Держава Шейбанідів () — назва, яка використовується деякими істориками по відношенню до Бухарського ханства, на території Мавераннахра й Південного Туркестану, і заснована в 1500 році Мухаммедом Шейбані з узбецької династії Шейбанідів. Династія правила аж до 1601 року.
Історія Заснування Мухаммед Шейбані у 1499 році почав завоювання Мавереннахра і в 1500—1501 роках, завоювавши Бухару і Самарканд, оголосив його столицею своєї держави. 1501 року завдано поразки Могулістану, 1503 року — казахам на чолі із Джаніш-ханом. Успішно воював проти Бабура, еміра Кабула, що намагався відвоювати Фергану і Самарканд. 1506 року остаточно було захоплено Хорезм. А в 1507 році остаточно встановив свою владу над усім Тохаристаном, Мавереннахром, потім захопив Хорасан, перемігши Баді аз-Занама. Було укладено союз з Османською імперією, спрямований проти Сефевідської Персії. У 1510 році війська Мухаммеда Шейбані розбиті під Мервом іранським шахом Ісмаїлом I Сафаві, а самого його вбито. Внаслідок чого Ільбарс-хан I відкоремився, утворивши Хівинське ханство.
Війни з сусідами Наступний хан Суюнч-Ходжа вимушен був протистояти Сефевідам, що намагалися захопити Мавераннахр і Хорасна. 1511 року остаточно відібрав Фергану у Бабура. Але під тиском родичів 1512 року зрікся влади на користь брата Кучкунджі-хана, що 1514 року зміг встановити мир з Сефевідською Персією. Натомість розпочато військові походи проти Казахського ханства. Але вже 1524 році підтримав військові кампанії до Хорасану і Тохаристану, які на той час належали Сефевідам. 1529 року було встановлено дипломатичні відносини з Імперією Великих Моголів. Його син Абу Саїд-хан зосередився на внутрішніх справах і зміцненні держави.
1533 року новий хан Убайдулла переніс столицю з Самарканду до Бухари. Нова війна проти Сефевідів не мала значного успіху, оскільки не вдалося закріпитися в Хорасані. Разом з тим 1538 року було завойовано Хівинське ханство. 1536 року встановлено дипломатичні відносини з імперією Мін.
Внутрішня боротьба Після його смерті 1540 року почалася боротьба за владу, внаслідок чого 1541 року відпала Хіва й держава опинилася у кризі. Внаслідок цього ханська влада виявилося обмеженою, оскільки місцеві правителі та родичі верховних ханів проводили власну політику. Втім до своєї смерті 1556 року Навруз Ахмед-хан зміг частково подолати ці труднощі. 1560 року почалися нові повстання та заколоти проти чергового володаря Пірмухаммед-хана I.
Піднесення За панування Іскандера і Абдулли II відбувається нова централізація влади та відновлення державної потуги. Було проведено численні законодавчі та адміністративні реформи, відбувається розвиток ремесел і торгівлі. Приєднано Бадахшан, Тохаристан, Ташкент, Хорасан і Хівинське ханство. Цю політику намагався проводити й наступний хан Абдалмумін, але через його жорстокість був швидко повалений.
Занепад Останній правитель династії Шейбанідів Пірмухаммед-хан II не зміг впоратися з анархією, що настала, яка посилилася казахськими і перськими вторгненнями. Незабаром загинув у міжусобній боротьбі, а владу захопила династія Аштарханідів, гілка Тука-Тимуридів, що утворила Бухарське ханство.
Населення Немає достовірних даних про чисельність населення держави. За припущеннями, у державі мешкало в середньому кілька мільйонів осіб. Згідно з дослідженнями, число переселених кочових узбеків Мавераннахра на початку XVI століття склало від 300 до 500 тисячHolzwarth Wolfgang., The Uzbek state as reflected in eighteenth century Bukharan sources in Asiatische Studien Etudes Asiatiques LX. 2. 2006. Bern. Berlin. Bruxelles. Frankfurt am Main. New York. Oxford. Wien: Peter Lang, p.323. Національний склад був досить змішаним. У другій половині XVI століття на території держави Шейбанідів згадуються такі узбецькі племена як: ширін, кераїт, катаган, алчін, хітай, мінг, бахрін, джалаїр, утарчі, канглі, кунграти, дурмани, кушчі, маджари, кенагасиХафіз-і Таниш Бухарі Шараф-нама-йі шахі (Книга шахської слави). Частина 1. Переклад із перської, вступ, примітки й вказівники. М.,1983, с.142, 151,.
