Мозес Мендельсон (у російських виданнях традиційно: Моисей Мендельсон; нім. Moses Mendelssohn; 6 вересня 1729 — 4 січня 1786) — єврейсько-німецький філософ, екзегет і перекладач біблійних текстів, критик, основоположник і духовний лідер руху гаскала («єврейської просвіти»). Отримав прізвисько «Німецький Сократ». Ідеї Мендельсона справили величезний вплив на розвиток ідей німецького просвітництва і руху реформи в юдаїзмі в XIX столітті.

Біографія

Мозес Мендельсон народився в Дессау (курфюрство Ангальт, адреса: Шпиталь Гассе, 10) 6 вересня 1729 року в бідній єврейській родині. Імена батьків: Менахем-Мендл і Бейла-Рахель-Сарра. Здобув традиційну єврейську освіту під керівництвом батька, переписувача священних книг Менахема Мендла (працював також меламедом і габбаєм) і рабина Давида Гіршеля Френкеля (1707—1762), завдяки якому він почав вивчати філософію Маймоніда. 1742 року пішов за рабином Френкелем до Берліна. 1750 року отримав місце вчителя в будинку фабриканта-єврея — власника фірми з пошиття виробів із шовку, через деякий час став бухгалтером, а потім і співвласником його підприємства.

З юності Мендельсон прагнув поглибити свої знання: вивчав німецьку літературу, латину, здобув глибокі пізнання в галузі природничих наук і філософії, зокрема вчення Лейбніца, Вольфа, Локка, Гоббса, Спінози і Руссо. До цього періоду належать поетичні досліди Мендельсона на івриті і спроба видання першої газети цією мовою — «Кохелет мусар» (вийшло всього два номери). Надалі Мендельсон писав переважно німецькою мовою.

Знайомство 1754 року з Лессінгом, що почалося з загального захоплення шахами, зіграло вирішальну роль у долі Мендельсона (їх дружнє спілкування за шахівницею зображено на картині «Візит Лессінга і Лафатера до Мозеса Мендельсона» Моріца Даніеля Оппенгейма). Оскільки обидва мислителі були пристрасно віддані ідеалам просвітництва, ця зустріч поклала початок їхньої тривалої творчої співпраці. Однак між ними були значні розбіжності в розумінні ідеалів просвітництва. На відміну від Лессінга, який вважав, що євреї повинні культурно асимілюватися, Мендельсон не був готовий відмовитися від свого єврейства, вірячи, що зуміє довести власним прикладом можливість участі єврея в загальнолюдській культурі без втрати ним своєї національно-релігійної індивідуальності.

Разом з Лессінгом Мендельсон видавав низку журналів. З самого початку своєї літературної діяльності Мендельсон писав статті на морально-філософські та етичні теми, а також літературно-критичні замітки.

1761 року одружився з дочкою гамбурзького торговця Абрахама Гугенхайма — Фромет Гугенхайм. Шлюб був укладений із любові, що тоді було рідко.«A pity of it all. A portrait of German-Jewish Epoch, 1743—1933», Amos Elon, Picador, NY, 2002, pp.33-55, 87-88, 207—208,229,244 Фромет народжувала десять разів, четверо дітей померли в дитинстві.

Разом з Лессінгом Мендельсон узяв участь у збірці «Листи про новітню літературу», де досить різко розкритикував позицію самого короля Фрідріха II Великого в питанні про німецьку літературу порівняно з французькою. Іронія ситуації полягала в тому, що єврей Мендельсон захищав німецьку літературу від нападок німецького короля. Прусський король не забув цю критику, згодом він використовував своє право Верховної інстанції, яка стверджує прийняття нових членів до прусської академії, і двічі викреслював ім'я Мендельсона, якого Академія була б рада бачити серед своїх членів, зі списку, перший раз це сталося 1771 року.

