Конфесійна історія Білорусі — історія конфесійної ситуації на теренах сучасної Білорусі.
Дохристиянська доба Є дуже мало інформації про дохристиянський період конфесійної історії Білорусі. У науковій літературі є інформація про язичництво завдяки дослідженню фольклору та культури Білорусі. Меншою мірою збережені достовірні відомості про дохристиянський період Багдановіч А., Перажыткі старажытнага светасузірання ў Беларусі. Этнаграфічны нарыс. — : Беларусь, 1995. — 186 с.. Таким чином, викладаються переважно вторинні дані, зібрані на емпіричній основі селянської культури. У той же час за допомогою археології можна зробити культурну реконструкцію тодішньої язичницької космології.
Незважаючи на бідність емпіричних матеріалів, важливо розуміти, що процес християнізації в Білорусі закінчився дуже пізно. Якщо в містах язичництво маргінально існувало приблизно від XV століття, то в селянських громадах воно було важливим ментальним і культурним фактором до ХХ століття. Отже, язичницькі прийоми в селянському менталітеті слід розглядати як важливу емпіричну основу, на якій можна робити ґрунтовні висновки.
Космологічно слід зазначити, що язичницький всесвіт базувався навколо солярних символів, що характерно для політеїзму. Перун, бог грому, який поступово почав домінувати як головне божество, мав ґрунтовні конотації щодо солярності. Сонячні конотації спостерігаються також у пізнішому поклонінні богу родючості й сонця Дажбогові. Прикладом також є всі можливі зближення язичницьких і християнських свят, наприклад як Різдво (Коляда), де присутні яскраві сонячні конотації. Купала, що випадає на літнє сонцестояння, де в християнській релігії поєднувалось у календарі святкування зі своїм святом на честь Івана Хрестителя (Предтечі), внаслідок чого воно набуло подвійну назву «Іван Купала» .
Особливо важливим елементом язичницької ментальності населення того часу був повсякденний характер віри. Цю характеристику добре можна побачити в пізніші епохи, коли повсякденна культура білорусів у своїй архаїчній природі залишається сповнена язичницьких символів (це довге життя домашніх духів: домовик, лазник, хлівник тощо, а також духи навколишньої природи: лісовик, ой, польовик та ін.). Саме цей повсякденно-практичний елемент язичницької віри є особливо важливим та особливо консервативним для культури, що найкраще виражається в селянському житті, який спрямований на практичне здійснення діяльності.
Християнізація та двовір'я Перша християнська єпархія на території сучасної Білорусі була заснована в 992 р. в м. Полоцьку Рэлігія і царква на Беларусі. — : БелЭн, 2001. — с. 253.. Це була адміністративна одиниця Київської митрополії Константинопольського патріархату. Тут був побудований Полоцький Софійський собор, аналогічний тим, що був у м. Києві та м. Новгороді. Незабаром, в 1005 р. була створена Турівська єпархія Рэлігія і царква на Беларусі. — : БелЭн, 2001. — с.348..
Рання поява християнських єпархій на території Полоцького і Турівського князівств свідчить не про процес християнізації, а як про символічний акт Об историческом значении «Крещения Руси» // Генезис и развитие феодализма в России. Ленинград, 1987. — С.20—58.. Християнізація була багаторічним багатогранним процесом, який поєднував освітні, культурні та місіонерські дії. І спочатку це здійснили візантійські ченці, а потім — відбувалося зусиллями місцевих діячів Баравы Р., Хрысціянізацыя тэрыторыі Полацкай і Тураўскай япархіяў X—XIV ст. .
Про труднощі з християнізацією білоруських земель свідчить велика кількість повчальних «слів», які пояснювали недоліки, «язичницькі пережитки». Такі залишки були явищем двовір'я Аничков Е. В., Язычество и Древняя Русь. : 1914. — 136 с., єресі. Ці вчення були написані як статті з практичною інформацією, для щоденного використання. Практична форма такого письма свідчила про досить поширену практику поєднання християнства з язичницькою вірою, а також про необхідність ідеологічних та культурних переконань населення у неприпустимості подібних практик.
Ментальне поєднання язичництва з християнством створили релігійні гібриди. Такі симбіотичні проникнення обох релігій були втілені у довгостроковому феномені «народного християнства». У цьому релігійному поєднанні герої християнської віри були наділені якостями язичницьких богів, або християнські сюжети були міфологізовані, ставши таким чином язичницькими продуктами свідомості. Дуже часто населення приймало імена християнських святих, маючи на увазі виключно язичницьких богів. Або язичницькі міфи були створені на основі християнських сюжетів або християнських героїв. Ці міфи могли б описати як явища повсякденного життя, так і космологічні уявлення. У свій світогляд населення прийняло мовну матрицю християнства, тоді як семантично знаходилися в язичницькій вірі.
Форми гібридизації релігії не забезпечували ненасильницького та тотального характеру християнізації. Місцеве населення часто було проти нової віри. Спроби насильної християнізації призводили до насильства у відповідь, що спричиняло вбивство священиків.
