Хлє́бников Велими́р (також Велемір, Велемир, Velimir) (справжнє ім'я Віктор Володимирович Хлєбников; — ) — російський поет,Велимир Хлєбников прозаїк, діяч авангардного мистецтва. Належав до засновників російського футуризму. Хлєбников відомий своїми експериментами з поетичною мовою і словотворенням.
1903 року Хлєбников вступив на фізико-математичний факультет Казанського університету, але через рік був заарештований. Пізніше переїхав до Петербурга для продовження навчання в університеті і для розвитку своєї літературної діяльності. Разом з братами Бурлюками (Давидом, Володимиром та Миколою) заснував першу в Росії футуристичну групу «будетляни».
Став першим Головою земної кулі.
Життєпис
Ранні роки (1885—1908)
Віктор Володимирович Хлєбников народився року в головній ставці Малодербетовського улусу Астраханської губернії (нині село Малі Дербети, Калмикія). Батько — — природничник-орнітолог, мати — Катерина Миколаївна Хлєбникова (до шлюбу Вербицька), історик за освітою. Віктор був третьою дитиною в сім'ї (пізніше у його батьків народилося ще двоє дітей, одна з яких — художниця ).
Про місце свого народження Хлєбников писав: «Народився… в таборі монгольських кочовиків, які сповідують Будду… в степу — висохлому дні зникаючого Каспійського моря»Хлебников, Велимир. Автобиографическая заметка — Творения. М.: Советский писатель, 1986. С. 641. . По батьківській лінії поет походив зі старовинного купецького роду — його прадід Іван Матвійович Хлєбников був купцем першої гільдії і потомственим почесним громадянином Астрахані. Має також вірменські корені (Алабови).
Родині Хлєбникових по службі Володимира Олексійовича доводилося часто переїжджати з місця на місце: 1891 року батька сімейства перевели до Волинської губернії, 1895-го — до Симбірської. У місті Симбірську Віктор починає своє навчання в гімназії.
У 1898 році сім'я переїхала до Казані, де Віктор вступив до 3-ї казанської гімназії. Через п'ять років закінчив курс гімназії, восени 1903 року вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Казанського університету. У листопаді того ж року після участі в студентській демонстрації був заарештований і місяць провів у в'язниці. У лютому 1904 року Віктор подає прохання про звільнення з числа студентів університету. Влітку того самого року подає прохання про зарахування на природниче відділення фізико-математичного факультету Казанського університету, де продовжує навчання. На 1904 рік припадають перші відомі літературні досліди Хлєбникова, він навіть намагається опублікувати п'єсу «Олена Гордячкіна», надіславши її у видавництво «Знання» Максимові Горькому, але безуспішно. У 1904—1907 роках Хлєбников займається орнітологічними дослідженнями, бере участь в експедиції в Дагестан і на Північний Урал, публікує кілька статей з орнітології. Тоді ж Хлєбников намагався самостійно почати вивчення японської мови, думаючи знайти в ній особливі форми виразності, і захопився творчістю російських символістів, особливо Федора Сологуба.
Російсько-японська війна і Цусімська битва, яка відбулась у ході неї, справили великий вплив на Хлєбникова і спонукали його почати пошуки «основного закону часу», намагатися знайти виправдання смертям. Згодом Хлєбников писав: «Ми кинулися в майбутнє з 1905 року».
У грудні 1906 року Хлєбников прийнятий у Товариство природодослідників Казанського університету на правах члена-співробітника і видав статтю про відкриття під час однієї з експедицій нового виду зозулі, але вже після 1906 року практично перестав приділяти увагу як орнітології, так і заняттям в університеті, зосередившись на літературі. Приблизно в цей час він пише масштабний прозовий твір «Єня Воєйков», який залишився незакінченим, але став важливим етапом творчого становлення Хлєбникова. Крім того, в цей період він написав велику кількість віршів. Почався «словотворчий» період у творчості Хлєбникова.