Устрій Являло собою ранньофеодальну монархію з елементами кочовою ієрархії. Верховна влада належала верховному ханові, який приймав рішення з урахуванням думки султанів-родичів та великих емірів. Він також носив титул імам-уль-заман ва халіф-ур-рахман (імам часу і халіф милосердний)Камбарбекова Г. А., Сабитов Ж. М. Сведения Хондемира о жизни Мухаммада Шейбани-хана в XV в. // Золотоординская цивилизация. 2017. № 10. С. 370.
Управління базувалося на поєднанні військової структури та бюрократичного апарату. Ключові посади включали візирів та релігійних діячів, що входили до складу дивана (ханської ради). Важливою посадою була сарай-катлаві — керівника будівельних, водогосподарських справ та благоустрою столиці.
Хани титул правитель період Вони були нащадками Шибана, п'ятого сина Джучі Хан Абу-ль-Фатх Шах-Бахт Мухаммед ібн Шах-Будаг ібн Абулхайр-хан 1500-1510 °C.E. Верховний хан Суюнчходжа ібн Абулхайр-хан 1511-1512 °C.E. Верховний хан Кучкунджі ібн Абулхайр-хан 1512-1530 С.E. Верховний хан Музаффар ал-Дін Абу Саїд-хан ібн Кучкунджі ібн Абулхайр-хан 1530-1533 °C.E. Верховний хан Абуль-Гази Убайдулла ібн Махмуд ібн Шах-Будаг ібн Абулхайр-хан 1533-1540 °C.E. Верховний хан Абдуллах ібн Кучкунджі ібн Абулхайр-хан 1540 °C.E. Верховний хан Абдуллатіф ібн Кучкунджі ібн Абулхайр-хан 1540-1551 °C.E. Верховний хан Навруз Ахмад ібн Суюнчходжа ібн Абулхайр-хан 1551-1556 °C.E. Верховний хан Пірмухаммад ібн Джанібек ібн Ходжа Мухаммад ібн Абулхайр-хан 1556-1561 °C.E. Верховний хан Іскандар ібн Джанібек ібн Ходжа Мухаммад ібн Абулхайр-хан 1561-1583 °C.E. Верховний хан Buzurg Khan Abdullah Khan Uzbek Абдуллах ібн Іскандар ібн Джанібек ібн Ходжа Мухаммад ібн Абулхайр-хан 1583-1598 °C.E. Хан Абдулмумін ібн Абдуллах ібн Іскандар ібн Джанібек ібн Ходжа Мухаммад ібн Абулхайр-хан 1598 °C.E. Хан Пірмухаммад ібн Сулейман ібн Джанібек ібн Ходжа Мухаммад ібн Абулхайр-хан بیگ 1598-1601 °C.E. Khanate of Bukhara taken over by a new dynasty called the Janids also known as Toqay -Temurids (descendants of Khans of Astrakhan).
Blue Row Signifies progenitor chief. Khans of significance highlighted in Bold.
Адміністративний поділ Держава була поділена на уділи (улуси, згодом — вілаяти), керовані членами династії (султанами), що часто призводило до внутрішніх чвар. Для допомоги і фактично нагляду на останніми хани призначали аталиків. Улуси (вілаяти) були спадковими, але могли бути забраними верховним ханом. Відбувався постійний перерозподіл цих володінь протягом існування держави. місцеві правителі також мали власні дивани.
Зовнішня політика Головним геополітичним і релігійним суперником і ворогом Шейбанідів була Держава Сефевідів, де панував шиїзм. Незважаючи на те, що в обох державах домінуючою мовою була перська, а на чолі держав стояли тюркські тюркомовні династії, відносини між цими двома державами залишалися напруженими тільки через релігійні відмінності та протиріччя.
З Державою Сефевідів із заходу змагалася Османська імперія, з якою у Держави Шейбанідів склалися міцні дипломатичні зв'язки і союзницькі відносини. Османська імперія підтримувала Шейбанідів у їхній боротьбі за панування в Хорасані, який займав крайню північно-східну частину Держави Сефевідів, і не потрапляв в орбіту геополітичних домагань Османської імперії. Між державами курсували каравани і купці, у двори до обох правителів прибували посли.
