Омар Фаїк Ломан огли Неманзаде (раніше Нейманзаде)(; 24 грудня 1872, Азгур, , Тифліська губернія — 10 жовтня 1937, Тбілісі) — азербайджанський публіцист, журналіст і просвітитель, представник народної інтелігенції, громадсько-політичний діяч. Співзасновник (разом з Джалілом Мамедкулізаде) і публіцист журналу «Молла Насреддін» та видавництва  («Честь»).

Перший Голова Ради міністрів Південно-Західної Кавказької Тюркської Республіки, член Тимчасового Революційного комітету Грузинської РСР, Перший Голова Ради з мусульманських питань Грузинської РСР. Розстріляний 1937 року.

Написання «Ne'manzadə» змінилося на «Nemanzadə» без апострофа, а українська транслітерація, відповідно, з «Нейманзаде» на «Неманзаде».

Біографія Народився 24 грудня 1872 року в селі Азгур Тифліської губернії. За походженням — ахиска (месхетинський турок).

1891 року закінчив семінарію у Стамбулі, яка мала на той момент у Туреччині репутацію розсадника ліберальних ідей.

Протягом 1893—1903 років проводить просвітницьку діяльність у школах Азербайджану (Шекі, Гянджа, Шемахи, Баку).

У 1903—1906 роках займається журналістикою. Публікується у провідних газетах на Кавказі, таких як «Шаргі-Рус», «Терджиман», «Ікбал», «», «», «», часто заборонених офіційною цензурою Бакинської губернії, має репутацію неблагонадійного журналіста.

1906 року, після згоди відомого письменника і свого друга Джаліля Мамедкулізаде бути головним редактором задуманого сатиричного журналу «Молла Насреддін», він отримує дозвіл адміністрації організувати видавництво «Гейрят» у Тифлісі. Це були роки розквіту публіцистичної діяльності Неманзаде: він друкується і публікується під 40 псевдонімами, є автором більшості карикатурних сюжетів найпопулярнішого журналу тюркомовного світу аж до 1917 року — початку революційного періоду на Кавказі.

Від 1917 року перебуває в Ахалцихе з метою захисту національних інтересів місцевих турків в умовах безвладдя і розгулу бандитизму, терористичної діяльності вірменських банд. Стає Першим Головою Ради міністрів Південно-Західної Кавказької Тюркської (також відомої під назвою Карської) Республіки. Виступає проти антитурецького насильства, тричі заарештований 1918 року. Після звільнення, Самооборона Республіки протрималася до приходу англійських військ у квітні 1919 року.

1919 року прибуває до Баку, де за завданням парламенту Азербайджану очолює поліційне управління країни.Личный состав служащих правительственных учреждений АДР, Baku Pages

1920 року повертається в Грузію з колишньою метою захисту інтересів тюркського населення, але вже в радянізованій Грузії. Там він був запрошений як голова сектору мусульман до тодішнього фактичного уряду Грузії, до Революційного комітету Грузії, як один з десяти членів РВК.

З початком відомої операції «» (1922) він завершує свою суспільно-політичну діяльність у Грузії і 1923 року переїжджає до Азербайджану. Він категорично відмовляється від пропозиції нової влади Азербайджану брати участь у відновленні журналу «Молла Насреддін». Журнал виходить без його участі.

Він переїжджає в Гянджу, де працює директором Гянджинського сільськогосподарського технікуму, а 1924-го призначається в Комітет національної освіти Азербайджанської РСР. Бере активну участь у становленні народної освіти і є ініціатором процесу створення нових підручників і навчальних посібників.

Після виходу на пенсію 1927 року, Омар Фаїк працював над «Мемуарами», але так і не зміг закінчити роботу.

16 липня 1937 року Омара Фаїка заарештовано за розпорядженням районного прокурора Одабашяна у фамільному будинку в Ахалцихе, Грузія, за звинуваченням у шпигунстві на користь Туреччини. Через 3 місяці, 10 жовтня за рішенням «трійки» при Комісаріаті внутрішніх справ Грузинської РСР розстріляно в Тбіліській в'язниці НКВС. В Омар Фаїка немає могили.

1958 року Верховний суд Грузинської РСР виправдав його. Вивчення життя і творчості Омар Фаїка і публікація його багатої колекції творів почалися тільки в середині 1980-х років.

