Байлакан (Байлаган, ), вірменська форма назви — Пайтакаран — середньовічне місто, що розташовувалося на місці нинішнього городища Орен-Кала, недалеко від злиття Кури і Араксу, в історичному регіоні Арран, раніше в Кавказькій Албанії, нині — на території Мільського степу в сучасному Азербайджані. У середньовіччі — великий торговий центр на шляху з Кавказу на Близький Схід. У XI—XII століттях Байлакан мав змішаний етнічний склад.

Історія

Байлакан містився на території Каспіани, що в давнину була областю проживання каспіїв. Дані арабських джерел, згідно з яким місто побудовано в період правління сасанідського царя Кавада I, знайшли своє підтвердження під час розкопок, початих 1953 року. В інших джерелах говориться, що цар Кавад міг бути лише реконструктором міста, але не його засновником. У V-VI ст. збудовано стіну міста, шириною 6 м (в кладці знайдено сасанідські печатки).

В середині ІХ століття у складі провінції Байлакан згадується фортеця Ктіш, що містилася в південній частині вірменонаселеного Тревер К. В. Очерки по истории и культуре Кавказской Албании IV в. до н. э. — VII в. н. э. (источники и литература). — М.-Л., 1959. — С. 294—295.: Временем расцвета албанской письменности принято считать V—VII века, когда, по словам А. Г. Шанидзе, «албаны во всех областях политической и культурной жизни Кавказа принимали деятельное участие наравне с грузинами и армянами». По всей видимости, в Албании параллельно с албанским как язык письменности использовался ещё и армянский, на котором к тому времени говорило население областей Арцаха и Утика, входивших до 387 года в состав Большой Армении.Азия на рубеже древности и средневековья. Закавказье в IV—XI вв. // «История Востока» (Восток в средние века)Впрочем, о терминах «албанский», «Албания» для IX-Х вв. следует сказать особо. В эту пору они уже были, скорее, историческими. Значительная часть албанского (разноязычного) населения на правобережье Куры была арменизирована (процесс этот начался ещё в древности, но особенно активным был, по-видимому, именно в VII—IX вв.). Нагірного Карабахунині біля села Туг. Середньовічне джерело IX століття повідомляє:Древние города В середине IX в. упоминается провинция Байлакан. Примечательно то обстоятельство, что тогда в его составе упоминается крепость Ктиш, находившаяся в южной части горного Арцаха (ныне — около села Тох Гадрудского района НКР): «Тогда Буга пошел на Ису ибн-Юсуфа (Есаи Абу-Мусэ-С. К.), который находился в крепости Ктиш (Катиш) Байлаканской провинции».

Протягом X—XI століть місто перебувало в межах володінь курдської династії Шеддадідів, хоча на нього претендували також Ширваншахи.

1221 року Байлакан зазнав навали татаро-монголів. Як свідчить арабський літописець:

Інший літописець повідомляє:

Після різанини населення місто підпалили. Але після відходу татар місто почало знову облаштовуватися. Середньовічний літописець:

1222 року до міста Байлакан увійшли об'єднані вірмено-грузинські війська.

Анонімний перський автор XIII століття «Аджа'іб ад-Дунйа» давав такий опис Байлакана періоду правління Нусрат ад-Діна ібн Абу Бакра ібн Мухаммеда і Музаффар ад-Діна Узбека з династії Ільдегізидів:

В XIII столітті Байлакан у вигляді Белукан в розлогому вірменському написі монастиря Гтіч згадується у складі Дізака («Белукан Дизацький зі своїми угіддями…»).

Пізніше, 1403 року Тимур на місці зруйнованого Байлакана побудував місто Бейлаґан. На початку XV століття іспанець Руй Гонсалес ді Клавіхо повідомляє:

Культура Неподалік від міста розташовані руїни Міль-Мінарета, з яким пов'язується назва степу, а також залишки давнього зрошувального каналу Гяурарх, з якого вода йшла в місто через закриті канали з обпаленої цегли і через складані водопровідні гончарні труби.

Під час археологічних розкопок знайдено глазуровану кераміку IX—X ст. і аббасидські монети, скляні вироби, вироби з металу і кістки. В IX—X ст. техніка випалювання керамічних виробів у Байлакані була вдосконалена. Ручний гончарний круг був витіснений ножним. В кераміці широко застосовувалися ангоби і глазурі. Успіх був досягнутий в освоєнні способів отримання кольорового скла і виготовленні скляного посуду, за якого застосовувалося вільне дуття, дуття у формі і виливання у формі. Наочним підтвердженням високого рівня розвитку Байлакана є яскраво-зелені і яскраво-фіолетові візерунки на спокійному тлі ангобу, фігурки і смуги, тополеві крони і фіолетові вкраплення кераміки.

Були розвинені також ткацтво, шовківництво, килимарство. Байлакан славився своїми солодощами — натіфом, які привертали увагу навіть арабських авторів. Розквіту Байлакан досягає в IX — початку XIII ст. +Знахідки з Байлакана Керамічний виріб з зображенням птаха. XII—початок XIII століття. Музей історії Азербайджану Розписане керамічне блюдо з Байлакана. XII—XIII ст.

Монети Знайдені під час розкопок драхми сасанідського царя Хосрова II, пізніше сасанідські геми і ранньоарабські монети свідчать про торгові зв'язки Байлакана з іншими країнами в той період. Срібні диргеми і мідні фельси з позначенням на них слова «Арран» почали карбуватися з кінця третьої чверті VIII — перших років IX ст. На території Київської Русі і в прибалтійських країнах також знайдено такі дирхеми.

Примітки

Посилання