У XVIII столітті Мендельсон був одним із небагатьох євреїв, якому вдалося здобути повагу і визнання у вченому світі. Він дружив з філософами Гердером і Кантом, письменником Віландом, натуралістом і мандрівником Олександром Гумбольдтом і його братом Вільгельмом — філологом, філософом і мовознавцем. Він став прикладом для багатьох своїх братів по вірі, і берлінська єврейська громада пишалася ним. З поваги до Мендельсона громада надала йому повне звільнення від податків 1763 року. Також успішно Мендельсон займався і комерцією. Проте, незважаючи на його популярність у Європі, у Пруссії Мендельсона тільки терпіли, і у Берліні він міг перебувати лише тому, що за нього поручився один із так званих «Schutzjude» (єврей, який користується заступництвом місцевого володаря). Тільки 1763 року Мендельсон і сам отримав статус «Schutzjude».Биография Моисея Мендельсона на сайте Sem40 Цього ж року робота Мендельсона, подана на конкурс Прусської академії Наук, отримала перший приз, причому другим призером був сам Кант. Заданою темою роботи було порівняння надійності доказів у філософії та математиці.

Коли 1769 року швейцарський християнський теолог Лафатер надіслав відкритого листа з викликом Мендельсону, запропонувавши спростувати докази догматів християнства або ж — у разі, якщо він не зможе це зробити — залишити юдаїзм і прийняти християнство, Мендельсон опинився в скрутному становищі. З одного боку, в Німеччині того часу було небезпечно спростовувати офіційну релігію; з іншого, Мендельсон не збирався відмовлятися від релігії предків. Йому вдалося вийти з ситуації, відправивши Лафатеру ввічливі, хоча і повні іронії листи, у яких він, не здаючи своїх позицій віруючого єврея, м'яко обійшов гострі кути проблеми, продемонструвавши таким шляхом свою мудрість і терпимість. За твердженням Мендельсона, його філософські погляди тільки зміцнювали його релігійні уявлення, і він продовжував залишатися на позиціях юдаїзму. Полеміка Мендельсона з Лафатером викликала жвавий інтерес сучасників і співчуття до Мендельсона з боку багатьох представників протестантських кіл, під тиском яких Лафатер був змушений висловити Мендельсону публічне вибачення.

Диспут з Лафатером дав Мендельсону зрозуміти, що, як визнана в Європі людина, він має моральний обов'язок присвятити себе проблемам європейського єврейства. У листі другові Мендельсон пише:

Використовуючи свої зв'язки, він усіляко допомагав німецьким та іноземним євреям вирішувати різні питання, зокрема й ті, які стосувалися емансипації гнаного народу. Крім того, він усіма доступними йому засобами прагнув долучити євреїв до німецької культури. При цьому, однак, він сам прагнув заповнити свої прогалини в знанні Біблії і давньоєврейської мови.

Мендельсона вважають ініціатором руху «єврейської просвіти» — Гаскала. Його виступ «Що таке просвітництво?» (Was ist Aufklärung?) 1784 започаткував дискусію про освіту в кінці XVIII століття в Німеччині. Він був тим, хто зламав кригу упереджень проти євреїв і проклав їм шлях із відчуженого світу гетто до загальносвітових цінностей. Коли Лессінг написав свою п'єсу «Натан мудрий», що стала гарячою проповіддю віротерпимості і людяності, неважко було здогадатися, що прототипом для Натана служив Мозес Мендельсон. Мендельсон ніколи не закликав євреїв до релігійної асиміляції. Сам він завжди залишався віруючим євреєм, відкритим, разом з тим, віянням сучасного світу і досягненням цивілізації.

Учні Мендельсона пішли набагато далі нього у своїй готовності відмовитися від єврейських традиції. До кінця XVIII століття діячі Берлінської Гаскали проголосили, що дотримання релігійних приписів втратило сенс і людство може об'єднатися на основі деїзму або «природної релігії». Цим було підготовлено ґрунт для масового відходу від юдаїзму представників вищих верств єврейства Західної та Центральної Європи.

Під кінець життя Мендельсон був втягнутий у полеміку про погляди покійного Лессінга. Згідно з повідомленням Якобі, Лессінг зізнався йому у своєму таємному спінозизмі. Погляди Спінози вважалися в той час небезпечним для суспільства атеїзмом, і Мендельсон спішно написав статтю «Друзям Лессінга» і побіг з нею до видавця в результат суботи 31 грудня 1785 року, щоб якомога раніше здати її в друк. За свідченням дружини Фромет він так поспішав, що не одягнувся досить тепло для Берлінської зими, після чого захворів. Спочатку хвороба здавалася не небезпечною, але стан п'ятдесятишестирічного Мендельсона швидко погіршувався, і він помер у середу 4 січня 1786 в Берліні. Лікар і особистий друг Мендельсона Маркус Герц залишив патетичний опис смерті Мендельсона з посмішкою на устах. Сучасники розглядали смерть як жертву собою в ім'я дружби.