«Тіньовий» засновник журналу «Молла Насреддін» На сьогодні «Молла Насреддін» у масовій свідомості азербайджанського суспільства асоціюється лише з ім'ям Джаліла Мамедкулізаде. Омар Фаїк має прямий і безпосередній стосунок як до самої ідеї зародження, створення та видавництва, так і всього письменницького змісту часопису, особливо протягом 1906—1911 років.

Ім'я Омара Фаїка Неманзаде, заборонене після його розстрілу, залишалося практично не згадуваним до розпаду Радянського Союзу в силу його ліберальних поглядів і надій на прогрес тюркських народів. І лише з відкриттям архівів вже в незалежному Азербайджані, перш за все, науковим колам, а потім і широкій публіці стала відкриватися нова історія, стало відомо багато фактів з історії життя, які замовчувалися сім десятиліть.

Незважаючи на реабілітацію 1956 року колишніх розстріляних «ворогів народу», зокрема й Омара Фаїка, інерція глибокого страху інтелігенції та наукових кіл Азербайджану була настільки велика, що його ім'я залишалося не згадуваним. І тільки в середині 1980-х років, деякі літературознавці, живі свідки тих часів, наважуються його згадувати.

Справжню літературну реабілітацію Омара Фаїка Неманзаде вперше здійснив професор :

Азербайджанський літературознавець зазначав:

Шаміль Гурбанов, зібравши значну частину творчості Омара Фаїка в книзі «Seçilmiş Əsərləri, Ömər Faiq Nemanzadə», писав:

Джафар Мустафаєв, докторант Стамбульського університету, зазначає:

Шлях до просвітництва (1893—1903) Першу освіту Омар Фаїк здобув у мечеті свого рідного села. Провчившись кілька років у релігійній школі і не проявивши інтересу до релігії, він вступає до щойно відкритої російської школи. Для подальшої освіти батько хотів відправити хлопчика в учительську гімназію в м. Горі, але слова матері «Мій син не буде вчитися серед невіруючих», виявилися перешкодою і за її наполяганням Омар Фаїк 1882 року вирушає до Стамбулу, де продовжує навчання у школі «Фатех». Маючи інтерес до природничих наук він згодом переходить до школи «Даруш-Шафаг», що має на той момент репутацію розсадника ліберальних ідей у Туреччині. Одного разу трапилося протистояння студентів і керівництва училища. Однак заколот придушили, а деяких студентів заарештували, інших же покарали кийками. Омар отримує місяць арешту і 30 ударів кийком. Після важкого перебування у в'язниці, йому довелося лягти в лікарню на два місяці. По закінченні навчання 1891 року, він починає працювати в телеграфії «Галата»Dilqəm Əhməd, «Fərqlilər», — С. 88, де отримує необмежений доступ до газет та журналів Європи, які згодом дуже вплинули на становлення його особистості. Це був період знайомства й усвідомлення європейських соціальних цінностей, ідей лібералізму. Натхнення прикладом Європи не лише не завадило, але й сприяло формуванню чіткої орієнтації на власне національне світовідчуття.

Повернувшись 1894 року на Кавказ, Омар Фаїк приєднується до азербайджанських демократів з ліберально-демократичними поглядами у сфері культури і освіти. Він поширює наукові знання в селі, за що його називають «Гявур Омар». Омар хоче відкрити в селі Аґара школу, але не може отримати дозволу. Цього ж року він починає викладати світські науки в місті ШекіDilqəm Əhməd, «Fərqlilər», — С. 89. Восени 1894 року Омар Фаїк приїжджає в одне з найстаріших міст Азербайджану Шекі і за допомоги місцевої інтелігенції створює невелике товариство. Одним з найважливіших завдань цього товариства на початковому етапі стало відкриття новометодної школи — «усулі-джадид». Однак цьому протистояли певні сили як зверху, так і знизу. А ті, хто хоч якось цікавилися питаннями освіти, просто не вірили цим молодим силам. Омар Фаїк так пояснював причину цієї недовіри: «В образі служителів духовенства з Туреччини в ці краї приїжджало багато шарлатанів, народ вже відчував почуття огиди стосовно них і не хотів бачити нікого з такого роду людей» (газета «Хаят», 30 березня 1906).

