«На́полі» () — італійський футбольний клуб з міста Неаполь. Виступає у вищій італійській лізі («Серія А»). Був заснований 1926 року.
«Наполі» — чотириразовий переможець чемпіонату Італії (1986/87, 1989/90, 2022/23, 2024/25), шестиразовий володар Кубка Італії, триразовий володар Суперкубка Італії. На європейській арені клуб має одне вагоме досягнення — перемога в Кубку УЄФА 1988/89. «Наполі» є найсильнішим клубом Південної Італії і 4-ю командою країни за кількістю вболівальників.
Починаючи з моменту заснування у 1926 році, клуб кілька разів змінював назву. Спочатку він називався «Асоціація Кальчо Наполі», в 1964 році команда була перейменована в «Società Sportiva Calcio Napoli» і називалася так до 2004 року, коли «Наполі» спіткало банкрутство. Новий президент Ауреліо де Лаурентіс відродив клуб під назвою «Наполі Соккер». У 2006 році він вирішив повернути стару назву — "Società Sportiva Calcio Napoli ".
З 1959 року клуб грає свої домашні матчі на стадіоні «Сан-Паоло». Домашня форма складається з блакитної сорочки, білих шортів та синіх гольфів. Виїзна форма зазвичай складається з білої сорочки, білих або синіх гольфів, білих або синіх шкарпеток. Офіційний гімн клубу «’O surdato ’nnammurato». За клуб виступали такі зірки світового футболу як Дієго Марадона, Джанфранко Дзола, Фабіо Каннаваро, Едінсон Кавані і Гонсало Ігуаїн.
Історія
Зародження (1904—1926) Футбол в Неаполі зародився в 1904 році, коли англійський моряк Вільям Потс, його компаньйон Гектор Байон і неаполітанці Сальсі, Катерина і Конфорді заснували «Naples Foot-Ball Club». Президентом клубу став Амадео Сальсі. Перший матч неаполітанці зіграли з екіпажем англійського корабля «Арабік» і перемогли з рахунком 3:2FIFA.com. У 1906 році з назви зникло слово «Cricket» і клуб став називатися просто «Naples Foot-Ball Club».
Оскільки в попередніх розіграшах чемпіонату Італії клуби з півдня країни участі не брали, «Наплес» продовжував грати з моряками кораблів, що заходили в гавань, або виступав у Кубку Виклику Ліптона, де змагалися клуби Неаполя і Палермо. Двічі (в 1909-му і 1911-му роках) «Наплес» вигравав фінали Кубка. До цього часу кольору форми неаполітанців набули нинішній вид — блакитні майки й білі труси.
У 1912 році один із засновників «Наплес» Гектор Байон вирішив заснувати свій клуб — «Інтернаціонале Наполі». У той же рік «Інтер», як і «Наплес», дебютував у чемпіонаті Італії. Чемпіонат в той час проходив за регіональним принципом і клубам належало суперництво в зоні Кампанії. Але розвитку обох команд завадила Перша світова війна, а незабаром після неї, в 1922 році, клуби об'єдналися в один — «Інтернаплес» (). Датою заснування нинішнього «Наполі» вважається 1 серпня 1926 року, коли керівники «Інтернаплеса» перейменували команду в «Associazione Calcio Napoli».
Associazione Calcio Napoli (1926—1964)
Перший сезон під новою назвою команда провалила — у своїй групі чемпіонату Італії «Наполі» посіло останнє місце, набравши лише одне очко в 18 матчах. Однак у наступних сезонах клуб заграв успішніше. У ті ж роки в «Наполі» засяяв Аттіліо Саллюстро — перша зірка неаполітанців. Його 108 голів протягом півстоліття були рекордом клубу.
Після створення Серії А «Наполі» увійшло туди й стало виступати під керівництвом відомого англійського тренера Вільяма Гарбатта, який до цього тричі вигравав чемпіонат з «Дженоа». За 6 років роботи «Наполі» Гарбатт створив команду, здатну боротися за місце у верхній частині турнірної таблиці. Двічі команда під його керівництвом займала 3-є місце. На перших ролях у «Наполі» тих років були такі гравці як Арнальдо Сентіменті, Антоніо Вояк і Карло Бускалья. Після відходу Гарбатта в 1935 році справи у клубу пішли гірше і в сезоні 1939/40 «Наполі» не вилетів у Серію В тільки користуючись кращою, ніж в «Лігурії», різниці голів.
