Безбородько Андрій Ілліч (; 5 грудня 1783 — 22 червня 1814) — син малоросійського дворянина, графа Іллі Андрійовича Безбородька та Ганни Іванівни Ширай, останній нащадок роду за чоловічою лінією.

Життєпис Звісток про нього лишилося геть обмаль. Разом з сестрами Любов'ю й Клеопатрою дитинство він провів у петербурзькому особнякові батька, «бронзовому палаці», як його опісля прозвав сам Андрій через обширну колекцію в нім бронзових виробів.

Хлопчик змалку слабував на здоров'я й, за твердженням сучасника, графа Аркадія Кочубея, являвсь «незґрабною і слабоумною людиною».

5 квітня 1797 року, в день коронування Павла Петровича, був пожалуваний чинами камергера і дійсного статського радника, а 31 січня 1799 — дійсного камергера.

Із листування його світлійшого дядька оприявнюється першопочатковий намір того відрядити небожа для здобуття освіти до Відня. Натомість А. Безбородько посполу зо своїм гувернером вирушив к Парижу. Кінчивши навчання, він воротивсь у Санкт-Петербург і незабаром зголосився в Олександрійський гусарський полк. Під 1807 р. служив бунчуковим Маріупольського полку.

За словами Аркадія Кочубея, коли Андрія Ілліча піднесли в офіцери, він, аби якось вирізнитися, подавсь точити шаблю об п'єдестал монумента Олександру Суворову на Царицинім лузі. Товариші часто потішалися над А. Безбородьком: користуючись короткозорістю молодика, «бувало водили його в атаку на волів й баранів, і кінчили тим, що обіграли того у карти».

Набравши боргів на суму 20 тис. рублів, він, зрештою, пішов у відставку, й був знов прийнятий камергером до царського двору. За свідченням того ж таки А. Кочубея, в себе на квартирі молодик полюбляв го́ловно випити вина, а заразом добрав смаку у читанні . Хоч Безбородько-молодший і не вродивсь красенем, одначе, попри свої недоліки, слинув «дуже доброю людиною й ніколи не завдавав комусь зла».

Брав участь у війні із французами: поручиком I-го Чернігівського кінно-козачого полку, а згодом очолюючи I Полтавський полк. Після його безпотомної смерті під польським містечком Жарки по дорозі на батьківщину рід обірвавсь. На відміну од батька й дядька, які зостали поховані в Александро-Невській лаврі Санкт-Петербурга, Андрій Ілліч знайшов останній спочин у рідному краї предків, — на Чернігівщині в Домницькому монастирі.

Див. також

Розумовська Євдокія Данилівна

Примітки