Уля́ники — село в Україні, у Луцькому районі Волинської області. Належить до Копачівської сільської громади. Населення становить 469 осіб. Історична назва — Гуляники. Село є родовим гніздом шляхетського роду Гуляницьких.

Назва Первісно село було відоме під назвами Ляльники, Гулялемки, Гуляльники, що згодом трансформувалося у Гуляники. Історик Віктор Шульгач вважає, що в основі назви лежить прізвисько Гуляльник. Інша гіпотеза пов'язує походження кореня «Ляльник» із назвою давньослов'янського язичницького свята на честь богині Лелі, яке супроводжувалося іграми та гуляннями. Також існує версія, що назва походить від імені Уляни, дружини власника сусіднього села Іванчиці.

У документі 1738 року село вперше згадується як Уляники (Ulaniki). До 1946 року село офіційно носило назву Гуляники. Після встановлення радянської влади назву змінили на Уляники, імовірно, з метою деукраїнізації, оскільки рід Гуляницьких брав активну участь у національно-визвольній війні 1648—1658 рр.Оригінальний текст статті. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 7 червня 1946 року село Уляники Українські було перейменовано на Уляники, а Уляники Польські — на Нові Уляники.

У червні 2023 року Національна комісія зі стандартів державної мови включила Уляники до переліку населених пунктів, назви яких «не відповідають лексичним нормам української мови» та можуть стосуватися російської імперської політики, рекомендувавши запропонувати нову назву. Це рішення викликало критику з боку істориків, які вказали на давню історію назви, що не має стосунку до російської колоніальної політики.

Історія

Рання історія та Річ Посполита Перша письмова згадка про село Гуляники датується 26 січня 1516 року. В Литовській метриці містяться три записи, що підтверджують право власності на маєтності в селі зем'янам Янку та Івану Микитичам, Олешку Івановичу, Мартину Єромейковичу, Василю Болоховичу та Тимоху Гавриловичу. Документи було відновлено після пожежі в Луцькому замку, де згоріли оригінальні грамоти, видані ще князем Свидригайлом у першій половині XV століття.

Усі нащадки перших власників згодом стали називатися Гуляницькими. Вони належали до дрібної шляхти і виконували замкові повинності, зокрема були «путними боярами» — виконували кур'єрську службу. З часом представники роду обіймали посади канцеляристів, адвокатів та низових судових урядників. За переписом війська Великого князівства Литовського 1528 року, з Гуляник виставляли 6 коней. Після Люблінської унії 1569 року 26 Гуляницьких присягнули на вірність польській короні.

Життя в селі було сповнене численними конфліктами та судовими суперечками між самими Гуляницькими, а також із власниками сусідніх маєтків, зокрема Іванчиць та Березолуп. Судові книги XVI століття рясніють скаргами на побиття, крадіжки, суперечки за земельні ділянки, ліси та сіножаті. Через велику кількість нащадків маєтності в Гуляниках стали дуже подрібненими, що призводило до постійних майнових суперечок.

У XVII столітті частина Гуляницьких переселилася на Поділля, Київщину та Чернігівщину. У козацькому реєстрі 1649 року згадується 20 Гуляницьких, найвідомішим з яких став полковник Григорій Гуляницький. У 1629 році в Гуляниках налічувалося 24 дими. Під час Хмельниччини село зазнало значних руйнувань. У 1648 році двір Андрія Мшальського було розграбовано і спалено.

У складі Російської імперії Після третього поділу Речі Посполитої у 1795 році Уляники увійшли до складу Щуринської волості Луцького повіту Волинської губернії.

Під час франко-російської війни 1812 року на території села та його околиць відбувалися бойові дії. 11 вересня 1812 року між селами Уляники та Озденіж розташовувався табором австрійський загін генерала Фрімона.

У XIX столітті маєтками в селі володіли родини Стахурських, Гродецьких, Вітвінських та Вольських. У 1870 році давню Воскресенську церкву розібрали, а парафіян приписали до храму в сусідньому селі Озденіж. Наприкінці XIX століття в селі налічувалося 96 домів і 930 жителів.

На початку XX століття в Уляниках діяло училище (з 1909 року), кредитна спілка та лісопильний завод. Під час Першої світової війни, зокрема Брусиловського прориву в травні-червні 1916 року, село опинилося в зоні бойових дій. Уляники згадуються в оперативних наказах командування 8-ї російської армії як частина лінії оборони та район зосередження резервних дивізій.

