Взаємодія ліків — це зміна активності або поява побічних ефектів препарату, що виникають при одночасному прийомі з їжею, напоєм, добавкою чи іншим препаратом. Існує багато причин взаємодії ліків. Наприклад, один препарат може змінити фармакокінетику іншого. У інших випадках, може виникати конкуренція за один рецептор або сигнальний шлях.

Ризик появи взаємодії препарат-препарат збільшується із кількістю вживаних ліків. Більше третини (36 %) людей похилого віку в США регулярно вживають п'ять і більше ліків або препаратів, а 15 % мають значущий ризи зіткнутися зі взаємодією ліків.

Фармакодинамічні взаємодії Якщо два препарати застосовуються разом, їх дія може бути адитивною (очікуваний результат складання ефектів окремих препаратів), синергичною (комбінування препаратів призводить до більшого ефекту, ніж очується при складанні їх окремих ефектів) або антагоністичною (поєднання препаратів призводять до меншого ефекту якогось з них, ніж це очікувалося). Іноді виникає плутанина щодо того, синергетичною чи адитивною буде взаємодія, оскільки індивідуальний ефект кожного препарату може відрізнятися від пацієнта до пацієнта. Синергична взаємодія може бути корисною для пацієнтів, але може також збільшити ризик передозування.

І синергія, і антагонізм можуть виникати під час різних фаз взаємодії лікарського засобу з організмом. Наприклад, коли синергія відбувається на рівні клітинного рецептора, це називається агонізмом, а речовини, що беруть участь, називаються агоністами. З іншого боку, у випадку антагонізму речовини, що беруть участь у взаємодії, відомі як зворотні агоністи. Різні реакції рецептора на дію лікарського засобу призвели до низки класифікацій, таких як "частковий агоніст", "конкурентний агоніст" тощо. Ці концепції мають фундаментальне застосування у фармакодинаміці цих взаємодій. Розростання існуючих класифікацій на цьому рівні разом з тим, що точні механізми реакції багатьох лікарських засобів недостатньо зрозумілі, означає, що запропонувати чітку класифікацію цих понять майже неможливо. Імовірно, що багато авторів неправильно застосували певну класифікацію.

Також можливі прямі взаємодії між лікарськими засобами, що можуть виникнути, коли два препарати змішуються перед внутрішньовенною ін’єкцією. Наприклад, змішування тіопенталу з суксаметонієм в тому ж шприці може призвести до зсідання тіопенталу.

Зміна реакції організму на прийом лікарського препарату є важливим фактором фармакодинамічних взаємодій. Ці зміни надзвичайно важко класифікувати, враховуючи велику різноманітність їх способів, а також те, що багато ліків можуть спричинити такі зміни через низку різних впливів. Це широке різноманіття також означає, що у всіх, окрім найбільш очевидних випадків, важливо дослідити та зрозуміти ці механізми. Існує обґрунтоване припущення, що існує більше невідомих взаємодій, ніж відомих.

Фармакодинамічні взаємодії можуть відбуватися у:

