У списку наведено усіх переможців Ролан Гарросу в одиночному розряді за всю його історію.

Відкритий чемпіонат Франції з тенісу, також відомий як Ролан Гаррос, належить до чотирьох турнірів Великого шлема (разом з відкритим чемпіонатом Австралії, Вімблдоном та відкритим чемпіонатом США) і є єдиним ґрунтовим тенісним турніром серед них.

Перший розіграш відбувся 1891 року. Його переможцем став британець Г. Бріггз. Перемога іноземця була дуже незвичною, адже до участі у перших 29 турнірах допускалися виключно члени французьких тенісних клубів, більшість з яких були місцевими громадянами. Через це турнір не був міжнародним і на ньому не виступали зіркові тенісисти того часу (наприклад, Ентоні Уілдінг). Ба більше, певний час паралельно з французьким чемпіонатом відбувався ще один турнір на ґрунтових кортах — Світовий чемпіонат на твердому корті. Він проходив з 1912 по 1923 роки та виконував ту ж функцію, що Ролан Гаррос зараз: разом з Вімблдоном та Світовим чемпіонатом на критих кортах формував трійку найпрестижніших тенісних змагань.

У 1925 році турнір став міжнародним та одразу отримав статус одного з найважливіших від Міжнародної федерації тенісу. Середина 20-х — початок 30-х років XX ст. ознаменувалися гегемонією у світовому тенісі Рене Лакоста, Анрі Коше, Жана Боротра та Жака Бруньйона, яких назвали «чотирма мушкетерами». На честь їхніх успіхів (зокрема вони виграли для Франції усі кубки Девіса з 1927 по 1932 роки) кубок, що вручається на турнірі названий Кубком мушкетерів (створений 1981 року). За винятком Бруньйона, кожен з вище згаданих гравців неодноразово вигравав Ролан Гаррос.

Французька гегемонія пішла на спад в 30-х роках XX ст. Єдиним турніром, який виграв представник країни-господарки чемпіонату в роки аматорської ери, що залишилися, був перший післявоєнний розіграш. Варто зазначити, що протягом Другої світової війни турнір проводився з одобрення окупаційної влади: усі перемоги здобули французи, але ці звитяги не визнаються Французькою федерацією тенісу та організаційним комітетом турніру. З перемог іноземців у довоєнний період варто відзначати тріумф Дона Баджа, який в 1938 році переміг на всіх чотирьох турнірах Великого шлема.

Після війни на турнірі домінували англомовні країни: США та, особливо, Австралія. Паркер, Петті, Роузволл, Траберт, Гоуд, Роуз, Лейвер, Емерсон, Столл та Роше здобули 15 титулів у період з 1948 по 1969. Лейвер у 1962 та 1969 роках здобував перемогу на всіх чотирьох найпрестижніших турнірах.

1969 року Ролан Гаррос став першим турніром Великого шлема, який відкрився для тенісистів-професіоналів. На початку цієї ери домінував Б'єрн Борг, який сумарно здобув шість перемог, чотири з яких підряд. Варто зазначити, що не всі найкращі тенісисти були допущені до турніру. Наприклад, Коннорс підписав контракт з організацією World Team Tennis, яка перебувала у конфлікті з організаторами чемпіонату Франції, тому йому не дозволили змагатися в Парижі з 1974 по 1978 роки (1974 року він переміг на трьох інших турнірах Великого шлема і тільки Ролан Гаррос залишився єдиним непідкореним турніром такого ґатунку, через що він не досяг кар'єрного великого «шлема»).

Остання «французька» перемога датується 1983 роком і належить Янніку Ноа, а кінець 90-х ознаменувався чи не найбільшим тенісним успіхом в історії незалежної України, а саме виходом у фінал Андрія Медведєва, який поступився Андре Агассі.

З 2005 року розпочинається епоха домінування Рафаеля Надаля, який сумарно виграв турнір рекордні 14 раз. У 2017 році, коли він здобув свою десяту перемогу, йому було вручено на постійне володіння копію Кубка мушкетерів. З того ж 2005 року «велика трійка» (Роджер Федерер, Рафаель Надаль та Новак Джокович) перемагала на всіх чемпіонатах, окрім єдиного (2015 року), у фіналі якого звитягу над Джоковичем здобув Стен Ваврінка. Перемогами на Ролан Гарросі Федерер та Джокович оформили кар'єрні «великі шлеми» (перемога на усіх чотирьох турнірах Великого шлема за кар'єру).