Вильоту в Серію Б клубу все ж таки уникнути не вдалося. Це сталося в сезоні 1941/42. Дебютний сезон в Серії B виявився для «Наполі» невдалим — команда зайняла непрохідне третє місце. А через Другу світову війну клуб тимчасово припинив своє існування — з 1943-го по 1945-й роки. Незадовго до цього в 1943 році клуб переїхав зі «Стадіо Джорджіо Аскареллі», на якому грав з 1930 по 1942 роки, зруйнованому в результаті бомбардувань, на «Стадіо Артуро Коланна».
У першому післявоєнному сезоні (1945/46), який був перехідним, команда зайняла перше місце в Центрально-південній зоні й отримала підвищення в Серію А, яка з наступного року відновила свою діяльність. Але другий захід в еліту виявився нетривалим. Після восьмого місця в 1947 році, в 1948 році «Наполі» посіла 18-те місце. Однак, через спроби підкупу гравців «Болоньї», команда була опущена на останнє 21-ше місце і вилетіла в Серію В (той процес увійшов в історію під назвою «Справа Наполі»).
В 1950 році «Наполі» виграв Серію Б і заслужив право грати у вищому дивізіоні. У 50-х команда виступала дуже успішно, рідко опускаючись нижче 10-го місця і кілька разів піднімаючись на 4-ту сходинку. У 1959 році клуб знову переїхав на новий стадіон — «Сан-Паоло», а в 1961 році трапився черговий виліт.
Сезон 1961/62 став феєричним: команда не тільки посіла друге місце в Серії В, що означало підвищення в класі, але і виграла перший трофей — Кубок Італії. «Наполі» став першим клубом Серії В, якому це вдалося. А ось наступний сезон особливої радості не приніс: попри дебют в єврокубках (дійшли до чвертьфіналу Кубка кубків), трапився черговий виліт з еліти.
Società Sportiva Calcio Napoli (1964—1984) 25 червня 1964 року клуб змінив назву на «Società Sportiva Calcio Napoli». У клубу почалася світла смуга. У 1965 році «Наполі» повернувся в Серію А, в 1966 переміг у Кубку Альп. У чемпіонаті 3 сезони поспіль клуб займав високі місця (3-є, 4-те і 2-ге відповідно), однак виграти чемпіонат у «Наполі» не виходило. У команді виступали популярні футболісти тих років: Діно Дзофф, Жозе Алтафіні, Омар Сіворі. У півзахисті виділявся неаполітанець Антоніо Юліано, який і досі є рекордсменом команди за кількістю проведених матчів.
Вдалі виступи «Наполі» продовжилося на початку 70-х років. У сезонах 1970/71 і 1973/1974 клуб займав 3-є місце. Також неаполітанці брали участь у перших розіграшах Кубка УЄФА: у сезоні 1974/75 «Наполі» дійшов до 3-го раунду, пройшовши у 2-му раунді «Порту». В цьому ж сезоні команда в чемпіонаті посіла друге місце, поступившись лише «Ювентусу». У складі «Наполі» не було зірок, але були присутні добротні гравці, такі як Тарчізіо Бурньїч, Лучано Кастелліні і Джузеппе Савольді.
Після того, як в 1976 році «Наполі» виграв Кубок Італії, а потім переміг «Саутгемптон» у Англо-італійському кубку Ліги, клуб отримав право виступати в Кубку володарів кубків сезону 1976/77. У головному європейському клубному змаганні «Наполі» дійшов до півфіналу, де поступився «Андерлехту». У чемпіонаті ж неаполітанці займали, як правило, місця в першій шістці.
1980-ті почалися для «Наполі» вдало — 3-є і 4-те місце в перших двох сезонах, але до 1984 році клуб уже стояв на грані вильоту з Серії А.
Ера Марадони (1984—1991) У червні 1984 року президент «Наполі» Коррадо Ферлайно підписав знаменитого аргентинця Дієго Марадону. «Барселона» отримала за гравця 12 млн доларів і на той момент ця угода була рекордною. Надалі склад команди продовжував змінюватися — прийшли такі гравці, як Чіро Феррара, Сальваторе Баньї, Фернандо Де Наполі та інші.
Результат прийшов швидко — в сезоні 1985/86 «Наполі» піднявся на 3-ю сходинку, а ще через рік виграв своє перше «скудетто». Оскільки команди південної Італії ніколи не вигравали чемпіонат, для неаполітанців Марадона став культурною та соціальною іконою.
