Невір

Неві́р — село в Україні у Великоглушанському старостинському окрузі Камінь-Каширської громади Камінь-Каширського району Волинської області.

Перша документальна згадка про село - 14 січня 1662 року.

Перша церква збудована в 1676 році.

Починаючи з XIX ст. в селі діяла школа (спочатку церковно-приходська, потім польська початкова, за часів незалежності (щонайменше з 1994 року до 2016 року) загальноосвітня школа I-II ступенів, а вже сьогодні - Невірська гімназія).

Біля села побудовано найдовший у Волинській області залізобетонний міст через річку Прип'ять завдовжки 196 метрів (збудований у 1982 році Луцьким мостозагоном № 60)., Найдовший залізобктонний міст, с. 163.

Також біля села знадиться канал Хабарище, який з'єднує Волянське озеро з Білим озером. Частиною каналу проходить державний кордон з Республікою Білорусь.

Відстань від центру села до Республіки Білорусь 3 км.

Історія

До утворення князівств землі розташування села були межею племен дулібів (волинян, бужан), деревлян та дреговичів.

У V столітті до н. е. тут була поширена тщинецька культура, у V—IV століттях до н. е. — лужицька культура, в III—II століттях до н. е. — балто-слов'янська зарубинецька культура. Час та обставини появи на терені волинян у різних дослідників різняться. За одними, волиняни з'являються в регіоні в IV—VI століттях й входили до дулібсько-волинянського племінного об'єднання. За Ярославом Ісаєвичем у VII—IX століттях тут мешкало плем'я дулібів. За Володимиром Сергійчуком з VIII століття на заході Берестейщини проживали племена волинян, а на сході — деревляни. За іншими дослідниками, на Берестейщині до IX століття мешкало племінне об'єднання ятвягів, проте пізніше тут почали освоюватися спочатку дреговичі, потім, в IX—XII століттях і значно інтенсивніше, волиняни, північна межа колонізації яких обмежувалася Пінськими болотами, Біловезькою Пущею та річкою Ясельдою.

Період Київської Русі (кінець IX ст. - ХІІІ ст.) Територія розташування села входила до Берестейської землі і знаходилась на межі Волинського князівства (з центром у місті Володимир) та Турівсько-Пінського князівства (з центром в Турові, а потім в Пінську). Імовірно кордон між князівствами проходив по річці Прип'ять.

Період Галицько-Волинського князівства (1199 - 1316) У 1199 році князь волинський Роман Мстиславич утворює Галицько-Волинське князівство, до якого крім Волині та Галичини входить Берестейська та Дорогичиська землі, а Турово-Пинське князівство потрапляє під його протекторат. Таким чином територія села ввійшла складу до Галицько-Волинського князівства.

У Галицько-Волинському літописі щодо Берестейської землі в 1213 році вжита паралельна назва Україна: «Даниїлу же возвратившуся к домови і єха з братом, і прия Берестій, і Угровеськ, в Верещин, і Комов, і всю Україну». У цей час на Полісся та Підляшшя стали активно здійснювати напади лицарі-хрестоносці, які припинилися після розгрому їхнього війська Данилом Галицьким у 1237—1238 роках.

Частими були також напади на Полісся ятвягів та литовців. У 1251—1253 роках руський король Данило Галицький дарував половцям хана Тегака землі на Берестейщині, для захисту північної Волині від нападів ятвягів та литовців. Кочовики заснували там 40 поселень й зберігали свою ідентичність до початку XVI століття.

Період Великого князівства Литовського (1316 - 1569) Взимку 1316 року литовська армія на чолі з Гедимином пішла походом на Галицько-Волинське князівство, який закінчився приєднанням частини Берестейської землі до складу Великого князівства Литовського. Точна дата остаточного приєднання території села до Литви невідома й у різних дослідників різниться.

Ймовірно з 1320-х років територія села входила до складу Троцького, а з 1513—1520 років — до Підляського воєводства Великого князівства Литовського.

У 1404—1519 роках у складі Великого князівства Литовського існувало удільне Кобринське князівство, яке належало князям Кобринським, потомкам князя Ольгерда.

1566 року східна частина Берестейської землі з містами Берестям, Кобринем, Кам'янцем і Пінським повітом увійшла до новоствореного Берестейського воєводства.

