Стенлі Кубрик (, 26 липня 1928, Нью-Йорк, США — 7 березня 1999, Гарпендер, Велика Британія) — американський кінорежисер, сценарист, один із найвпливовіших режисерів в історії кінематографу. Фільми Кубрика вирізняються технічним новаторством і майстерністю, нестандартними підходами до сценарію, увагою до деталей, незвичайними, дотепними сценаріями та елементами чорного гумору. Багато з них були адаптаціями романів та коротких історій.
Найвпливовішою його стрічкою залишається «Космічна одіссея 2001 року», знята за однойменним романом Артура Кларка. Робота над фільмом принесла Кубрику єдиний «Оскар» у його фільмографії за найкращі візуальні ефекти. Серед інших найвідоміших робіт режисера: «Механічний апельсин», «Сяйво», «Баррі Ліндон», «Цілісно-металева оболонка».
Фільм «Із широко заплющеними очима» став останнім у його фільмографії — режисер помер від серцевого нападу через шість днів після показу фінальної версії продюсерам студії Warner Bros.
Життєпис Стенлі Кубрик народився 26 липня 1928 року в Нью-Йорку і був першою дитиною в єврейській родині Джейкоба Леонарда Кубрика (21 Травня 1902 — 19 Жовтня 1985) і Седі Гертруди Первелер (28 жовтня 1903 — 23 квітня 1985). У травні 1934 року народилася його сестра Барбара Мері Кубрик. Батько, чиї родичі по батьківській лінії мали коріння польських, австрійських та румунських євреїв, працював лікарем-хірургом, закінчивши у 1927 році Нью-Йоркський медичний коледж і в той же рік одружився із Седі, яка була дочкою єврейських емігрантів з Австрії. Прадід Кубрика, Герш Кубрик (його прізвище «Kubrick» у різних документах того часу писалася як «Kubrik» або «Kubrike»), прибув на острів Елліс з Ліверпуля на кораблі 27 грудня 1899 року в 47-річному віці, залишивши в Європі дружину і двох дорослих дітей (один з яких був дідусем Стенлі Еліасом), щоб почати нове життя з молодою жінкою. 1902 року в США перебрався і Еліас. Його батько захоплювався шахами й фотографією, чим зацікавився й хлопець. Він також виявив цікавість до джазу й грав на барабанах. У школі Кубрик не був здібним учнем і не одержав вищої освіти. Коли йому минуло 17 років, хлопець вирішив зайнятися фотографією. Його знімки надрукували в журналі «Look», і відтоді він працював фотокореспондентом. Незабаром почав відвідувати Нью-Йоркський музей сучасного мистецтва й часто ходив у кінотеатри. 1951 року за порадою друга Кубрик почав знімати короткометражні фільми й рекламні ролики. Пізніше він сфокусувався на оповідальних фільмах і зняв "Fear and Desire (1953), про загін солдатів у тилу ворога на вигаданій війні. 1955 року Стенлі переїхав до Голлівуду, знявши фільм «Killer's Kiss» (1954). Стрічка «The Killing» (1956), — про боксера наприкінці своєї кар'єри, вплутаного в організовану злочинність, стала першою роботою Кубрика за участю професіональної знімальної бригади; не мала комерційного успіху, але одержала позитивні відгуки від критиків.
Ранні фільми Кубрика фінансували його родина й друзі. Незабаром молодий режисер потоваришував з відомим продюсером Джеймсом Б. Гаррісом, з яким заснував фірму «Harris-Kubrick Productions», що фінансувала його наступні фільми.
Першим фільмом Кубрика, що здобув комерційний успіх і був добре сприйнятий критиками, стала стрічка «Стежки слави» (1957), заснована на повісті про Першу світову війну й знята у Німеччині.
Повернувшись до США, Кубрик почав працювати над фільмом «Одноокий Джек» (, 1961), але через конфлікт із Марлоном Брандо залишив зйомки. Після цього він писав сценарії й був запрошений актором-продюсером Кірком Дугласом працювати режисером у фільмі «Spartacus» (1960). Знімання було важким через розбіжності між Кубриком і Дугласом, але фільм мав успіх і приніс Кубрику популярність.
Розчарувавшись у Голлівуді, режисер переїхав 1962 року до Англії, де зняв знаменитий фільм «Лоліта» за романом Володимира Набокова, який було номіновано на премію Оскар.