Рецепторах: Взаємодії з рецепторами найбільш легко визначаються, але вони також є найбільш поширеними. З фармакодинамічної точки зору два препарати можуть вважатися: Гомодинамічними, якщо вони діють на один рецептор. Вони, у свою чергу, можуть бути: Чисті агоністи, якщо вони зв’язуються з основним локусом рецептора, маючи дію аналогічну основному препарату. Часткові агоністи, якщо вони зв'язуються з одним із вторинних сайтів рецептора і мають такий же ефект, що і основний препарат, але з меншою інтенсивністю. Антагоністи, якщо вони зв'язуються безпосередньо з основним локусом рецептора, але їх дія протилежна дії основного препарату. До них належать: Конкурентні антагоністи, якщо вони конкурують з основним препаратом, який зв’язується з рецептором. Кількість антагоніста або основного препарату, що зв'язується з рецептором, буде залежати від концентрації кожного з них у плазмі. Неконкурентні антагоністи, коли антагоніст незворотно зв’язується з рецептором і не вивільняється, поки рецептор не насичується. В принципі кількість антагоніста і агоніста, що зв'язується з рецептором, буде залежати від їх концентрації. Однак присутність антагоніста призведе до вивільнення основного препарату з рецептора незалежно від концентрації основного препарату, тому всі рецептори з часом стануть зайняті антагоністом. Гетеродинамічними конкуренти, якщо вони діють на різні рецептори. Механізмах трансдукції сигналу: це молекулярні процеси, які починаються після взаємодії препарату з рецептором. Наприклад, відомо, що гіпоглікемія (низький рівень глюкози в крові) в організмі спричиняє вивільнення катехоламінів, які запускають механізми компенсації, тим самим підвищуючи рівень глюкози в крові. Вивільнення катехоламінів також викликає низку симптомів, що дозволяє організму розпізнати, що відбувається, і які діють як стимулятор профілактичної дії (вживання в їжу цукрів). Якщо пацієнт приймає такий препарат, як інсулін, який знижує глікемію, а також приймає інший препарат, наприклад певні бета-блокатори при захворюваннях серця, то бета-блокатори будуть блокувати адреналінові рецептори. Це заблокує реакцію, опосередковану катехоламінами, у випадку гіпоглікемії. Тому в організмі не спрацюють коригуючі механізми, і внаслідок прийому обох препаратів одночасно, виникне підвищений ризик серйозної побічної реакції. Антагонічних фізіологічних системах: Уявіть собі препарат А, який діє на певний орган. Його ефект посилюється зі збільшенням концентрації фізіологічної речовини S в організмі. Тепер уявіть собі препарат B, який діє на інший орган, і який збільшує кількість речовини S. Якщо обидва препарати приймаються одночасно, ймовірно, що препарат A може викликати побічний ефект, оскільки його дія буде опосередковано посилена дією препарату В. Фактичний приклад такої взаємодії знайдений при одночасному застосуванні дигоксину та фуросеміду. Перший діє на серцеві волокна, і його вплив посилюється, якщо в плазмі крові низький рівень калію (К+). Фуросемід - сечогінний засіб, який знижує артеріальний тиск, але сприяє втраті K+. Прийом фуросеміду може призвести до гіпокаліємії (низького рівню калію в крові), що може посилити токсичність дигоксину.

Фармакокінетичні взаємодії Зміни ефекту лікарського засобу обумовлюється різницею в абсорбції, транспортуванні, розподілі, метаболізмі або екскреції одного або обох препаратів порівняно з очікуваною поведінкою кожного препарату при окремому застосуванні. Ці зміни в основному відбиваються на концентрації лікарських засобів. У цьому розумінні два препарати можуть бути гомоергічними, якщо вони мають однакову дію на організм, і гетероергічними, якщо їх вплив різний.

Абсорбційні взаємодії

Зміни моторики Деякі препарати, такі як прокінетичні засоби, збільшують швидкість, з якою речовина проходить через кишечник. Якщо препарат перебуває в зоні всмоктування травного тракту менше часу, його концентрація в крові знизиться. Навпаки буде з препаратами, що знижують моторику кишечника.

pH: ліки можуть існувати в іонізованій або неіонізованій формі, залежно від їх рКа (pH, при якому препарат досягає рівноваги між його іонізованою та неіонізованою формою).Malgor — Valsecia, Farmacología general: Farmacocinética.Cap. 2. en Revised 25 September 2008 Неіонізовані форми лікарських засобів зазвичай легше засвоюються, оскільки вони не відштовхуться ліпідним шаром клітини, більшість з них може бути поглинена пасивною дифузією, якщо тільки вони не занадто великі за розміром або не занадто поляризовані (як глюкоза чи ванкоміцин). У цьому випадку вони можуть мати або не мати специфічних і неспецифічних транспортерів, розподілених по всій внутрішній поверхні кишечника, які переносять ліки всередині організму. Очевидно, що збільшення абсорбції лікарського засобу підвищить його біодоступність, тому зміна балансу препарату між іонізованими та неіонізованою формою, може бути корисною або ні для певних препаратів.

