Лю́бче — село в Україні, у Копачівській сільській громаді Луцького району Волинської області. Колишнє містечко, родове «гніздо» князів Друцьких-Любецьких.

Назва Назва села, імовірно, є архаїчним топонімом прикметникового походження із суфіксом -че, що за фонетичними процесами датується не пізніше XII століття. Дослідник Віктор Шульгач виводить назву від особового імені Любець. Існує також народна легенда про походження назви від імені місцевого князя Любомира, який під час нападів татар пускав селян до свого замку для оборони.

Археологія

Городище На південний схід від села, на лівому березі річки Лютиці, розташоване давньоруське городище XI—XIII століть. Пам'ятка має овальну форму (близько 150x100 м) і займає площу близько 2 га. Укріплення складається з валів та ровів; північна частина додатково захищена двома паралельними лініями укріплень. За народними переказами, на городищі колись стояла дерев'яна церква, яку згодом перенесли в село, а також існував підземний хід до Луцького замку.

Поселення та інші знахідки В околицях Любча виявлено низку археологічних пам'яток, зокрема вісім неукріплених поселень давньоруського періоду (XI—XIII ст.) в урочищах Купуватень, Бугрин, Протирби, Клунятин, Судиловки, Невраж, Герасимівка та Миронівка. У деяких з них (Протирби, Миронівка) знайдено також сліди тшинецько-комарівської культури. Поблизу села було знайдено артефакти доби вікінгів: срібний плетений браслет вагою 64,8 г та бронзовий наконечник піхов меча з мотивом хижого птаха.

Історія

Рання історія та перші згадки Перша письмова згадка про Любче міститься в грамоті князя Любарта Гедиміновича, датування якої є дискусійним (між 1322 та 1384 роками). Більш достовірна згадка датується 18 грудня 1443 року, коли великий князь литовський Свидригайло, перебуваючи в Любчі, надав село Битне Федькові Баброковичу. На той час Любче було власністю сподвижника Свидригайла — Гаврила Шила з роду Кирдеїв. У 1450 році король Казимир IV Ягеллончик підтвердив право власності на Любче та сусідні села його сину — волинському маршалку Олізару Шиловичу.

У власності князів Друцьких-Любецьких У 1488 році вдова Олізара Шиловича, Федька Юршанка, передала Любче з прилеглими селами своєму племіннику — князю Богдану Васильовичу з роду Друцьких. Саме він та його нащадки почали іменуватися князями Друцькими-Любецькими, а Любче стало їхнім родовим гніздом.

У 1528 році король Сигізмунд I надав князям Василю та Богдану Любецьким привілей на організацію в Любчі торгу, ярмарку, корчми, а також на збір мостового мита за переїзд через річку Лютицю. Цей документ фактично надав Любчу статус містечка, яке мало власний замок. Упродовж XVI століття маєток був поділений між численними нащадками роду, що призводило до частих майнових суперечок, судових позовів та збройних наїздів, які детально задокументовані в актових книгах луцького суду. Згідно з інвентарним описом 1596 року, у містечку Любче існував замок, церква, а його мешканці-міщани мали значно менші повинності, ніж селяни навколишніх сіл (відробіток 3 дні на рік проти 2-3 днів на тиждень), що підтверджувало його міський статус.

Занепад містечка та подальша історія Із початку XVII століття Любче поступово занепадає. В документах після 1620 року воно все частіше згадується як село. Маєток розпорошується між різними власниками, серед яких були родини Харлинських, Сангушків, Святополк-Четвертинських, а також Луцьке братство. Події Хмельниччини 1648—1657 років завдали селу значних збитків: двір князя Івана Любецького в сусідньому Козині був спалений, а кількість господарств (димів) у Любчі та околицях скоротилася в кілька разів через військові дії, напади татар та епідемію («морове повітря»).

У середині XVIII століття Любче перейшло у власність князів Воронецьких. У 1786 році в селі збудували нову дерев'яну церкву святого Іоанна Милостивого.

Після третього поділу Речі Посполитої у 1795 році село увійшло до складу Російської імперії і стало частиною Луцького повіту Волинської губернії.

XX століття Під час польсько-української війни у травні 1919 року в районі Любча та сусідніх сіл точилися бої між підрозділами 1-ї Сірої дивізії Армії УНР та польським 32-м Ціханівським полком. Після спроби контратаки українські війська відступили за річку Стир. За часів міжвоєнної Польщі в 1934 році в селі виникла підпільна організація КПЗУ на чолі з А. Л. Матвійчуком.

У радянський період у Любчі розташовувалася центральна садиба колгоспу «Здобуток Жовтня», який спеціалізувався на вирощуванні зернових, цукрових буряків та льону, а також на молочно-м'ясному тваринництві. У 1970 році згоріла стара дерев'яна церква XVIII століття. Наприкінці 1990-х років у селі було розпочато будівництво цегельного заводу в рамках програми з мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи. У 1998 році цей об'єкт незавершеного будівництва було включено до переліку об'єктів, що підлягають приватизації. У 2000 році завод був проданий на аукціоні за 100 тисяч гривень.

У незалежній Україні Після відновлення незалежності село увійшло до складу Копачівської сільської громади. Старостою, що представляє інтереси жителів села, є Нікітюк Тетяна Леонтіївна. У селі діють декілька сільськогосподарських підприємств. За сприяння фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» біля будинку культури було встановлено дитячий майданчик. Село має регулярне автобусне сполучення з Луцьком через Рожище.

Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 751 особа, з яких 347 чоловіків та 404 жінки. За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 737 осіб. Станом на 1 січня 2024 року населення становило 653 особи.

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 99,19 % російська 0,40 % молдовська 0,27 % білоруська 0,13 %

Освіта та культура У селі діють: Заклад загальної середньої освіти «Гімназія села Любче» (вул. А. Савчук, 36а). Станом на 2025 рік у закладі навчалося 70 учнів та працював 21 співробітник. У 2025 році було ініційовано громадське обговорення щодо перепрофілювання гімназії у початкову школу через зменшення кількості учнів. Комунальний заклад «Заклад дошкільної освіти села Любче» (вул. Антоніни Савчук, 36). Станом на 2025 рік у закладі функціонувала одна група на 11 дітей. Будинок культури та бібліотека.

Релігія У селі діє храм на честь святителя Іоанна Милостивого, що належить до УПЦ (МП). Храм було збудовано у 1995 році на місці старої церкви, що згоріла. Настоятель — протоієрей Сергій Савієвський. У 2018 році було освячено новий розпис храму.

Відомі люди Коровицький Олександр Олександрович (нар. 1944) — український дизайнер одягу та педагог.

Галерея

Примітки

Джерела та література

Лю́бче // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Волинська область / І. С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 747с. — С.636