Якобо Тімерман (6 січня 1923 року — 11 листопада 1999 року) — аргентинський видавець і журналіст, який протистояв аргентинському військовому режиму.
Біографія Тімерман народився в Барі, Україна у єврейській родині Єви Берман та Натана Тімермана.«Died Journalist Jacobo Timerman», El Dia, 12 November 1999, accessed 4 June 2013Penny Lernoux, «Israeli Arms Sales Imperil Vital Latin Friendships», in Israel Shahak, Israel's Global Role: Weapons for Repression (Association of Arab-American University Graduates, Belmont, Massachusetts, 1981), p. 53 Щоб уникнути переслідування євреїв та погромів у 1928 році родина емігрувала до Аргентини. Якобо на той час було п'ять років. Сім'я жила в єврейському районі Буенос-Айреса, займаючи єдину кімнату.Richard H. Curtiss, «In Memoriam: Jacobo Timerman, 1923—1999», Washington Report on Middle East Affairs XIX (1), February 2000, p. 59. Тімерман почав працювати у 12 років після смерті батька. Будучи молодим, Тімерман втратив око через інфекцію.Lewis H. Diuguid, «Silencing Jacobo Timerman», Washington Post, 31 March 1979; accessed via ProQuest, 30 May 2013.
Тімерман став сіоністом. Він зустрів свою майбутню дружину Рішу МіндлінObituary: «Jacobo Timerman», The Independent на конференції сіоністів у Мендосі. Вони одружилися 20 травня 1950 року.
У Якобо та Ріші Тімерман було три сина. Коли вони емігрували до Ізраїлю, діти супроводжували їх. Тімерман повернувся в Аргентину в 1984 році, після того, як покинув Ізраїль у 1982 році, і певний час жив у Мадриді та Нью-Йорку.
Даніель Тімерман поселився у Ізраїлі, де у нього з дружиною було троє дітей. Будучи молодим чоловіком, він був засуджений до кількох тюремних термінів за відмову від служби в Ліванській війні 1982 року.
Гектор Тімерман також повернувся в Аргентину і став журналістом. Він обіймав посаду міністра закордонних справ Аргентини у 21 столітті. Був консулом у Нью-Йорку і послом у Сполучених Штатах Америки у грудні 2007 року.
Хав'єр Тімерман оселився в Нью-Йорку з дружиною та трьома дітьми.
Тімерман повернувся до Аргентини у 1984 році і дав свідчення в Національній комісії зникнення людей. Він продовжував писати, видаючи книги у 1987 році про Чилі за режиму Августо Піночета, а в 1990 році про Кубу за Фіделя Кастро.
Кар'єра Тімерман вільно володів англійською та іспанською мовами. Він був журналістом, постійно вдосконалював свої вміння, звітуючи про різні події. Тімерман набував досвіду, інформуючи про політику Аргентини та Південної Америки.
У 1962 році Тімерман заснував «Аргентинський тижневик новин» Primera Plana. У 1964 році Тімерман подав у відставку з посади редактора на тлі чуток про офіційні погрози через «опозицію до уряду». Журнал оголосив про відставку Тімермана після того, як він повідомив про урядові погрози санкціонувати публікації.Norman A. Ingrey, «Argentines Examine Threat», Christian Science Monitor, 28 July 1964, p. 11; accessed via ProQuest, 30 May 2013.
У 1965 році він заснував ще один новинний тижневик під назвою Confirmado (The Journal). У 1971 році Тімерман заснував La Opinión, який багато хто вважав «найбільшою його кар'єрою»David William Foster, Melissa Fitch Lockhart, Darrell B. Lockhart. Culture and Customs of Argentina, Greenwood Publishing, 1998, pp. 63–65 Тімерман почав більш глибоко висвітлювати теми, і журналісти підписували свої статті, щоб їх роботу можна було ідентифікувати.