Аматорська ера (1891—1967)

Внутрішній чемпіонат (1891—1924)

Називався «Championnat de France»; У турніру могли взяти участь виключно гравці-аматори з членством у місцевих тенісних клубах (як французи, так і іноземці); Через це турнір не відносили до важливих міжнародних і він не мав статусу одного зі світових чемпіонатів відповідно до Міжнародної федерації тенісу; До 1903 року матчі проходили до 2-х переможних сетів, з 1903 — до 3-х; Тайбрейки не були передбачені; Першим переможцем турніру став британець Г. Бріґґз (ім'я невідоме); Він же ж залишився єдиним іноземцем, який виграв турнір, коли він проходив за типом внутрішнього чемпіонату; Андре Вашеро переміг у фіналі у віці 40 років та 9 місяців, він досі є найстаршим чемпіоном в історії змагань; Найбільше перемог на цьому етапі здобув Макс Декюжі (8).

Рік проведенняПереможець турніруКраїнаКількість титулівРахунок у фіналіФіналістПосилання1891Г. Бріггз16–3, 6–4 П. Беньєр1892Жан Шопфер16–2, 1–6, 6–2 Френсіс Луїс Фассит1893Лоран Рібуле16–3, 6–3 Жан Шопфер1894Андре Вашеро11–6, 6–3, 6–3 Жорж Бросселен189529–7, 6–2 Лоран Рібуле189636–1, 7–5 Жорж Бросселен1897Поль Еме14–6, 6–4, 6–2 Арчибальд Ворден189825–7, 6–1, 6–2 Поль Лебретон189939–7, 3–6, 6–3190046–3, 6–0 Андре Прево1901Андре Вашеро4невідомо Поль Лебретон1902Марсель Вашеро16–4, 6–2 Макс Декюжі1903Макс Декюжі16–3, 6–2 Андре Вашеро190426–1, 9–7, 6–8, 6–11905Моріс Жермо1невідомо190625–7, 6–3, 6–4, 1–6, 6–3 Макс Декюжі1907Макс Декюжі3невідомо Робер Валле190846–2, 6–1, 3–6, 10–8 Моріс Жермо190953–6, 2–6, 6–4, 6–4, 6–41910Моріс Жермо36–1, 6–3, 4–6, 6–3 Франсуа Бланші1911Андре Гобер16–1, 8–6, 7–5 Моріс Жермо1912Макс Декюжі6невідомо Андре Гобер191376–1, 6–3, 6–4 Жорж Голь191483–6, 6–1, 6–4, 6–4 Жан-П'єр СамазейТурнір не проводився через Першу світову війну.1920Андре Гобер26–3, 3–6, 1–6, 6–2, 6–3 Макс Декюжі1921Жан-П'єр Самазей16–3, 6–3, 2–6, 7–5 Андре Гобер1922Анрі Коше18–6, 6–3, 7–5 Жан-П'єр Самазей1923Франсуа Бланші11–6, 6–2, 6–0, 6–2 Макс Декюжі1924Жан Боротра17–5, 6–4, 0–6, 5–7, 6–2 Рене Лакост

Міжнародний турнір (з 1925)

Турнір став відкритим для учасників-аматорів різних національностей та перестав бути прив'язаним до членства в місцевих клубах; Через це він набув статусу одного з чотирьох найважливіших турнірів (у майбутньому вони отримають назву Великий шлем); Назву змінено на «Les Championnats internationaux de France»; Гра до трьох переможних сетів, без тайбрейку; У 1928 році турнір перебрався на постійній основі на стадіон ім. Ролана Гарроса та отримав його ім'я; Результати турніру за часів окупації Франції («Tournoi de France») не враховуються в офіційній статистиці турніру.