Період Речі Посполитої (1569 - 1795) За Люблінською унією територія де розташоване село перейшла до Волинського воєводства.

У 1595 році під час повстання Наливайка в околицях Пінська двічі побувала козацька армія. У вересні 1648 року після появи невеликого козацького загону почалося повстання в Бересті, внаслідок якого було повалено шляхту та заявлено про приєднання до української козацької держави. У жовтні 1648 року повстало населення Пінська, Турова, Янова, Кобрина. Повстання було придушене лише в січні 1649 року польським військом на чолі з гетьманом литовським Радзивіллом. Згодом полковник Війська Запорізького Думинський організовував у Берестейщині (за вказівкою Хмельницького) підпільну повстанську мережу доки не був арештований влітку 1651 року та згодом страчений. У 1655—1659 роках до складу Гетьманщини входив Пінсько-Турівській козацький полк, центром якого було місто Давид-Городок у Пінському повіті. 1657 року пінська шляхта, очолювана Лукашем Єльським, проголосила про своє входження до Гетьманщини. За договором від 16 жовтня 1657 року між Богданом Хмельницьким та шведським королем Карлом X Берестейське воєводство повинно було цілком увійти до складу козацької держави. У 1658—1660 роках на Поліссі діяв козацький загін полковника Василевича, дещо згодом болотними літниками проходив загін Кургана.

Перша документальна згадка про село відноситься до 1662 року з вказівкою, що воно було власністю Адама Красицького та його дружини Ізабелли (Архивь юго-западной Россіи, ч. 6 т. 1, приложение, ст. 30 и 32). Зокрема в вироці щодо Адама Красицького за вчинений ним наїзд (з насильством, грабежем та вбивством) на маєток Казимира Красицького. Описаний наїзд Адам Красицький зробив за допомогою своїх озброєних селян з сіл Невір, Глуші (Глушки) та Бірок (Борок).

У 1664—1666 роках на Поліссі діяв повстанський селянсько-козацький загін полковника Василевича.

Перша дерев'яна будівля церкви (разом з дерев'яною дзвіницею) побудована в 1676 році на кошти прихожан (згідно кліров. відомостей від 1873 року).

Період окупації Російською імперією (1795 - 1917) Після другого поділу Польщі село відійшло до складу Російської імперії.

З 1795 року село входило до Великоглушанської волості Ковельського повіту Волинської губернії Російської імперії.

Згідно даних збережених метричних книг щонойменше з 1805 року (за іншими даними ще з кінця XVII ст.) в селі побудовано церкву. При ній діяла церковно-приходська школа.

Станом на 1873—1903 рр. найближча залізнична станція від села за 82 версти (біля 87 км.).

Принаймні з 1873 року по 1906 рік село мало поштову адресу (найближча поштова станція) в м. Камінь-Каширський — на відстані 18 верст (біля 20 км.).

Щонайменше з 1905 року на західній околиці села Невір формується, імовірно єврейська, колонія Невір. Станом на першу половину XX ст. на захід від села Невір існують вже три колонії Невір 1, Невір 2, Невір 3.

За переписом 1911 року найбільшим землевласником в селі був поміщик Гаварт, який володів 1,787 дес.

У 1915—1918 роках Полісся і Волинь по лінії Барановичі — Пінськ — Камінь-Каширський зайняли німецькі війська, чимало мирного населення евакуювалося на схід, у далеку глибину Російської імперії.

Період Української Народної Республіки та Гетьманату (1918 - 1920) З 6 березня 1918 року село входило до складу землі Волинь або землі Підляшшя Української Народної Республіки.

З 29 квітня 1918 року Скоропадським змінено адміністративний поділ та відновлено Волинську губернію в складі Української держави. Губернським комісаром Генерального секретаріату призначено — В'язлова Андрія Григоровича.

Період Польської республіки (1920-1939) Гміна Леликів з селом 12 грудня 1920 р. (разом з гмінами Хотешів, Велика Глуша, Сошично, Боровно і Камінь Каширськ ввійшли до складу новоствореного Каширського повіту (утворений з частини Ковельського повіту). Адміністративним центром було містечко Камінь-Каширський. 19 лютого 1921 р. Каширський повіт увійшов до складу новоутвореного Поліського воєводства.