Наступний фільм Кубрика, чорна комедія «Доктор Стренджлав, або: Як я перестав хвилюватись і полюбив бомбу» (, 1964) за повістю «Red Alert» Пітера Джорджа, став культовим.
Потім режисер протягом п'яти років працював над фільмом «Космічна одіссея 2001 року» за романом Артура Кларка — науково-фантастичною стрічкою з новаторськими спецефектами.
Інші фільми Кубрика «Механічний апельсин» (), «Баррі Ліндон» (), «Сяйво» (), «Суцільнометалева оболонка» (), «Із широко заплющеними очима» () також вирізнялися оригінальними сценаріями й новаторством.
7 березня 1999 року, через чотири дні після закінчення роботи над монтажем фільму «Із широко заплющеними очима», Стенлі Кубрик помер від серцевого нападу уві сні. Його поховали біля свого улюбленого дерева у маєтку Чилдвік Бері, Гартфордшир, Англія.
Режисер залишив після себе декілька нереалізованих проєктів. Більш як тридцять років він збирав матеріал для фільму про Наполеона Бонапарта. Після смерті режисера залишилася бібліотека на 18 000 томів, присвячених Наполеону.
2000 року Британська кіноакадемія удостоїла Стенлі Кубрика премією «Приз Британської Академії людині року» (Премія «BAFTA» за великий внесок у режисерську співдружність). Наступного року Стівен Спілберг випустив фільм «Штучний розум», втіливши в життя давню мрію Кубрика (перші кадри картини — морські хвилі, що розбиваються об берег зняті самим Кубриком).
Фільми
Перші фільми 1951 року Алекс Зінгер, один з друзів Кубрика, переконав його, що слід почати заробляти на зніманні короткометражних документальних фільмів для компанії March of Time — постачальника кінохроніки в кінотеатри. Кубрик погодився і зняв, на власні кошти, короткометражну стрічку «День сутички» у 1951 році. У фільмі, зокрема, був використаний незвичайний стиль зйомки, який став одним з яскравих операторських прийомів Кубрика. Хоча компанія March of Time розорилася в тому ж році, режисер продав «День сутички» кінокомпанії RKO Pictures за $100. Натхненний своїм раннім успіхом, Кубрик звільнився з журналу Look і почав працювати над своїм другим короткометражним документальним фільмом, «Летючий падре» (1951), що фінансувався вже RKO Pictures. Третьою роботою, став короткометражний фільм «Мореплавці» (1953) — перший кольоровий фільм Кубрика. Це був 30-хвилинний рекламний фільм створений для Міжнародного союзу моряків. Ці три фільми складають єдині збережені документальні роботи Кубрика. Проте, вважається, що він був залучений у знімання інших короткометражних фільмів, які були втрачені. Жодна з цих плівок ніколи не виходила офіційно, хоча вони широко транслювалися, а їх фрагменти використовуються у документальному фільмі «Стенлі Кубрик: Життя в кіно». Крім того, «День сутички» і «Летючий падре» були показані по каналу ПВМ.
«Вбивство»
Алекс Зінгер представив молодого Кубрика продюсеру на ім'я Джеймс Б. Харріс, і вони стали близькими друзями. Їхня бізнес-компанія, Harris-Kubrick Productions, фінансувала наступні три фільми Кубрика. Вони разом купили права на роман Лайонела Уайта «Перерва на чистку», який Кубрик перетворив на сценарій до фільму «Вбивство». Попри захоплені рецензії та відгуки критиків, фільм не мав фінансового успіху. У багатьох відношеннях «Вбивство» слідувало концепціям жанру Нуар. Хоча пік популярності жанру припав на 1940 рік, сюжет, режисерські прийоми і кінематографічність «Вбивства» викликали його відродження, і зараз стрічку вважається однією з найкращих робіт цього напряму.
Широка популярність «Вбивства» привернула увагу компанії Metro-Goldwyn-Mayer. Студія запропонувала Harris-Kubrick Productions свою багату колекцію куплених прав на екранізацію оповідань, з якої Кубрик міг вибрати свій наступний проєкт. За цей час Кубрик також співпрацював з Колдером Уіллінгтоном в екранізації австрійського роману «Пекуча таємниця».