Деякі препарати потребують кислотного середовища шлунка для всмоктування. Іншим потрібен лужний рН кишечника. Будь-яка модифікація pH може змінити всмоктування. У випадку з антацидами підвищення рН може гальмувати всмоктування інших лікарських препаратів, таких як залцитабін (абсорбція може зменшитись на 25 %), типранавір (на 25 %) та ампренавір (до 35 %). Однак це відбувається рідше, ніж випадки, коли підвищення pH викликає збільшення абсорбції. Наприклад, коли циметидин приймають разом з диданозином. У цьому випадку, як правило, достатньо проміжку 2-4 години між прийомом двох препаратів, щоб уникнути їх взаємодії.Alicia Gutierrez Valanvia y Luis F. López-Cortés Interacciones farmacológicas entre fármacos antirretrovirales y fármacos usados para ciertos transtornos gastrointestinales. on accessed 24 September 2008

Розчинність ліків: всмоктування деяких лікарських засобів може бути різко знижене, якщо їх приймати разом з їжею з високим вмістом жиру. Це стосується пероральних антикоагулянтів та авокадо. Утворення невсмоктуваних комплексів: Хелатування: наявність дво- або тривалентних катіонів може спричинити хелатування певних препаратів, що ускладнює їх засвоєння. Така взаємодія часто виникає між такими препаратами, як тетрациклін або фторхінолони та молочні продукти (через наявність кальцію). Зв'язування з білками. Деякі препарати, такі як сукральфат, зв'язуються з білками, особливо якщо вони мають високу біодоступність. З цієї причини його прийом протипоказаний при ентеральному годуванні. Нарешті, ще одна взаємодія полягає в тому, що препарат утримується в просвіті кишечника, утворюючи великі комплекси, що перешкоджають його всмоктуванню. Це може статися з холестираміном, якщо він пов'язаний із сульфаметоксазолом, тироксином, варфарином або дигоксином. Дія на Р-глікопротеїн ентероцитів: це, мабуть, є одним із механізмів впливу грейпфрутового соку на підвищення біодоступності деяких лікарських засобів, незалежно від його відомої інгібіторної активності на печінковий метаболізм ліків.Tatro, DS. Update: Drug interaction with grapefruit juice. Druglink, 2004. 8 (5), page 35ss

Транспортно-розподільна взаємодія Основним механізмом цієї взаємодії є конкуренція за транспортні білки плазми. У цих випадках препарат, який надходить першим, зв'язується з білком плазми, залишаючи інший препарат розчиненим у плазмі, що змінює його концентрацію. Організм має механізми протидії цим ситуаціям (наприклад, збільшенням плазматичного кліренсу), а це означає, що вони зазвичай не мають клінічного значення. Однак ці ситуації слід враховувати, якщо є інші пов'язані з цим проблеми, наприклад, коли уражений механізм екскреції.

Метаболічні взаємодії

Багато з взаємодій ліків пояснюються змінами в обміні речовин. Крім того, ферменти, що метаболізують ліки, як правило, активуються за рахунок залучення ядерних рецепторів. Значущою системою, яка бере участь у метаболічних взаємодіях ліків, є ферментна система, що включає цитохром Р450 оксидази.

CYP450 Цитохром Р450 - це дуже велике сімейство гемопротеїнів (гемопротеїнів), які характеризуються своєю ферментативною активністю та своєю роллю в метаболізмі великої кількості лікарських препаратів. З різних типів цього білка, найбільш цікавими щодо взаємодії ліків є 1, 2 та 3, а найважливішими ферментами є CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 та CYP3A4. Більшість цих ферментів також беруть участь у метаболізмі ендогенних речовин, таких як стероїди або статеві гормони, що також важливо, якщо ці речовини беруть участь у метаболізмі препаратів. В результаті цих взаємодій функція ферментів може бути або посилена (індукція ферменту), або пригнічена (інгібування ферменту).

Інгібування ферментів Якщо препарат А метаболізується ферментом цитохрому Р450, а препарат В пригнічує або знижує активність цього ферменту, то концентрація препарату А в плазмі довше буде високою, оскільки його інактивація уповільнюється. Гальмування ферменту призведе до посилення ефекту препарату. Це може викликати широкий спектр побічних реакцій.