Нащадки Мендельсона

Мендельсон видав двох дочок заміж за допомогою традиційного єврейського сватання, у його листах є опис сімейної ідилії, хіба що син Йосип кинув вивчати іврит, до чого батько ставився зі властивою йому терпимістю. Але вже після смерті Мозеса четверо з його шістьох дітей хрестилися. Найбільш відома з них: старша дочка Брендель, відома більше як Доротея Шлегель. Інша дочка — Генрієтта, що зовнішньо була подібна до батька, мала відомий літературний салон. Син Авраам був байдужий до релігії, став виховувати дітей у дусі релігії оточення та охрестився. Діти Авраама також були хрещені, додавши до свого прізвища закінчення «Бартольді». Відомий композитор Фелікс Мендельсон-Бартольді багато займався християнською музикою, проте, коли відновив" Страсті за Іоанном Бахом, він вигукнув: «Для такої роботи потрібен був єврей!». До середини XIX століття з 56 нащадків Мозеса Мендельсона тільки четверо залишалися юдеями, інші не тільки асимілювалися, а й були хрещені.стр. 207—298 Втім, навіть онук Фелікса Мендельсона, праправнук Мозеса, не зміг стати офіцером як особа єврейського походження.стр. 244

Філософія

Мендельсон належав до числа найбільш значних популяризаторів раціоналістичної школи Лейбніца — Вольфа. Він виступав проти критики Вольтером лейбніцівської «Теодицеї» — праці, у якій великий німецький філософ виправдовує Бога за зло у світі і розглядає питання свободи й необхідності.

Книга «Про відчуття» (1755) стала важливим внеском Мендельсона у філософську естетику. На відміну від творця терміна «естетика» Александера Баумгартена, Мендельсон розглядав естетику як самостійну активність духу, сфера якої лежить між туманною сферою почуттів і ясною — розуму. На його думку, чуттєвість у сфері естетичного має більше значення.

У книзі «Філософські твори» (1761) Мендельсон розвиває свою естетичну теорію, обґрунтовуючи автономію естетичних суджень, підкреслюючи їхню незалежність від логічних критеріїв або етичних цілей.

Книга Мендельсона «Ранкові години» викликала в німецькому суспільстві «суперечку про спінозизм Лессінга», що стала однією з найважливіших подій інтелектуального життя епохи. Головним опонентом Мендельсона був німецький філософ-ірраціоналіст Ф. Г. Якобі. Ця відкрита суперечка, у якій взяли участь багато німецьких філософів, послужила приводом до дискусії про пантеїзм (релігійно-філософське вчення, яке ототожнює Бога з природою) Спінози. Дискусія сприяла зростанню авторитету Спінози серед європейських філософів.

Мендельсон вважав себе німецьким філософом, а до релігії ставився, як до приватної справи, хоча сам був ортодоксальним євреєм, регулярно відвідував синагогу. Він вимагав віротерпимості й вільного вибору релігійних переконань, пропонуючи розмежувати сфери впливу держави й релігії. У «Листі диякону Лафатеру» Мендельсон підкреслював терпимість юдаїзму, який, на відміну від християнства, не займається місіонерською діяльністю і не вимагає від неєвреїв дотримання заповідей юдаїзму, обмежуючись тільки сімома заповідями нащадків Ноя, доступними кожній людині в рамках природної релігії. Свої справжні погляди про неприйнятність християнства Мендельсон погодився висловити тільки у відповідному листі князю Брауншвейзькому, причому з умовою, що лист не буде опубліковано. У християнстві Мендельсона відштовхували головним чином догмати про божественну природу Ісуса, уявлення, що нехристияни не мають надії на порятунок, а також віра у вічні пекельні муки, диявола і духів. Відмова від усього цього, за Мендельсоном, могла б призвести до створення спільної релігії християн і євреїв.

Мендельсон справив великий вплив на розвиток філософської думки й гуманістичних традицій XVIII століття. Його естетична теорія вплинула на формування поглядів Гете, Шиллера і Канта. «Лаокоон» Лессінга (1766) також значною мірою завдячує впливу Мендельсона.

Публікації та твори