«Спартак»
Після свого повернення до Сполучених Штатів Кубрик працював протягом шести місяців над фільмом «Одноокий Джек» (1961) з Марлоном Брандо. Але їх погляди розходилися з приводу цілого ряду рішень, тому Брандо в кінцевому підсумку звільнив Кубрика і вирішив власноруч закінчити фільм. Потому Кубрик працював над низкою не продюсованих кіносценаріїв, в тому числі й над сценарієм до фільму «Схиблений на волі», поки Кірк Дуглас не попросив його взяти на себе режисуру фільму «Спартак» (1960), продюсованого самим Дугласом. Спочатку режисерське крісло займав Ентоні Манн, якого звільнили через два тижні після початку зйомок.
Виходячи з реальної історії приреченого повстання рабів Римської імперії, «Спартак» був важким проєктом. У результаті між Кубриком і Дугласом виникли творчі розбіжності, які виливалися у відкриті конфлікти. Зіткнувшись з відсутністю повного творчого контролю, Кубрик пізніше зрікся своєї великої ролі у виробництві фільму, що ще більше розлютило Дугласа. Дружба двох митців, що виникла під час знімання «Стежок слави», стерлася на порох під час знімання «Спартака». Через роки Дуглас називав Кубрика «талановитим лайном» ().
Попри низку складнощів, «Спартак» став комерційно успішним і створив Кубрику гучне ім'я. Проте виробництво цього фільму спонукало режисера до пошуку інших способів фінансування своїх робіт, щоб залишатись незалежним від голлівудських продюсерів. «Спартак» отримав 4 премії «Оскар».
«Лоліта» і переїзд до Великої Британії
1962 року Кубрик переїхав до Англії, щоб зняти свій наступний фільм «Лоліта». В Англії він залишився на проживання до кінця свого життя. Основною причиною переїзду стало бажання працювати над фільмом за романом «Лоліта» в країні з менш жорсткими цензурними приписами, ніж у США. Проте після знімання цього фільму Кубрик був змушений залишитися в Англії для знімання фільму «Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав боятись і полюбив бомбу», оскільки на той час Пітер Селлерс не одержав дозвіл на виїзд з країни у зв'язку з судовим розглядом справи про його розлучення. Саме після знімання цих двох фільмів, на ранніх етапах планування «Космічної одіссеї 2001 року», Кубрик вирішив оселитися в Англії назавжди.
Згодом Кубрик придбав садибу під Лондоном, яка мала назву Еббот Мід і розташовувалася неподалік від кіностудії в Боремвуді. Його родина оселилася в будинку, обнесеному високим парканом, і майже нікого не приймала. Ніби підкреслюючи своє подвійне громадянство, режисер зберіг свою нью-йоркську квартиру в районі Центрального парку.
«Лоліта» стала першим фільмом Кубрика, який збудив широку громадську дискусіюBogdanovich 1999. Online: What They Say About Stanley Kubrick . Книга Володимира Набокова розповідає про кохання зрілого чоловіка на ім'я Гумберт та його дванадцятирічної пасербиці. Кубрик попросив Набокова адаптувати свій роман до екранізації. Письменник спочатку підготував 400-сторінкову версію сценарію, який потім скоротив до 200 сторінок. Остаточну версію сценарію дописав сам Кубрик, а варіант Набокова увійшов у фільм лише на 20 %IMDb. Online: Lolita (1962) — Taglines Aragay 2006, p 113. Online: Google Books link .Coyle 1980, p. 46. Online: Google Books link .. Набоков опублікував свій варіант сценарію під назвою «Лоліта: сценарій».
Стенлі Кубрик намагався зберегти основні мотиви роману, але уникнути надмірної провокаційності. Насамперед це стосувалося зображення сексуальних відносин між Гумбертом і Лолітою.
Після прем'єри фільму оцінки кінокритиків були суперечливими: одні схвалювали його сміливі рішення, інші дивувались відсутністю близькості між Лолітою і Гумбертом. Сью Лайон здобула премію «Золотий глобус» у номінації «найбільш багатообіцяюча початкуюча актриса». Згодом стрічка була номінована на сім нагород.
«Доктор Стрейнджлав»
Наступний фільм Кубрика «Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав боятися і полюбив бомбу» (1964), став культовим фільмом, а сьогодні вважається класикою кінематографу. Роджер Еберт написав, що це найкращий сатиричний фільм усіх часівEbert 1999. Online: Dr. Strangelove (1964) . Сценарій написано за романом «Червона Тривога», написаного колишнім капітаном ВПС США Пітером Джорджем. «Червона тривога» — роман-антиутопія, про можливість випадкової ядерної війни. Натомість Кубрик зобразив обставини, які призводять до катаклізму, настільки абсурдно, що ця історія стала чорною комедією.