Че́вель — село в Україні, у Старовижівській селищній громаді Ковельського району Волинської області. Відстань до центру громади становить близько 8 км і проходить автошляхом . Населення становить 496 осіб.
Географія Село розташоване на лівому березі річки Текля, правій притоці Прип'яті.
На південь та південний захід від села знаходиться загальнозоологічний заказник місцевого значення «Старовижівський».
Історія У 1906 році село Седлищенської волості Ковельського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 40 верст, від волості 15. Дворів 183, мешканців 1162.
Село, з січня 2019 року входить до складу Старовижівської селищної ради. Від центру громади Старої Вижівки, знаходиться на відстані близько 8 км на північ автошляхом Т 0309. Населення становить 723 особи, від обласного центру м. Луцьк — 125 кілометрів. Територія села займає 245 гектарів. Село розташоване на лівому березі річки Текля, правій притоці Прип'яті. Межує з хутором Задиби (в народі Смалі), селом Текля Дубечненської сільської ради, та селом Поліське по річці Вижівка.
У своїй науковій праці «Волинь в описании городов, местечек и сел.» М.Теодорович описує, що с. Чевель вперше згадується князем Василем Михайловичем Сагнушком у грамоті про Стару Вижву від 19 жовтня 1521 року, як урочище Чевель (на Чевлю). «с. Чевель волости Седлищанской в описании с. Старой — Выжвы грамоте кн. Вас. Мих. Сангушко от 19 окт. 1521 г. Оно упоминается, как урочище Чевель («на Чевлю»)». Цю дату вказує також О. Цинкаловський у краєзнавчому словнику «Стара Волинь і Волинське Полісся». Пізніше М. Фасмер подає назву села з польського джерела Czewel, варіант Jozefiп. Назва темна. Можливо відантропонімне похідне, пов'язане з дієсловом *ceviti/* ceviti (~блр. човіць ґпильнуватиґ).
Існує багато легенд щодо походження назви с. Чевель: «Колись дуже давно цар зі своїми слугами їздили у пошуках місця під забудову для нового палацу. Ось проїжджали вони через велике поле, де росло дуже багато щавлю. Цар голосно крикнув: «Щавель»! Пройшли роки і відбулося чергування [щ] з [ч] та [а] з [е] і жителі села почали називати його Чевель. Наступна легенда розповідає, що біля села протікала річка, яка мала назву Чевель, від її пішла назва села. Наступна легенда про те, що перший чоловік, який заселив територію села, був на прізвище Чевель (Шевель).
У 1797 році в с. Чевель нараховувалось господарських дворів — 49, проживало: чоловіків — 145, жінок — 134.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 708-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області», увійшло до складу Старовижівської селищної територіальної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Старовижівського району, село увійшло до складу новоутвореного Ковельського району.
Станом на 1885 рік Чевель - колишнє державне село, входило до Седлищенської волості Ковельського повіту. Село налічувало 106 дворів, в яких проживало 760 мешканців; були православна церква, школа, постоялий будинок, вітрякВолости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — Санкт Петербургъ, 1885. (рос. дореф.)
У Відомостях Волинського губернського статистичного комітету, виданих в центрі Волинської губернії місті Житомирі, у 1906 році, зазначається, що у в селі Чевель Седлищенської волості Ковельського повіту нараховувалось 183 двори, в яких проживало 1162 жителі. До речі на той час на території сучасного Старовижівського району функціонувало лише одне поштове відділення в селі Буцинь.
З прокладанням залізниці Ковель — Брест пожвавилось життя в селі. Частина населення почала працювати на залізниці, на лісозаготівлях, які набули широкого розмаху.
1905—1907 рр., коли за Столипінською земельною реформою дозволялось отримати «відруб», тобто отримати землю в одному місці за межами села, виїхати на хутір. В цей час частина селян Чевеля отримала такі наділи і переселились по хуторах. Так утворились назви хуторів «Осова», «Княжна», «Медвеже», «Осьцьке», «Явур'я», «Заліська», «Ломазове», «Омиляни», «Кропивини», «Бондарове», «Буди», «Сачанове», «Полохова», «Лапчина», «Ручицьке», «Парфилове», «Лукашове». Всього їх нараховується більше шістдесяти, вони знаходились в долині річки Вижівки та озера Святого, через яке протікала річка Текля. Можна було відокремити «десятину» і в межах села.