Міжвоєнний період та Друга світова війна У 1921—1939 роках село входило до складу Волинського воєводства Польщі, належало до гміни Щурин, а з 1934 року — до гміни Княгининок Луцького повіту.

В селі діяла активна філія товариства «Просвіта» (1922—1923, відновлена у 1926), яка мала бібліотеку-читальню, драматичний гурток, хор та вечірні курси для дорослих. У 1928 році на виборах до сейму більшість мешканців села, які раніше підтримували радикалів, проголосували за УНДОВідгомони виборів // Діло. — 1930. — 13 червня.. У 1930-х роках у селі проводили комасацію (об'єднання) земель.

Під час Другої світової війни село стало ареною польсько-українського конфлікту. Частина польського населення перебралася до сусідньої Копачівки, де була організована база самооборони Армії Крайової. В Уляниках та околицях відбувалися збройні сутички між УПА та польською самообороною. 11 січня 1944 року повстанці вбили 6 поляків. 27 січня під час зіткнення загону самооборони з Копачівки із засідкою УПА загинуло 7 поляків, у тому числі командир місцевого підвідділу АК Адам Вільчевський, та 17 українців. Загалом, за польськими даними, в селі загинуло 26 поляків та 3-особова польсько-українська родина.

Радянський період та Незалежність Після війни село увійшло до складу УРСР. В околицях діяло підпілля ОУН. 7 листопада 1947 року в Уляниках чекісти виявили два бункери, що належали крайовому проводу ОУН, з яких вилучили ротатор та радіостанцію.

В Уляниках була розташована бригада колгоспу імені Тімірязєва (центральна садиба в с. Озденіж).

У 1991 році мешканці села рішуче виступили проти збереження СРСР під час Всесоюзного референдуму.

29 жовтня 2017 року село увійшло до складу новоутвореної Копачівської об'єднаної територіальної громади. У рамках деколонізації у 2022 році було ініційовано перейменування вулиці Сибірської.

14 січня 2024 року в селі поховали захисника України Олега Симоновича.

Пам'ятки археології На території села відомі наступні пам'ятки археології: За 1,5 км на південний схід від села — двошарове поселення тшинецько-комарівської культури доби бронзи і давньоруського часу Х–ХІІІ ст. На південно-східній околиці села — селище давньоруського часу ХІІ–ХІІІ ст. На південно-західній околиці села — поселення тшинецько-комарівської культури доби бронзи. У західній частині села — селище давньоруського часу ХІ–ХІІІ ст. За 0,5 км на захід від села — селище давньоруського часу ХІ–ХІІІ ст.

Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 609 осіб, з яких 281 чоловік та 328 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 592 особи. Станом на 1 січня 2024 року населення становило 469 осіб.

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 99,50 % російська 0,34 % білоруська 0,17 %

Інфраструктура

Освіта та культура В селі діють: Заклад загальної середньої освіти «Початкова школа села Уляники» (вул. Центральна, 22). Станом на 2024 рік у школі навчалося 16 учнів, працювало 4 вчителі. Комунальний заклад «Заклад дошкільної освіти села Уляники» (вул. Центральна, 14). Станом на 2024 рік заклад відвідувало 11 дітей, працювало 3 вихователі.

Охорона здоров'я У селі функціонує фельдшерсько-акушерський пункт.

Економіка та туризм На території села діють сільськогосподарські підприємства, зокрема СТзОВ «Уляники» (вирощування зернових) та фермерське господарство «Стельмащук», яке спеціалізується на розведенні коней та зеленому туризмі. На базі господарства проводяться кінні перегони «Ґуляники» та розвивається іпотерапія. Також в селі є ставок для любительської риболовлі.

Релігія Історично в селі існувала православна Воскресенська церква, яка вперше згадується у документах 1596 року і була фамільним храмом роду Гуляницьких. Численні представники роду заповідали поховати їх біля цієї церкви. У 1870 році храм було розібрано.

Сучасна церква в селі — храм Апостола і євангеліста Іоана Богослова, належить до Православної церкви України. У 2022 році парафія відзначила 25-річчя освячення храму.

Галерея

Примітки

Джерела та література

Посилання Погода в селі Уляники