У березні 1908 року Хлєбников зважився надіслати свої вірші поетові-символістові В'ячеславу Іванову, чия стаття «Про веселе ремесло і розумну радість», опублікована 1907 року в журналі «Золоте руно», справила на нього велике враження. Навесні 1908 року в Судаку відбулося особисте знайомство. Потрапивши під вплив Іванова Хлєбников у цей період написав близько сотні віршів і п'єсу «Таїнство дальніх», сповнену алюзій на античну міфологію. У цих творах простежується вплив символізмуСтаркина, София. Велимир Хлебников. М.: Молодая гвардия, 2007. (ЖЗЛ. Вып. 1236 (1036)) .
У вересні 1908 року Хлєбников був зарахований на третій курс природничого відділення фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету і переїхав до Санкт-Петербурга. Головною причиною переїзду було бажання серйозно займатися літературою.
Хлєбников у колі символістів (1908—1909) У Петербурзі Хлєбников зблизився з колом молодих поетів і почав, за його власними словами, вести богемне життя. У цей період Хлєбников знайомиться з символістами Олексієм Ремізовым і Сергієм Городецьким, відвідує поетичні вечори. Захоплення язичницькою Руссю і народною російською мовою сприяло особливому зближення з Ремізовым. Квартира Ремізова стала першим літературним будинком, де став з'являтися Хлєбников. Слов'янська тема знайшла віддзеркалення в багатьох творах Хлєбникова того періоду. Зокрема, у п'єсі «Сніжимочка» серед персонажів виявляється цілий пантеон вигаданих Хлєбниковим язичницьких божеств, таких як снізини, сміхині, Березомир, Древолюд та інші. Це було прямим продовженням розпочатої символістами тенденції відновлення інтересу до міфів: у ті ж роки виходять у світ вірші Олександра Блока на тему Росії, книги Ремізова «Лимонар» і «Посолонь», а також поетичні збірники Городецького «Ярь» і «Перун» — всі ці твори були так чи інакше пов'язані зі слов'янською міфологією. В'ячеслав Іванов у ті роки писав: «Пожвавлення інтересу до міфу — одна з характерних рис нашої новітньої поезії».
На цей час припадає короткочасне захоплення Хлєбникова ідеєю войовничого панславізму. 16 (29) жовтня 1908 року петербурзька газета «Вечір» надрукувала анонімну «Відозву учнів слов'ян», яку написав Хлєбников. «Відозва…» закликала до збройної боротьби за свободу слов'янських народів Східної Європи. Поява її була пов'язана з Боснійською кризою; втім, вже наприкінці листопада того ж року Хлєбников відійшов від принципів, заявлених у «Відозві»Парнис А. Е. Южнославянская тема Велимира Хлебникова: Новые материалы к творческой биографии поэта // Зарубежные славяне и русская культура. Л., 1978. .
У вересні 1908 року Хлєбников познайомився з Василем Каменським, заступником головного редактора журналу «Весна», і вже наступного місяця відбувся дебют Хлєбникова в друці: у жовтневому номері «Весни» з'явився наповнений неологізмами вірш у прозі «Спокушення грішника»журнал «Весна», 1908, № 9 :
Більшу частину 1909 року (аж до серпня, з невеликою перервою у травні) поет провів у Святошині, передмісті Києва, де жили його родичі — сім'я Варвари Миколаївни Рябчевської (Вербицької). З ними у Хлєбникова встановилися близькі стосунки, а в Марію Рябчевську, дочку Варвари Миколаївни, він був деякий час закоханий і присвятив їй кілька віршів.
У квітні 1909 року розпочала роботу «Академія вірша» на «вежі» В'ячеслава Іванова. «Вежею» називалася квартира Іванова, яка перебувала на останньому поверсі будинку 35 по Таврійській вулиці, з круглою кутовою кімнатою. Її відвідував і Хлєбников наприкінці травня 1909 року і після повернення зі Святошина.
Взагалі в цей період Хлєбников пише небагато, однак саме на літо 1909 припадає присвячена В'ячеславу Іванову поема або оповідання (дослідники творчості Хлєбникова не в змозі визначити, чим є цей твір) «Звіринець»: У вересні Хлєбников подав прохання про переведення його на Факультет східних мов за розрядом санскритської словесності, але, передумавши, змінив свій вибір на історико-філологічний факультет слов'яно-російського відділення.