За Ризьким миром 18 березня 1921 року село остаточно закріплено в складі Польщі.

Станом на 1927 рік село відноситься до ґміни Велика Глуша Каширського повіту.

Щонайменше в 1927 у селі вже працювала чотири-класна початкова школа, яка функціонувала до 1939 року. Викладання в школі здійснював один педагог українською та польською мовами.

Власниками щонайменше частини земель станом на 01.01.1930 рік в селі були нащадки Ієроніма Кеневича з гербу Равич та Ядвіги Кеневич - дочки Олександра Горватт з гербу Побуг (Jadwiga Kieniewicz-Horwatt).

Період радянської окупації (1939 - 1991) У вересні 1939 року відповідно до пакту Молотова — Ріббентропа СРСР і Німеччина розділили між собою територію Польщі. Кордон між УРСР і БРСР прокладено за адміністративною межею між Волинським і Поліським воєводствами з частковим випрямленням шляхом приєднання до УРСР Каширського повіту та окремих сіл Кобринського і Дорогичинського повітівУказ Президії Верховної Ради СРСР від 04.12.1939 «Про розмежування областей між Українською РСР і Білоруською РСР». Проти цього рішення в Бересті, Кобрині та Пінську відбулися демонстрації жителів міст з проханням включити ці землі до складу УРСР.

27 листопада 1939 р. село включено до новоутвореної Волинської області. 17 січня 1940 р. Каширський повіт ліквідовано у зв'язку з розподілом його на Любешівський і Камінь-Каширський райони.

Станом на 1940 рік, після першого приходу совєтів, в селі ще діяла школа. В школі в той час працював вчитель Зодерман Л.Ю. (принаймні до 1941 року - нападу Німеччини на Радянський союз).

Під час німецької окупації в серпні 1941 року німецька влада включила село до генеральної округи Волинь новоствореного Райхскомісаріату Україна (Камінь-Каширський, Ковельський, Пінський, Кобринський гебіти).

Починаючи з 1946 року в селі відновила роботу семирічна школа, яка збудована на місці церкви (церква очевидно була раніше знищена) з матеріалів, які залишились після руйнації будинків колоністів. В 1965 році школу реорганізовано в восьмирічну. З 1985 року розпочато будівництво нового приміщення школи.

Період незалежності (1991 - сьогодні) З 1994 року навчання в сільській школі розпочало здійснюватись в новому приміщенні.

З радянських часів до адміністративної реформи 2020 року село входило до складу Великоглушанської сільської ради Любешівського району Волинської області.

З 2020 року село включено в склад Камінь-Каширської міської територіальної громади.

Станом на 2022 рік в селі працювали сільський клуб (з місцевий фольклорним колективом «Пацьорки»), пересувне відділення №18 Укрпошти, 3 магазини. Школу в селі переформовано в 9-ти класну гімназію.

Населення За переписом XIX ст. в селі Невір було 36 будинків та мешкало 290 жителів.

Станом на 1906 рік безпосередньо в селі було 56 будинків та мешколо 279 осіб та в колонії Невір було 24 будинки і мешкало 202 особи. Таким чином в селі Невір та колонії (колоніях) Невір разом було 80 будинків та разом мешкало 481 особа. Слід зауважити, що в одній хаті села усереднено жило 5 людей, а в колонії - 9 людей.

На початку XX ст. головним заняттям жителів було рибальство (сплав плисів).

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 584 особи, з яких 284 чоловіки та 300 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 532 особи.

Станом на 2020 рік в селі мешкало 539 осіб.

Віросповідання

За певними даними перша церква була збудована в 1676 році, потім розібрана в 1887 році перед будівництвом нової церкви.

До парафії Невірської церкви відносились такі сусідні села як: Хабарище (Михалин), Залухів, Щитинська Воля.

При церкві з початку XIX ст. працювала церковно-парафіяльна школа.

Документально встановлено, що:

принаймні з 1805 року до 1837 року в церкві святого Іоана Богослова в Невірі здійснювалось ведення метричних книг щодо місцевих мешканців греко-католицького (греко-уніатського) віросповідання;