Рік проведенняПереможець турніруКраїнаКількість титулівРахунок у фіналіФіналістПосилання1925Рене Лакост17–5, 6–1, 6–4 Жан Боротра1926Анрі Коше26–2, 6–4, 6–3 Рене Лакост1927Рене Лакост27–5, 6–1, 6–4 Білл Тілден1928Анрі Коше35–7, 6–3, 6–1, 6–3 Рене Лакост1929Рене Лакост36–3, 2–6, 6–0, 2–6, 8–6 Жан Боротра1930Анрі Коше43–6, 8–6, 6–3, 6–1 Білл Тілден1931Жан Боротра22–6, 6–4, 7–5, 6–4 Крістіан Буссю1932Анрі Коше56–0, 6–4, 4–6, 6–3 Джорджіо де Стефані1933Джек Кроуфорд18–6, 6–1, 6–3 Анрі Коше1934Готфрід фон Крамм Німеччина16–4, 7–9, 3–6, 7–5, 6–3 Джек Кроуфорд1935Фред Перрі16–3, 3–6, 6–1, 6–3 Готфрід фон Крамм1936Готфрід фон Крамм Німеччина26–0, 2–6, 6–2, 2–6, 6–0 Фред Перрі1937Геннер Генкель16–1, 6–4, 6–3 Банні Остін1938Дон Бадж16–3, 6–2, 6–4 Родеріх Менцель1939Дон Макніл17–5, 6–0, 6–3 Боббі РіггзУ 1940 році турнір не проводився через Другу світову війну. З 1941 по 1945 роки турнір відбувався, але його результати не визнаються Французькою федерацією тенісу.1941Бернар Дестремо16–4, 2–6, 6–3, 6–4 Робер Рамільйон194225–7, 6–4, 6–4, 6–1 Крістіан Буссю1943Івон Петра16–3, 6–3, 6–8, 2–6, 6–4 Анрі Коше194426–1, 4–6, 4–6, 7–5, 6–2 Марсель Бернар194537–5, 6–4, 6–2 Бернар Дестремо1946Марсель Бернар13–6, 2–6, 6–1, 6–4, 6–3 Ярослав Дробний1947Йозеф Ашбот Угорщина18–6, 7–5, 6–4 Ерік Старджесс1948Френк Паркер16–4, 7–5, 5–7, 8–6 Ярослав Дробний194926–3, 1–6, 6–1, 6–4 Бадж Петті1950Бадж Петті16–1, 6–2, 3–6, 5–7, 7–5 Ярослав Дробний1951Ярослав Дробний Єгипет16–3, 6–3, 6–3 Ерік Старджесс195226–2, 6–0, 3–6, 6–4 Френк Седгмен1953Кен Роузволл16–3, 6–4, 1–6, 6–2 Вік Сейшес1954Тоні Траберт16–4, 7–5, 6–1 Артур Ларсен195522–6, 6–1, 6–4, 6–2 Свен Давідсон1956Л'ю Гоуд16–4, 8–6, 6–31957Свен Давідсон16–3, 6–4, 6–4 Герберт Флам1958Мервін Роуз16–3, 6–4, 6–4 Луїс Айяла1959Нікола П'єтранджелі13–6, 6–3, 6–4, 6–1 Ян Вермак196023–6, 6–3, 6–4, 4–6, 6–3 Луїс Айяла1961Мануель Сантана Іспанія14–6, 6–1, 3–6, 6–0, 6–2 Нікола П'єтранджелі1962Род Лейвер13–6, 2–6, 6–3, 9–7, 6–2 Рой Емерсон1963Рой Емерсон13–6, 6–1, 6–4, 6–4 П'єр Дармон1964Мануель Сантана Іспанія26–3, 6–1, 4–6, 7–5 Нікола П'єтранджелі1965Фред Столл13–6, 6–0, 6–2, 6–3 Тоні Роше1966Тоні Роше16–1, 6–4, 7–5 Іштван Гуйяш1967Рой Емерсон26–1, 6–4, 2–6, 6–2 Тоні Роше

Відкрита ера (з 1968)

До участі допускаються тенісисти-професіонали; Ролан Гаррос став першим турніром Великого шлема, який дозволив участь професіоналів; З 1973 року перемога у сеті, за винятком п'ятого, за рахунку 6:6 вирішується на тайбрейку; Наймолодшим переможцем турніру став Майкл Чанг (17 років 3 місяці у 1989 році); Рафаель Надаль, починаючи з 2005 року здобув 12 перемог у фіналі; Він встановив рекорд за кількістю титулів одного і того ж турніру Великого шлема.