З початком першої світової війни 1914 року Чевель опинився у смузі воєнних дій. Після відступу російської армії у серпні 1915 року в село вступили австрійські війська, які хазяйнували до кінця 1918 року. Військовики реквізовували хліб і худобу, залучали жителів села на різні громадські роботи, проводили з місцевою молоддю дозвілля, дружили з чевельськими дзвониками (так називали місцевих дівчат за те, що вони гарно і дзвінко співали).
Весною 1920 року на недовгий час прийшла більшовицька влада, але в жовтні цього ж року наш край був окупований поляками. За Ризьким договором 1921 року Волинь опинилась у складі Польщі. На селян накладались податки: земельний, за утримання худоби, птиці, собак, в'їзд на базар. Крім того їх змушували безкоштовно відбувати шляхову повинність. За часів Польщі село входило до Седлищенської гміни. Населений пункт складався з села: Чевель та хуторів Княжна, Кропивина, Ляжовате, Лапчина, Осцьке, Осова і Полохова . В селі розвивались ремесла: бондарство, ткацтво, лозоплетіння, виробництво черепиці. На території села діяло п'ять млинів. Деяких юнаків було призвано в армію до Войська Польського.
Як зазначається у виданні SKOROWIDZ MIEJSCOWOŚCI RZECZYPOSPOLITEJ POLSKIEJ. T. 9: Województwo Wołyńskie (1923), згідно з проведеним переписом, станом на 30 вересня 1921 року в Чевелі, який входив до Седлищенської гміни, налічувалось 190 дворів, в яких проживало 970 жителів, в тому числі 471 чоловік та 499 жінок. 969 жителів були православними українцями (русинами, згідно польської термінології) 1 є єврей — юдей.
У часописі «Волинь» за 10 серпня 1933 року повідомлялось: "велика пожежа в селі Чевель (ґміна Седліще, Ковельський повіт) спалахнула 9 числа цього місяця приблизно о 9:00 ранку. Було знищено майже 100 господарств, згоріло майже все село. На той час це була третя велика пожежа в Ковельському повіті, про що повідомляла волинська пресаТижневик Wolyn 13 серпня 1933 року №33".
У роки Другої Світової війни Чевель, як і інші села краю, опинились під владою німців. Через стрімкий наступ мобілізація чоловіків до Червоної Армії проведена була лише частково. З 29.06.1941 по 18.03.1944 — період окупації с. Чевель нацистами. Запроваджувались нові порядки, людей вивозили на роботу до Німеччини, за непослух владі розстрілювали, знищували євреїв і циган. І зараз на околиці села є братські могили, які і до сьогодні є свідками тих жахливих подій. В середині березня 1944 року по річці Вижівці встановилась лінія фронту. За наказом німецької влади жителів с. Чевель було евакуйовано в Дивин (Республіка Білорусь). На околицях села проходила третя лінія оборони. Окремі снаряди розривались в селі, пошкоджуючи хати та господарські споруди. Розповідь свідка цих подій Карпук Марії Кузьмівни «Коли наближався фронт, ми як і всі інші люди проживали біля річки Вижівка в урочищі «Осова». За наказом німецького командування всіх жителів хуторів повинні були евакуювати в безпечне місце. Про цей наказ вже всі знали, і тому люди не садили і не сіяли. В нашій сім'ї було четверо: я, старша сестра Люба, матір Агафія, батько Кузьма. Коли батько побачив, що до нас на подвір'я йдуть німці, він втік в ліс, бо думав що його хочуть забрати на укріплення оборонних ліній, а ми залишились з мамою. Німці прийшовши на подвір'я стали шукати батька. Не знайшовши його, заарештували матір, а нас погнали до гурту односельчан. Пізніше, коли ми зустріли матір, вона розказала, що з нею було після арешту. Німецький солдат, який супроводжував матір пішовши за нею щось бурмотів собі під ніс, клацав затвором гвинтівки і вимовляв слова «Партизан капут». Маму