Олена Порфирівна Гаврилко, до шлюбу Гордієвська (8 лютого 1890, с. Шульганівка, нині Україна — 5 травня 1967, м. Львів) — українська художниця, педагогиня, громадська діячка, вишивальниця.
Життєпис
Олена Гаврилко народилася 8 лютого 1890 року в селі Шульганівці, нині Нагірянської громади Чортківського району Тернопільської области, в українській сім'ї о. Порфирія Гордієвського, рід якого походив від козацького полковника Гордієнка, що поселився в Галичині після знищення «Січі». Прізвище потім змінили на галицький кшталт — Гордієвський. Матері Олени Гордієвської (Михайлина Гоцька), Богдана Лепкого та Соломії Крушельницької були рідними сестрами.
У 1911 році в Шманьківцях в околиці Чорткова якийсь час перебував художник, який намалював три образи — Віри, Надії та Любові. За кілька місяців повернувшись, побачив у вітальні о. Порфирія Гордієвського три образи, писані олією. Священник відповів, що ці копії зробила його дочка Олена. Художник був надзвичайно здивований і сказав, що дівчині необхідно вчитися малярства, але її мати Михайлина була категорично проти. Її ледь умовив брат о. Порфирія, о. Іван Гордієвський, у той час митрат Станиславівський.
Навчалася в семикласній школі Бенедиктинок у Львові. Закінчила Краківську академію мистецтв.
1924 року у вчительській семінарії в Тернополі склала іспит на вчителя ручної праці, а в 1928 році — у Краківській академії мистецтв — іспит із рисунку як предмету навчання.
У 1922—1930 роках була вчителькою рисунків у Тернопільській українські гімназії й одночасно рисунків та ручної праці в Тернопільській гімназії «Рідної школи», а в 1930—1939 роках, крім згаданих предметів, вчила там ще й співів.
У 1939 році, тікаючи разом з родиною від Червоної армії, опинилася в Кракові. Митрополит Андрей Шептицький допоміг оформити документи на виїзд у США, але вона повернулася до Львова.
1940 року переїхала до Львова, працювала художницею-учителькою у педагогічній школі та художньому училищі. Учителювала й під час німецької окупації. Після війни до виходу на пенсію працювала викладачкою-художницею в медичному училищі.
Померла 5 травня 1967 року у Львові. Похована в родинному гробівці на Личаківському цвинтарі.
Громадська діяльність Брала активну участь у Марійській дружині, товаристві «Бесіда» та вишколюванні молодих дівчат на різних курсах, влаштовуваних заходами «Рідної школи», а також у громадському культурному житті.
До першого приходу більшовиків на Західну Україну опікувалися сиротинцями. Взяла з сиротинця на виховання Іванку Воліцьку та Марію Петришин (нар. 1912).
Творчість Писала пейзажі, натюрморти та портрети. У післявоєнний час вишивала подушки, рушники, гардини, сорочки, блузи, серветки, одяг для священників.
Розписувала й українські храми. У Тернополі, у церкві оо. редемптористів, зберігся її роботи іконостас.
В її онука Любомира Абрагамовича зберігається незакінчений образ «Циганська Матір Божа».
Родина 1912 року Михайло Гаврилко виліпив погруддя Олени Гордієвської. 23 вересня 1917 року вона одружилася з ним. Вінчання відбулося в церкві Успіння Пресвятої Богородиці в с. Пісочній Стрийського району. В шлюбі народила доньок Любов-Світлану (нар. 1918) та Надію-Оксану (нар. 1919).
Примітки
Джерела Кунько, І. Олена Гаврилко // Ювілейна книга Української гімназії в Тернополі 1898–1998: До сторіччя заснування / За ред. С. Яреми. — Тернопіль; Львів, 1998. — С. 437.
Посилання
Олена Порфирівна Гордієвська нар. 8 лютого 1890 пом. 5 травня 1967 , Родовід