Шокін Олександр Іванович

Олександр Іванович Шокін (, місто Москва, тепер Російська Федерація — , місто Москва) — радянський державний діяч, голова Державного комітету Ради міністрів СРСР з електронної техніки, міністр електронної промисловості СРСР. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1961—1966 роках. Член ЦК КПРС у 1966—1986 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 6—11-го скликань. Двічі Герой Соціалістичної Праці (17.02.1975, 26.10.1979).

Життєпис Народився в родині підпрапорщика 6-го гренадерського Таврійського полку російської імператорської армії.

Навчався в Московській гімназії, потім у 2-му Московському промислово-економічному технікумі імені Плеханова, який закінчив в 1927 році. У 1923 році вступив до комсомолу. У 1927 році вступив до Вищого військово-морського інженерного училища імені Дзержинського, але до початку занять захворів і був відрахований за станом здоров'я.

З жовтня 1927 року працював слюсарем в авторемонтної майстерні ПромВТУ — заводі-ВТУЗі при Вищому механіко-машинобудівному училищі імені Баумана. У травні 1930 року вступив на денне відділення МВТУ імені Баумана, в 1932 році через важке матеріальне становище родини перевівся на вечірнє відділення МВТУ і влаштувався на Московський завод точної електромеханіки Наркомату важкої промисловості СРСР.

У 1932—1938 роках — наладчик, конструктор, майстер, начальник цеху, провідний інженер, начальник проєктно-конструкторського бюро по морських і сухопутних приладах управління зенітним артилерійським вогнем (з 1937 року) Московського заводу точної електромеханіки (з 1936 року — заводу № 205).

У 1934 закінчив Московський механіко-машинобудівний інститут імені Баумана (МВТУ) за спеціальністю «обробка металів різанням».

Наприкінці 1934 — початку 1935 року перебував у службовому відрядженні в США на фірмі «Сперрі».

Член ВКП(б) з 1936 року.

У травні 1938 — січні 1939 року — заступник начальника та головний інженер Головного управління промисловості військових приладів і телемеханіки Народного комісаріату оборонної промисловості СРСР. З січня 1939 по 1943 рік — головний інженер 8-го, а потім 4-го Головного управління Народного комісаріату суднобудівної промисловості СРСР. На цих постах керував розробкою систем управління стрільбою артилерії головного калібру крейсерів, зенітного калібру есмінців і сторожових кораблів, берегової артилерії.

У червні 1941 року призначений особливим уповноваженим народного комісара суднобудівної промисловості СРСР із виготовлення боєприпасів на московських заводах №№ 205, 251, 252 і 192 і в НДІ-10, потім організовував їх евакуацію. З жовтня по грудень 1941 року — в евакуації в місті Петропавловську (Казахська РСР) і Сталінську-Кузнецькому (нині Кемеровська область), потім повернувся до Москви.

З липня 1943 по липень 1946 року — начальник промислового відділу Ради з радіолокації при Державному Комітеті Оборони СРСР. У липні 1945 — травні 1946 року перебував у відрядженні в окупованій Німеччині, займався роботою із вивчення, освоєння та вивезення трофейної радіолокаційної техніки.

10 липня 1946 — жовтень 1949 року — заступник голови Комітету № 3 при Раді міністрів СРСР («комітет із радіолокації»), курирував розробку і проєктування морської, авіаційної та артилерійської радіолокаційної техніки.

З жовтня 1949 по березень 1953 року — заступник міністра промисловості засобів зв'язку СРСР із спеціальної техніки.

З 16 квітня 1953 по 21 січня 1954 року — начальник 4-го спецвідділу Міністерства електростанцій і електропромисловості СРСР.

З 21 січня 1954 по 1955 рік — заступник міністра, в 1955—1957 рік — 1-й заступник міністра радіотехнічної промисловості СРСР.

У листопаді 1957 — березні 1961 року — заступник, 1-й заступник (з 1958 року) голови Державного комітету Ради міністрів СРСР із радіоелектроніки.

17 березня 1961 — березень 1963 року — голова Державного комітету Ради міністрів СРСР з електронної техніки — міністр СРСР. У березні 1963 — 2 березня 1965 року — голова Державного комітету з електронної техніки СРСР при Вищій Раді народного господарства СРСР — міністр СРСР.

2 березня 1965 — 18 листопада 1985 року — міністр електронної промисловості СРСР.

За видатні заслуги у виконанні спеціальних завдань уряду СРСР, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 лютого 1975 року Шокіну Олександру Івановичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

За видатні заслуги в розвитку електронної промисловості і в зв'язку з сімдесятиріччя з дня народження, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1979 року Шокіну Олександру Івановичу вдруге присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і другою золотою медаллю «Серп і Молот».

З листопада 1985 року — персональний пенсіонер союзного значення в Москві.

Помер 31 січня 1988 року. Похований в Москві на Новодівочому цвинтарі (ділянка № 1).

Звання інженер-капітан 1-го рангу (1945)

Нагороди двічі Герой Соціалістичної Праці (17.02.1975, 26.10.1979) сім орденів Леніна (29.03.1939, 17.06.1961, 29.07.1966, 08.10.1969, 25.10.1971, 17.02.1975, 26.10.1979) орден Жовтневої Революції (26.10.1984) орден Трудового Червоного Прапора (20.04.1956) два ордени Червоної Зірки (2.08.1943, 10.04.1945) медалі Сталінська премія І ст. (1952) — за працю в області техніки Сталінська премія (1953) Ленінська премія (1984) Почесний радист СРСР (1946)

Примітки

Посилання Шокин Александр Иванович