Наступний чемпіонат Італії сезону 1987/88 «Наполі» закінчив на 2-му місці. У Кубку чемпіонів італійці вилетіли у першій же стадії. Проте вже в наступному році «Наполі» виграв свій перший великий європейський турнір — Кубок УЄФА. Два голи Кареки, а також м'ячі Феррари, Марадони й Алемао принесли клубу перемогу над «Штутгартом».
Після перемоги в Кубку УЄФА з «Наполі» пішов тренер Оттавіо Б'янкі, замість якого прийшов Альбертіно Бігон. При ньому відбулося оновлення складу. Був придбаний Джанфранко Дзола, що став пізніше відомим гравцем. У «Наполі» цей нападник чудово взаємодіяв з Марадоною. Керований Бігоном клуб відразу ж виграв своє другу чемпіонське звання, випередивши на 2 очки «Мілан».
Кінець епохи перемог «Наполі» поклав чемпіонат світу 1990 року. У півфіналі турніру, що проходив саме в Неаполі на стадіоні «Сан Паоло», зустрічалися збірні Аргентини і Італії. Перед матчем Марадона закликав жителів півдня Італії вболівати за аргентинців, помітивши, що мешканці півночі і жителі півдня знаходяться в країні у нерівноправному становищі. Вболівальники «Наполі» відповіли банером: «Дієго, ми тебе любимо, але ми італійці». «Сан Паоло» був єдиним італійським стадіоном, на якому не був обсвистаний аргентинський гімн. Однак відносини Марадони з уболівальниками і керівництвом клубу погіршилися. Гра аргентинця, в порівнянні з минулими сезонами, була не такою яскравою, а сам він думав про перехід в інший клуб. Незабаром ситуація вирішилася несподіваним чином — допінг-тест Дієго показав, що гравець вживав кокаїн. Марадона був дискваліфікований на 15 місяців. У «Наполі» аргентинець більше не грав. Також з клубу пішли президент Ферлайно, тренер Бігон і деякі гравці.
1990 року «Наполі», розгромивши «Ювентус» 5:1, виграв Суперкубок — це був останній трофей клубу в XX столітті.
Падіння і банкрутство (1991—2004) Після відходу Марадони «Наполі» перестав бути топкомандою і перетворився на середняка. Клуб поступово втрачав своїх кращих гравців — Дзола і Фабіо Каннаваро пішли в «Парму», Феррара — в «Ювентус», Даніель Фонсека — «Рому». Попри великі втрати, в 1997 році «Наполі» дійшов до фіналу Кубка Італії, але поступився «Віченці». Поступово справи у клубу погіршувалися і підсумком стала дуже слабка гра в сезоні 1997/98 — «Наполі» здобув лише дві перемоги, посівши останнє місце і вилетівши в Серію Б. Через два роки клуб повернувся в Серію А, але лише на сезон.
Початок 21 століття «Наполі» зустрів у Серії Б. У той же час фінансова ситуація в клубі погіршувалася, і до серпня 2004 року борги склали 70 мільйонів євро. «Наполі» був оголошений банкрутом і припинив своє існування.
Відродження і наш час Зберіг для Неаполя футбол кінопродюсер Ауреліо де Лаурентіс, який відродив клуб під назвою «Napoli Soccer»,. Нова команда була допущена до участі в Серії С1. З першого разу повернутися в Серію Б неї не вийшла — в перехідних матчах сильнішим був «Авелліно».
Клуб заробив підвищення в класі в наступному сезоні. Де Лаурентіс викупив права на історичну назву клубу, емблему та історію. У травні 2006 року команда була знову перейменована в «Società Sportiva Calcio Napoli». Перший же сезон в Серії В «Наполі» завершив на 2-му місці, поступившись тільки «Ювентусу». Це дозволило неаполітанцям повернутися в Серію А. В елітному дивізіоні клуб з ходу зайняв 8-ме місце і отримав право грати в Кубку Інтертото. Яскраво проявили себе новачки клубу — словак Марек Гамшик аргентинець і Есек'єль Лавессі, яких продавати Де Лаурентіс відмовився.
Ставши одним з переможців Кубка Інтертото, «Наполі» потрапив у перший раунд Кубка УЄФА, але одразу ж програв «Бенфіці». У чемпіонаті Італії, незважаючи на вдалий старт, команда посіла лише 12 місце. Тренер Едоардо Рея був відправлений у відставку, на його місце був призначений іменитий фахівець Роберто Донадоні. Незважаючи на підкріплення в літньому трансферному вікні, «Наполі» почав сезон 2009/10 з рядом поганих результатів. Після поразки від «Роми» в жовтні 2009 року Донадоні був звільнений від своїх обов'язків.