Яків Олексійович Бабенко (12 жовтня 1913 року — ) — учасник Другої світової війни, командир 333-го гвардійського стрілецького полку 117-ї гвардійської стрілецької дивізії 13-ї армії 1-го Українського фронту, Герой Радянського Союзу (), гвардії підполковник.
Біографія Народився 12 (25) жовтня 1913 року в селі Чалбаси (нині село Виноградове Олешківського району Херсонської області) в сім'ї селянина. Українець. Член ВКП(б) з 1942 року. Закінчив бухгалтерський технікум в Одесі в 1931 році.
У Червоній армії у 1932—1936 роках і з 1939 року. У 1940 році Бабенко закінчив Київське військове піхотне училище.
Учасник Другої світової війни з серпня 1941 року. Воював на Південному фронті в складі 18-ї армії. З важкими боями відходив на схід.
В 1943 році Бабенко закінчив прискорений курс Військової академії імені М. В. Фрунзе. Повернувся в 18-ю армію і був призначений на посаду командира полку, який пізніше став 333-м гвардійським. Брав участь у боях на Малій землі. Звільняв міста і села України.
У складі 117-ї гвардійської дивізії полк під командуванням Бабенка відзначився в грудні 1943 року при визволенні міста Бердичів Житомирської області.
У 1944 році Бабенко керував полком у боях за оволодіння та утримання Сандомирським плацдармом на річці Вісла, з якого і почався наступ 12 січня 1945 року, що отримав назву Вісло-Одерської операції.
333-й гвардійський полк, яким командував Я. А. Бабенко, як завжди, наступав у першому ешелоні. Після сильної артилерійсько-мінометної підготовки він відразу досяг ворожих траншей і опанував вузловими пунктами оборони. Потім бійці слідом за танкістами увірвалися на проміжний рубіж гітлерівських укріплень. Особливо важкі бої зав'язалися на підступах до села Шацького. П'ять разів контратакували солдати вермахту і п'ять разів відкочувалися назад. Шацьке було взято штурмом. В цих запеклих сутичках командир полку був поранений, але не залишив поле бою.
На четвертий день наступу полк Бабенка захопив дорогу, що веде до Кракова. Ворожі війська, що знаходилися в районі старовинної польської столиці, були відрізані. Прагнучи вирватися з оточення, гітлерівці кинули в бій усі свої сили, в тому числі до 200 танків. Однак успіху досягти не змогли. На світанку полк гвардійців увірвався в місто Кельце і після запеклого бою взяв його.
Далі радянські воїни рушили на ще один важливий вузол ворожого опору — місто Пйотркув, атакували його в ніч на 18 січня. Війська вермахту не очікували такого несподіваного удару і залишили місто. Указом Президії Верховної Ради СРСР за цю операцію полк удостоєний ордена Кутузова ІІІ ступеня.
19 січня 1945 року полк, рухаючись у головній похідній заставі 13-ї армії, отримав наказ вийти на Одер, з ходу форсувати його, захопити плацдарм і закріпитися на ньому.
Передовий загін на танках, виділених з 16-ї механізованої бригади, і автомашинах очолив особисто підполковник Бабенко. Змітаючи на шляху невеликі ворожі заслони, він у ніч на 23 січня 1945 року досяг річки в районі міста Хохбаушвиц північніше Штейнау (нині Сцинава, Польща) і розташувався в лісі. Почалася підготовка до захоплення «п'ятачка» на західному березі Одеру.
26 січня полк вів запеклі бої з ворогом, відбиваючи одну контратаку за іншою. На наступну добу бої тривали на підступах до міста Глогау. В одній з атак гітлерівцям вдалося прорватися в розташування полку. Від прямого влучення снаряда в спостережний пункт загинули заступник командира полку по політчастині майор Кабанов, командир взводу зв'язку і три бійця. Командир полку Бабенко був контужений. В цей критичний момент з тилу гітлерівців атакував другий батальйон, і вони відкотилися. Через день до Одеру підійшли основні сили дивізії.
28 січня 1945 року батальйон полку Бабенка в районі міста Любінь штурмом захопив летовище противника. Незабаром біля аеродрому з'явилася велика колона ворожих танків. З цієї причини були знищені всі літаки, підірвані два склади з боєприпасами і на дев'яти трофейних машинах відійшли в ліс. Танки повернули на плацдарм, де велика частина з них була знищена іншими підрозділами полку Бабенка.
В боях при форсуванні Одера полк Бабенка знищив 22 ворожих танки, 416 автомашин, 25 літаків і до 3000 гітлерівських солдатів і офіцерів. Він був нагороджений орденом Богдана Хмельницького.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 року за успішне форсування Одеру, міцне закріплення плацдарму на правому березі річки і проявлені при цьому відвагу і геройство Якову Олексійовичу Бабенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 4828).
В останні місяці війни полк Я. О. Бабенка виконував інші завдання командування, першим форсував річку Шпрее, брав участь у боях за Берлін. В травні 1945 року у складі 13-ї армії була здійснена перекидання полку до столиці Чехословаччини Праги, яка була звільнена 9 травня 1945 року.
З 1946 року Я. О. Бабенко — в запасі. Він повернувся на рідну Херсонщину, в місто Цюрупинськ. Тут працював головою райвиконкому. Потім переїхав до Каховки Херсонської області, де працював на різних господарських та адміністративних посадах. Помер 28 травня 1979 року.
Нагороди
Медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу (№ 4828) (10.04.1945) Орден Леніна (10.04.1945) Три ордени Червоного Прапора (28.07.1944, 25.01.1945, 14.05.1945) Орден Вітчизняної війни I ступеня (03.02.1944) Орден Червоної Зірки (05.10.1942) Медалі, в тому числі: Медаль "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр .. " Ювілейна медаль "Двадцять років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр .. " Ювілейна медаль "Тридцять років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр .. "
Література
Посилання