Зі спогадів Омара Фаїка стає очевидним, що після довгих умовлянь «товариство отримує дозвіл влади на відкриття національної школи і відкриває першу тюркську національну школу на Кавказі з новим методом навчання, що стає добрим прикладом для інших міст». Для того часу це було небаченою подією. Хоча трохи раніше М. Т. Сідгі, що зіграв величезну роль у просвітницькому русі на Кавказі, ввів схожий новий метод навчання в Нахічевані, створивши основу для нової прогресивної педагогічної течії в Азербайджані. Слідом за ними М. В. Гасір у Ленкорані, М. М. Невва в Шуші починають широку діяльність у цій галузі.

Найважливішим боком цього нового методу було навчання рідною мовою, російська мова вивчалась як незалежний предмет. До програми навчання було введено також багато світських наук. Перша ластівка — школа-чотирирічка в Шекі, стала першою школою такого типу. Першого дня навчання школа прийняла 200 школярів, більшість з яких були діти з бідних сімей, які не мали можливості платити за навчання. У штаті школи було лише 4 вчителі: Омар Фаїк, Хафіз Мухаммед Ефенді Шейхзаде, Мулла Таджеддин і Газанфар, що закінчив семінарію.

В Шекі він не обмежувався лише роботою вчителя. На сторінках газет і журналів він друкував останні новини в галузі освіти, розповідав про останні досягнення. В статті за підписом «Вчитель Неманзаде», відправленій із Шекі в кримську газету «Терджиман», Омар Фаїк пише: «Учні шкіл нового типу, закінчивши школу, найчастіше, не можуть продовжити навчання у великих містах і задовольняються тим, що продовжують професію своїх батьків. Через брак освіти не можуть ні розвивати справи своїх батьків, ні виконувати нову і корисну роботу. Тому ми прийняли рішення з цього року відкрити в шекінській школі відділ професійного навчання, що стане гідним прикладом для інших шкіл. На початковому етапі дітей будуть навчати професії шовківника».газета «Терджуман» 5 червня 1898 г., на сайте omarfaig.info

Від 1898 до 1900 року Омар Фаїк Неманзаде викладав у медресе при шекінській мечеті. Тут же він ставить п'єсу Мірзи Ахундова «Мсьє Жордан і дервіш Масталі шах» і виступає в ролі Мсьє Жордана.Mübariz publisistin ömür yolu, на сайте Национальной библиотеки Азербайджана Через хворобу, навесні 1896 року Омар Фаік їде до Гянджі, звідти вирушає в Гаджикенд і зустрічається з Мухаммедом Ефенді, який приїхав зі Стамбула, і вплинув на світогляд молодих учителів і письменників. Через хворобу протягом 1896—1898 років Омар Фаїк залишається в Абастумані і селі Агара. Вирішивши відкрити в Ахалцихе національну школу, Омар Фаїк написав заяву на ім'я директора освіти Тбілісі й дістав таку відповідь: «Ти досить провчився в школі, окрему тюркську школу відкривати не можна». Виступаючи на захист національних прав, Омар Фаїк каже: «кожен народ має право на свою культуру і освіту, і необхідно захищати це право скрізь і завжди». Одужавши, він викладає в школі в Шекі (Азербайджан) від 1898 до 1900 року, скорочує уроки релігії і збільшує уроки лічби, географії, історії та мов.

1900 року Омар Фаїк з метою продовження своєї громадської діяльності приїжджає до Баку, де як і в інших містах (Шамахах, Тифлісі) займається просвітницькою діяльністю. Ставши свідком відсутності національних шкіл в Баку і далеко несприятливих умов для мусульман, Омар Фаїк пише: «якби я не побачив гімназії для дівчаток, відкритої Тагієвим, я би вважав тюркське просвітництво в Баку нульовим». У Шемахах він надає безпосередню допомогу в організації національної школи. Тут же він викладає історію, географію, лічбу і турецьку мову. Після сильного землетрусу 31 січня 1902 року в Шемахах, Омар Фаїк їде до Тбілісі.

Публіцистика 1903—1917 «Шаргі-Рус», видавництво «Гейрят», заснування журналу «Молла Насреддін»

2 квітня 1905 року на одну з перших книг, написаних Омар Фаїком, Комітет цензури дав дозвіл на публікацію. Попри те, що ця книга називалася «Нашрі-асара давет» (Nəşri-asara dəvət, дослівний переклад «Запрошення в друкарню»), вона була написана під впливом суспільно-політичних подій того часу.