В Ізраїлі Тімерман написав та опублікував свою найвідомішу книгу «В'язень без імені», «Камера без номера»(1981), спогад про його тюремний досвід, що додало Тімерману міжнародної репутації. Він також опублікував «Найдовшу війну», критичну книгу про війну в Лівані в 1982 році . Під час політичних заворушень у 1974 році Тімерман отримував погрози від Аргентинського антикомуністичного альянсу
Опініон З 1971 по 1977 р. Тімерман редагував газету «Опініон». Під його керівництвом у виданні повідомляли новини та критику порушень прав людини аргентинського уряду в перші роки Брудної війни. Одним із заможних захисників газети був Девід Грейвер, єврейський підприємець, який мав зв'язки з лівою партизанською групою, відомою як Монтонерос, яка була заборонена.Seth Lipsky, «Kristol Clear How the neoconservative columnist's x-ray vision will be missed», Tablet, 21 September 2009. Грейвер позичив гроші на папір у 1974 році. Через нібито зв'язки Грейвера з Монтонеросом, Тімермана пізніше критикували за його зв'язки з бізнесменом. Видавець повідомляв про тероризм як лівий, так і правий. Тімерман вважав, що був єдиним, хто наважився точно звітувати про поточні справи, не приховуючи події за евфемізмами. Пізніше Тімерман написав у «В'язень без імені» (1981): «Під час своєї журналістської кар'єри, зокрема як видавця та редактора La Opinión, я отримав незліченну кількість погроз»." Одного ранку два листи надійшли на ту саму пошту: один був від правої терористичної організації, яка засуджувала мене до смерті; інший лист був від терористичної групи троцькістів, Ejercito Revolucionario Popular і там було зазначено, що якщо я продовжуватиму звинувачувати лівих революціонерів у фашизмі, мене будуть судити і, швидше за все, буду засуджений до страти". Тімерман зберігав свою відверту підтримку Ізраїлю. У 1975 році у відповідь на Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3379, яка засудила сіонізм як расизм, він написав «Чому я — сіоніст».
Військовий переворот
Тімерман продовжував видавати La Opinión протягом року після перевороту. Антисемітизм посилився в 1970-х роках, коли праві фракції стали більш потужними. Євреї були націлені на ЗМІ, включаючи телевізійні станції, якими керував уряд. Книга під назвою План Андінія, видана анонімно в 1977 році, попереджала про міжнародну сіоністську змову щодо контролю над частиною Аргентини .Schoijet, The Timerman Affair (1983), p. 27. «Although Argentina had a previous history of anti-Semitism, a new anti-Semitic drive that began in 1969 reached its climax in 1977. That year marked the beginning of large-scale social unrest, and the publication of Nazi literature by a mysteriously well-financed publishing house located in the southern town of Bariloche. The anonymous publication of 'Plan Andinia' also took place in 1977. This anti-Semitic raving described a Jewish conspiracy against Argentina, which had the goal of establishing a Jewish-controlled puppet state after having secured the secession of the southern territories».
Антисемітські вибухи також зростали, часто до десяти на місяць у 1976 році.Schoijet, «The Timerman Affair» (1983), p. 27. На початку квітня військові почали заарештовувати людей, пов'язаних з аргентинським банкіром Девідом Грейвером, який покинув країну в 1975 році і був повідомлений про загибель у авіакатастрофі в Мексиці в 1976 році. Він підозрювався у фінансуванні лівих партизанів Монтонерос через відмивання грошей у мільйони доларів, отримані від їх викрадення. Звіти свідчать, що за цим звинуваченням було заарештовано від 100 до 300 осіб..
Арешт На світанку 15 квітня 1977 року в будинку Тімермана з'явилася військова поліція в цивільному одязі та взяла його під варту. Енріке Джара, помічник редактора «La Opinion», також був заарештований.«Gunmen kidnap two editors», The Guardian 16 April 1977, p. 5; accessed [search.proquest.com.docview/186004495 via ProQuest], 30 May 2013.Було оголошено, що Тімерман і Джара тримаються разом із 13 іншими особами, «стосовно розслідування справи Грейвера».Belnap, David F. «2 Argentine Newsmen Held in Scandal», Los Angeles Times, 16 April 1977, p. A12; accessed [search.proquest.comdocview/158281793 via ProQuest], 30 May 21013. Того ж дня Федеральне бюро розслідувань США оголосило, що воно долучилося до справи..«FBI, Interpol Hunt Kingpin In $50-Million Bank Caper», Hartford Courant (UPI), 17 April 1977, p. 19; accessed via ProQuest.
