, успадкувавши ці маєтки, скаржився на свою мачуху 5 червня 1574 року. Але після їх смерті, обидва ці села перейшли знову до роду князів Сангушків, а саме їх успадкував його онук, син Романа Федоровича, князь Роман Романович Сангушко, воєвода Брацлавський. В цей час Поворськ входив до складу Чорногородського маєтку, опис якого складено в квітні 1578.Теодорович Н. И. Волынь в описании городов, местечек и сел. Т. 5. — Почаев, 1903. — С..
По Люблінські Унії 1569
1577 у Поворську 16 півдворищ і 5 господарств городників.Zrodla dziejowe. T. 19. — Warszawa, 1889. — S. 66, 87. 1583 власник князь І. Заславський брав податки уже з 23 півдворищ, 4 городників і 2 ланів. З 1629 платили податки 36 димів. Але в середині XVII століття кількість димів скоротилась до 10 у зв'язку з війнами Богдана Хмельницького, в яких взяла участь частина поворчан.
У Речі Посполитій по Козаччині
З другої половини XVII століття належала власникам Рачинськими, а з XVIII століття — Ршевлоцькими. Надалі перейшло до графів Пенінських, згодом — Коссаковським (близько 1850 р.) і нарешті Голембоцьким (з 1856 р.)
У складі Російської імперії
Згідно з третім поділом Польщі в 1795 Поворськ увійшов до складу Російської держави. Була утворена Повурська волость — адміністративно-територіальна одиниця Ковельського повіту Волинської губернії. Волосний центром став той таки Повурськ.
Станом на 1884 Поворську підлягали 17 поселень, 9 сільських громад, а загалом населення Поворської волості сягнуло 5026 осіб (2588 чоловічої статі та 2438 — жіночої), було 628 дворових господарств.
+Земля волостіПлоща, десятинУ тому числі орної, десятин Сільських громад 10637 5638 Приватної власності 9717 995 Казенної власності 836 400 Іншої власності 215 105 Загалом 21405 7138+
Основні поселення волості: Поворськ — колишнє державне село, за 25 верст від повітового міста, 914 осіб, 107 дворів; волосне правління, православна церква, кладовищенська каплиця, школа, постоялий будинок, вітряк. Бережниця — колишнє власницьке село при річці Стохід, 210 осіб, 39 дворів, православна церква, школа. Заячівка — колишнє власницьке село при річці Стохід, 370 осіб, 40 дворів, православна церква, водяний млин. Козлиничі — колишнє власницьке село, 470 осіб, 58 дворів, православна церква, каплиця, постоялий будинок. Пісочне — колишнє державне село, 812 осіб, 123 двори, православна церква, школа, постоялий будинок, 2 вітряки. Смоляри — колишнє власницьке село при річці Стохід, 330 осіб, 40 дворів, каплиця, постоялий будинок. Церківка (Лапки) — колишнє власницьке село, 50 осіб, 6 дворів, православна церква, ярмарок. Черемошне — колишнє власницьке село, 700 осіб, 89 дворів, православна церква, постоялий будинок. Черськ — колишнє власницьке село при річці Стохід, 400 осіб, 59 дворів, католицька каплиця, постоялий будинок, водяний млин.
Великий ажіотаж і зміни в житті Поворська привнесло рішення про скасування кріпацтва та передання землі під викуп. Викупні платежі по 1861 році важким тягарем лягли на господарства. Один із сучасників так описував цей період: «Найкращі землі були у пана, а все, що було непридатне, та далеко від села — наше, селянське. Але не всі селяни мали землю. Більшість йшла в наймити — у пана Глембоцького в маєтку працювати. Лютий пан у нас був. Тут не ходи, там не їдь. Зловлять — нагайки. А щоб, скажімо, порибалити або зайця погонити — ми й думати боялися».ДАВО. — Ф. 277. — Оп. 2. — Спр. 1317. — Арк. 51.
У другій половині 19 століття пані Косенковська побудувала в Поворську винокурний завод, на якому працювали місцеві люди. У 1900-х прокладена залізниця Сарни — Ковель, що пройшла поблизу Поворська, а також споруджено залізничну станцію Повурськ.
Понад 90 % мешканців Поворська у часи Російської імперії були доведені до неписьменного стану. Лише 1878 відкрилось однокласне училище, на утримання якого скарбниця виділила 190 карбованців і громада — 318 карбованців. Там навчались 51 хлопчик і 7 дівчаток,Памятная книжка Вольнской губернии на 1908 год. — Житомир, 1907. — С. 66..