непокоїла одна думка, мабуть розстріляє. Пройшовши певну відстань мама не почула голосу німця, оглянувшись побачила, що нікого не має. Мене і сестру німці теж забрали і повели у тимчасовий табір, який знаходився на полі за сучасним клубом. Огорожі ніякої не було, а нас охороняли з десяток німецьких солдат. Людей було багато. Між людьми йшла чутка, що нас мають відправляти на роботу в Німеччину. В той час мама знаючи де знаходиться її чоловік, побігла в ліс, знайшла його там і ще одного сусіда. У лісі натрапили на людей із села, які виконували певні роботи для німців, вони порадили їм іти в село. Якщо натраплять на їх німці то розстріляють. Під вечір мама розшукала нас вже в селі. Побачивши нас в гурті людей, вона кинулась до нас, а ми кинулись на зустріч до неї. Німецький солдат хотів стріляти, подумавши, що ми тікаємо. Та на наше щастя втрутився староста села. Він пояснив, що це їх мама і самі вони з села. Протримавши нас три доби німці наказали нам, та іншим односельчанам збиратися в дорогу в біженці. Так ми опинились в білоруському селі Дивин, а в Чевелі ніхто не залишився з цивільних, тільки німці. Повернулись додому ми під осінь. Будинків не було вцілілих, не було що їсти. Тато з мамою зробили землянку, залишилось її облаштувати, але батька забрали в армію. Так і зимували ми в холоді і голоді».
Через село проходив рейд червоного партизанського з'єднання О. Ф. Федорова. В роки війни відбувалось протистояння між червоною партизанкою та партизанами ОУН — УПА, обумовлене тим що на території Полісся, протягом усього польського періоду потужними були осередки Комуністичної партії Західної України (КПЗУ), орієнтовані на Радянський Союз. Найчисельнішими вони були в Ковельському повіті, де мали 2750 членів та симпатиків. Проте, поступово КПЗУ втрачала своє домінуюче становище, а частина її колишніх членів доєднувалася до мережі ОУН. Отож жителі Чевеля перебували й в одному і в іншому протиборчому таборах. Останніх двох учасниць ОУН в Чевелі затримано на початку п'ятдесятих, коли вони вийшли з схрону на весілля. Під час затримання одна з підпільниць була застрелена жителем села. Багатьох чоловіків призвано в Червону Армію та направлено на фронт (здебільшого в військові частини, які воювали в Східній Пруссії під Кенігсбергом).
З приходом на територію Західної України у 1939 році радянської влади, функції її органів у селах почали виконувати селянські комітети. Згідно постанови Волинського облвиконкому від 25.01.40 р. «Про затвердження сільських Рад по Волинській області», на зміну комітетам були створені сільські Ради депутатів трудящих та їх виконавчі комітети, як виборчі органи, в тому числі Черевельська сільська Рада депутатів трудящих, с Черевель Седлищенського району, до якої входили село Чевель та хутір Осова.
Ймовірно, через те, що грамотних місцевих спеціалістів у той час було мало і сталась ця технічна помилка, через яку Чевель в офіційних документах на деякий час став Черевлем. Такі випадки були непоодинокі. Але уже в документах Державного архіву Волинської області відразу після Другої Світової війни ми бачимо правильну назву — село Чевель Седлищенського (з 07.06.46 р. — Старовижівського району).
Чевельська сільська рада функціонувала з 1940 по 1959 роки. Тимчасово припиняла свою діяльність під час нацистської окупації села, яка, за офіційними документами тривала з 29.06.41 р. по 18.03.44 року. Хоча документи воєнних архівів (зокрема журнал бойових дій 70-ї армії) свідчать, що у березні — липні 1944 року Чевель опинився на лінії фронту. Село займала армія Вермахту, а сусіднє Пісочно 70-армія Червоної Армії.