З північно-західним сусідом — з Державою Хорезм відносини складалися по-різному. У різні періоди вони то поліпшувалися, то погіршувалися через різні події та чинники. Також Шейбаніди підтримували відносини з Імперією Мін. Є достовірні відомості про прибуття у 1536 році шейбанідських послів до двору імператора Чжу Хоуцун. Підтримувалися теплі відносини з Казахським ханством, а також відносини з Державою Ширваншахів.
Правосуддя Заснована на нормах шаріату. Вищою посадовцем у суді був кази-калян (йому підпорядковувалися усі кази держави), а контроль над дотриманням моральних канонів здійснював мухтасиб. Разом з тим сам верховний хан і султани також здійснювали судові повноваження.
Економіка Основу становила сільське господарство, ремісництво і посередницька торгівля. Основу сільського господарства становило зрошувальне і оазне землеробство та кочове та напівкочове скотарство. Земля належала ханам, султанам., зберігалися системи ікта і суюргалів з додаванням танхо і джаґір (феодальних володінь, звільнених від податків). Ікта і джагір надавалися військовим, перша на період життя, друге з правом спадкування. Танхо навадалася свісткьим феодалам, а суюргал — мусульманському духовенству, ходжам.
Вживалися заходи для плідного використання можливостей річок Санзар, Чирчик, Сирдар'я, Амудар'я, Вахш та Мургаб. У 1556-1585 роках були побудовані вододіли Керміне, Мехтар, Касім, Чахор-Мінор, Джандар на річці Зарафшан, водосховища Очкоб у Нуратінських горах, Хавзі-хан в оазі Мургаба. Для зрошення Кеського вілаяту, від річки Кашкадар'я відвели понад 10 каналів, від річки Зарафшан було прорито канал Туятартар в оазі Джизак, канал Ходжа-Кааб для благоустрою Саманджукського степу, канал Афшана; канали від Амудар'ї до Чарджоу, від Мургаба до Мерву, від Вахша - для зрошення прилеглих земель, приділялося увага будівництву та ремонту сардоб (штучних споруд для збереження дощових вод). У сер. XVI ст. було зведено велику греблю Абдулла-хана на місці старої поблизу селища Окчоб в ущелині Бекларсай Нуратинського району, що дозволяла відкривати або закривати її шлюзи з верхньої точки греблі. Вона будувалася для зрошення перелогових земель.
На поливних землях вирощувалися пшениця, ячмінь, кукурудза, квасоля та маш, рис, бавовна, а також овочі, баштанні. На богарі у передгір'ях також росли зернові, кавуни та дині.
У великій кількості вирощували овець, верблюдів, коней, рогату худобу. Найбільші пасовища належали хану, придворним, духовним особам та керівникам племен, у яких було по тисячі голів великої та дрібної рогатої худоби, табуни коней, верблюдів. Одержувана тваринницька продукція — шерсть, шкіра та інше — продавалося на внутрішньому та зовнішньому ринках. Воли використовувалися у полі для обробітку землі.
У державі були розвинені такі галузі ремісничого виробництва, як швейна, гончарна, ковальська, збройова, ювелірна, паперова справа та виробництво будівельних матеріалів. Після 1525 відбувався процес інтенсивної міграції значної кількості ремісників різних спеціальностей з Хорасана та Герату до Бухари, Самарканд, Ташкент та інші міста МавераннахраАкимушкин О.Ф. Библиотека Шибанидов в Бухаре XVI в. // Средневековый Иран. Культура, история, филология. СПб.: Наука, 2004, с. 369.
Хани дбали про пожвавлення караванних шляхів, уздовж яких споруджувалися караван-сараї. У 1577 році в Бухарі було збудовано велике торгове приміщення з критим куполом, яке отримало назву Тім Абдулла-хана.
Оподаткування Стягуваласябільш ніж 20 видів податків. Основний податок, харадж, стягувався з населення користування поливними землями і становив 30-40% від доходу. За ним йшов іхраджат — за відшкодування витрат державних установ, витрат військ ханства, а також родини самого хана. Іншими податками були хаккі аба (плата за використання води), малях, ікіхаті аварізат, мукасрарі, мірабан, ках, тарх, сабун (сабан). Селян примусово залучали на риття ариків (хашар) та інші роботи (мардикар).
Кочові та напівкочові племена сплачували податки від свого племені, які в середині розподілялися на вибір шейхів та беків. Вони переважно сплачували податок худобою (ашлиг), що в середньому коливався від 12 до 15 тис. голів.
Основний тягар сплати податків й повинностей несли селяни та ремісники. Міраби займалися стягування податків.
Гроші