Сакральна архітектура
Церква в селі Поворськ в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці була побудована в 1853 р. за кошти прихожан і священника Михайла Теодоровича. Знахилась в селі, дерев'яна, на цегляному фундаменті з такою ж окремою дзвіницею. Церква мала 3 десятини 288 сажень саду, 34 десятини орної землі, 10 десятин 1602 сажень сінокосу та ще майже 6 десятин чагарників та непридатної для сільського господарства землі. Відомий церковний дослідник Микола Теодорович пише, що метрична книга у церкві зберігалася з 1842 року, сповідальня — з 1857 року. Священиками в цьому приході були Михайло Теодорович, Данило Михайлович Теодорович, Федір Олексійович Ненадкевич (з 1 листопада 1857 по 1894 р.), син його Полікарп Федорович Ненадкевич (з 14 липня 1894 р.). Псаломщиками були Микола Пінькевич, Павло Григорович Пашкевич (з 1 липня 1873 р. по 1880 р.), Павло Леонтійович Орачевський (з 1 січня 1880 р.)Теодорович Н. И. Волынь в описании городов, местечек и сел. Т. 5. — Почаев, 1903. — С. 499.
Перша світова війна та Доба УНР
Великої шкоди селу завдала Перша світова війна, під час якої значна частина будівель була спалена. У 1915 році, після жорстоких боїв, село захопили австро-німецькі окупанти, яких на початку 1919 року змінили польські війська. 1 серпня 1920 року 25-а стрілецька Чапаєвська дивізія Червоної Армії під командуванням Бахтіна здобула Поворськ. Тут деякий час перебував і штаб дивізії. Під час відступу польські війська пограбували і спалили частину села.
Наприкінці вересня 1920 Поворськ визволили від російських комуністів польські та українські війська. Проте згідно з Ризьким мирним договором 18 березня 1921 Поворськ увійшов до складу Польщі.
У складі Міжвоєнної Польщі
За законом про перерозподіл землі, який почався здійснюватись 1923, землеволодіння православної церкви та частина земель польської шляхти за певні викупні платежі наділялись поворцям. Часто ці ділянки були розкидані в кількох місцях, не до всіх з них через бездоріжжя і болота можна було під'їхати. Зміцнюючи свої позиції на окупованих землях, польські власті переселяли частину місцевих українців до Познанського і Поморського воєводства, а їх землі роздавали осадникам-полякам.
Основна частина найкращих земель Поворська 1923 була у руках польського елементу. Шляхтич Маленський мав 2949 гектарів найкращих угідь, І. Глембоцька — 1010 гектарів, Стахурський — 550 гектарів і т. д. Поворці були втягнуті в еміграційні хвилі до Канади та Латинської Америки (понад 25 сімей).ДАВО. — Ф. 1. — Оп. 2. — Спр. 1109. — Арк. 1-8.
1921 в Поворську посилилася деструктивна комуністична пропаганда, агентами якої стали Д. Остаплюк, А. Костевич, О. Романчук, У. Ващук, М. Чалайдюк та інші.ЦДАВОУ. — Ф. 804. — Оп. 1. — Спр. 15. — Арк. 3. Ці люди намагалися поширювати московську літературу, газети та журнали. Для цього вдавалися до інфільтрації у члени філії культурно-освітнього товариства «Просвіта», головою і секретарем якого зрештою стали агенти ОГПУ і члени маріонеткової КПЗУ Д. С. Остаплюк і А. Й. Костевич.
1927, через засилля московської агентури, польська влада змушена була закрити філію «Просвіти» в Поворську. Всі книги, у тому числі політична література, були конфісковані, а відвертих агентів московської розвідки — Д. С. Остаплюка, А. Й. Костевича, М. І. Костевича, М. А. Чалайдюка та інших — заарештували. Всіх їх відправили до Луцька, де в 1930 році засудили на 4-12 років тюремного ув'язнення як зрадників.ДАВО. — Ф. 517. — Оп. 1. — Спр. 17. — Арк. 65-68.
Влітку 1930 в Поворську українські націоналісти атакували осередки польських осадників.Заболотний І. Червона Волинь. — Луцьк: Волинське обласне видавництво, 1958. — С. 124. Тут орудував збройний загін поліції (до 80 чоловік). Пройшли масові арешти нелояльних поворців.