Восени поет познайомився з Миколою Гумільовим, Олексієм Толстим; зблизився з Михайлом Кузміним (у листі до матері від 16 (29) жовтня 1909 Хлєбников називає Кузміна своїм учителем). Восени ж відбулася зміна імені Хлєбникова — він узяв собі творчий псевдонім Велимир, південнослов'янське ім'я, що означає «великий світ». Поет став членом «Академії вірша» (або «Товариства ревнителів художнього слова»). Його вірші готуються до друку в журналі «Аполлон», організованому колом В'ячеслава Іванова, але в листі братові Олександру Хлєбников зізнавався, що не відчуває захоплення щодо цього, оскільки журналом керували поети, які інакше, ніж він, сприймали символізм — Кузмін, Гумільов, Городецький. У підсумку вірші Хлєбникова в «Аполлоні» так і не з'явилися. Творчість його не викликає особливого захоплення в колі символістів, але, попри це, Хлєбников переживає творчий підйом і восени 1909 року пише багато віршів, поему «Журавель» і драму «Пані Ленін».
Поява будетлянства (1910—1911)
До початку 1910 року Хлєбников уже перестав відвідувати «Академію вірша». У лютому Василь Каменський познайомив його з іншим крилом нового мистецтва: художником Михайлом Матюшиним, його дружиною поетесою Оленою Гуро, братами Давидом, Володимиром і Миколою Бурлюками. Невдовзі Хлєбников переїхав жити в квартиру Бурлюків.
«Аполлон» відмовився надрукувати «Звіринець» і кілька віршів Хлєбникова, але в березні 1910 року його вірш «Закляття сміхом» з'явився в збірці «Студія імпресіоністів» під редакцією Миколи Кульбіна.
Діяльність Кульбіна влаштовувала Каменського, Д. Бурлюка і Хлєбникова не повною мірою, що призвело до того, що вони заснували власну групу — «Будетляни» (від слова буде) і почали готувати випуск збірки, яку вирішили назвати «Садок суддів». Книга побачила світ у квітні 1910 року. Її випустили тиражем 300 примірників у видавництві «Журавель» Матюшина і Гуро без літери ѣ і твердого знака на кінці слів. У «Садку…» з творів Хлєбникова були надруковані «Звіринець», перша частина драми «Маркіза Дезес» і початок поеми «Журавель». Збірку сприйняли як відкриту конфронтацію з літературним світом. Валерій Брюсов писав про неї: «Збірка переповнена хлоп'ячими витівками поганого смаку, а її автори насамперед прагнуть вразити читача і роздратувати критиків»Брюсов В. Среди стихов. М., 1990 . Будетлян можна назвати першою футуристичної групою у російській літературі.
Влітку 1910 року Хлєбников поїхав разом з Бурлюками в Таврійську губернію, де Давид Федорович Бурлюк (батько братів Давида, Миколи і Володимира) служив у селі Чорнянка управителем маєтку графа Мордвинова. Після цієї поїздки в будетлян з'явилася ще одна самоназва — «Гілея», за стародавньою назвою цієї місцевості. Хлєбников багато пише, але його нові вірші вже не такі радикальні й містять значно менше неологізмів. Наприклад:
1911 року Хлєбников почав активно захоплюватися числами і закономірностями історичного розвитку (з листа братові Олександрові Хлєбникову: «Я старанно займаюся числами і знайшов досить багато закономірностей»). У цей час він знову переживає творчу кризу, але збирається видати окремий том своїх творів. У пресі, проте, в найближчі два роки так нічого й не з'явилося, а Хлєбников, замість того, щоб залагоджувати справи з публікацією збірки, влітку 1911 вирушив у річкову подорож до Астрахані. До того моменту Хлєбникова виключили з університету за несплату (це сталося у червні), що остаточно посварило його з батьками, які не схвалювали літературні заняття Велимира.
Восени поет надіслав міністру Олександрові Наришкіну листа під заголовком «Нарис значення чисел і про способи передбачення майбутнього».
Видання перших книг (1912)
До 1912 року від часу виходу «Садка суддів» пройшло вже майже два роки, за які будетляни не робили жодних дій. Тоді Давид Бурлюк запросив у групу двох молодих поетів — Володимира Маяковського і Олексія Кручоних. Особливо близько Хлєбников тоді зійшовся з Кручоних, вірші якого були дещо схожі на творчість Хлєбникова в тому, що стосується словотворчості і експериментів зі словом.