В'язниця та катування Пізніше Тімерман засвідчив:Rein & Davidi, «Exile of the World» (2010), pp. 3–4. Заарештували мене в моєму будинку у федеральній столиці. Вони відвезли мене до штабу поліції провінції Буенос-Айрес, де мене допитали Кемпс та Етчеколац. Звідти мене перевели до Кампо де Майо, де вони змусили мене підписати заяву. Потім вони залишили мене в Пуесто Васко, де катували, після чого мене знову передали до Центрального управління Федеральної поліції, де через 25 днів я зміг зв’язатися зі своєю родиною. Звідти вони відвезли мене до COT-I Martínez, потім знову до Центрального департаменту Федеральної поліції. Зрештою, я був юридично інтернований у пенітенціарному закладі Магдалини. Пізніше Рампон Кемпс і Мігель Етчеколац були засуджені за причетність до широко розповсюджених тортур та «зникнення» під час війни. Викрадення та затримання Тімермана було встановлено за замовленням генерала Гільєрмо Суареса Мейсона.
Пізніше Тімерман написав, що його заарештував «екстремістський сектор армії», який «був також серцем нацистських операцій в Аргентині». Він сказав, що його викрадачі звинувачують його у причетності до «плану Андінії» (передбачуваної змови сіоністів щодо контролю над частиною Аргентини).Rein & Davidi, «Exile of the World» (2010), p. 4.Timerman, Prisoner Without A Name (1981), pp. 29–30. Тімерман вважав, що ці в'язниці пощадили його життя, оскільки вони розглядали його як потенційно важливе джерело інформації про план.Timerman, Prisoner Without A Name (1981), p. 29–30.Anthony Lewis, «The Final Solution in Argentina», New York Times, 10 May 1981. Охоронці також допитували Тімермана про його стосунки з покійним банкіром Девідом Грейвером.Rein & Davidi, «Exile of the World» (2010), p. 5. Тімерман зазнав тортур електричним струмом, побоїв та одиночного ув'язнення .
Виправдання та домашній арешт Тімерман був виправданий військовим судом у жовтні 1977 року. Військові продовжували звинувачувати його у «недотриманні основних моральних принципів при здійсненні громадських, політичних чи профспілкових служб».Rein & Davidi, «Exile of the World» (2010), p. 2. «… he remained under arrest for another two years—most of the time in his own home on Ayacucho Street in Buenos Aires—until September 25, 1979». 30 березня 1978 року з'явилися чутки, що хунта вирішила змінити статус Тімермана. 17 квітня 1978 року він був офіційно звільнений із в'язниці, але поміщений під постійний домашній арешт у своїй резиденції на вулиці Аюкучо.«Argentine Journalist Under House Arrest», The Hartford Courant (AP), 18 April 1978, p. 3; accessed via ProQuest, 30 May 2013.
Незабаром після того, як Патт Деріан (міністр з прав людини) виголосив Віделу про цю справу, Тімермана викликали перед міністром внутрішніх справ. Він запитав, чому його тримають. Міністр сказав: «Ви визнали себе сіоністом, і ця точка була розкрита на зустрічі всіх генералів». Тімерман сказав: «Але бути сіоністом не заборонено». Міністр відповів: "Ні, це не заборонено, але, з іншого боку, це не чітке питання. Крім того, ви зізналися. І генерали це усвідомлюють. ".
Реакція на його ув'язнення Тімерман став найвідомішим аргентинським політичним в'язнемRein & Davidi, «Exile of the World» (2010), p. 4. "Once his arrest became public knowledge, Timerman was the most famous Argentine political prisoner both inside and outside of the country. Його дружина Ріша допомогла підвищити рівень міжнародної обізнаності про його ув'язнення.«Jacobo Timerman, Exposed Argentina's 'Dirty War,' 76», Forward, 19 November 1999, p. 6; accessed via ProQuest, 27 May 2013. У аргентинській пресі арешт Тімермана висвітлював лише Буенос-Айрес Геральд (написаний англійською мовою). Пізніше редактор «Геральда» Роберт Кокс був заарештований і ув'язнений.Rein & Davidi, «Exile of the World» (2010), p. 9.