Зважаючи на заколоти проти християнізації, можна припустити, що процес був натхненний офіційною державною владою. Насправді християнізація була певною політикою влади, яка мала передумови у відносинах Стародавньої Русі з Візантією. Саме княжа сила забезпечила безпеку перших місіонерів. Без захисту міст і князівської влади неможливо було розпочати будівництво церков і монастирів.
Отже важливим фактом залишається те, що основним місцем локалізації християнської релігії були міста. Саме в містах з'явилися храми, а біля міст будували монастирі. Можна припустити, що християнство як таке на білоруських землях було насамперед міським явищем. Саме в містах жили перші священики та місіонери. Дуже часто радіус місіонерської діяльності збігався з територією волості (адміністративна частина Давньої Русі). Ще в XV столітті це призвело до того, що сучасні дослідники навряд чи можуть розрізнити територіальну різницю між волостю та парафією (приходом). Дуже часто вони співпадали, і у свідомості населення ці різні адміністративні одиниці були однаковими Лурье С., Община, империя, православие в русской этнической картине мира XV—XVII вв. // ОЗ.2001. № 1. — С.105.:
Що означає, що такі поняття, як «храм», «місто», «волость» були ідентичними, семантично пов'язаними і дуже часто тотожними.
Православ'я та католицтво Історія Католицької Церкви в Білорусі починається з запрошення єпископа Німеччини (†1014) в м. Турів. Однак перша єпархія була заснована лише в 1387 р. великим князем Великого князівства Литовського Ягайлом та затверджена Папою Римським в 1388 році Рэлігія і царква на Беларусі. — : БелЭн, 2001. — с. 66.. Спочатку єпархія була підпорядкована Папству, а з 1418 р. архієпископові м. Гнезно.
Незважаючи на пізнє заснування єпархії, було здійснено ряд кроків щодо впровадження католицтва в ВКЛ у більш ранні часи. Про це свідчить послання Гедиміна до Папи Римського Ермаловіч М., Беларуская дзяржава Вялікае княства Літоўскае. — : «Беллітфонд», 2000. — с.151.. У повідомленні Гедимін, крім того, що він скаржився на свавільні витівки хрестоносців, обіцяв бути хрещеним і хрестити весь свій народ у католицтво. Але він не виконав своїх обіцянок. Більше того, коли папські посли прибули до Вільні, Гедимін відмовився від своїх намірів. Цьому рішенню сприяли як язичницька Жмудь, так і більшість населення, яке було православним протягом кількох століть.
Це політичне забарвлення відносин з католицькою конфесією спостерігалося раніше, коли католицтво з'явилося лише біля кордонів Великого князівства Литовського. Яскравий приклад — хрещення Міндовга. Коли він обійняв княжий престол у м. Новогрудок, він був змушений хреститися в православ'ї, а в 1252 р. прийняв католицтво у політичних цілях і отримав королівську корону від Папи Римського Ермаловіч М., Беларуская дзяржава Вялікае княства Літоўскае. — : «Беллітфонд», 2000. — с.150.. Незважаючи на політичну прихильність державної політики щодо католицтва, християнська віра була надзвичайно важливим елементом у приватному житті. Син Міндовга, Войшелк, «був настільки відданий православ'ю, що прийняв чернецтво і заснував монастир».
Важливим моментом у просуванні католицтва стала Кревська унія, одним із пунктів цієї угоди було прийняття католицтва Ягайлом до того, як стати королем Польщі. Те саме вчинили князі Вітовт і Свидригайло, які вже були хрещені в православ'ї Ермаловіч М., Беларуская дзяржава Вялікае княства Літоўскае. — : «Беллітфонд», 2000. — с.223..
Однак князь Скиргайло, який головував на всіх обрядах хрещення Ягайли, не перейшов у католицтво, а залишився в православ'ї. Це було продиктовано практичними потребами, оскільки православне населення ВКЛ поважало лише владу православного князя.
Подальше розширення католицтва на землях Великого князівства Литовського ототожнюється зі зростанням впливу Польщі. Саме привілеї та соціальний статус польської шляхти викликали бажання знаті у ВКЛ перейти в католицтво.
Реформація та контрреформація
Етап Реформації в історичній літературі вважається золотою добою білоруської історії Акінчыц С., Залаты век Беларусі ., оскільки характеризується як культурним, так і економічним процвітанням. У цей час були широко поширені релігійні диспути, книгодрукування та масове будівництво храмів.
Реформація в Білорусі розпочалася приблизно в той же час, що і у всій Європі. У 1517 р. Лютер публічно проповідував про те, що людина виправдовується перед Богом через євангельську віру, віру в Христа. Того ж року Франциск Скорина розпочав друкувати Біблію в м. Празі.
Симетричність Реформації в ВКЛ та в Європі пояснюється численними культурними контактами. Магнатські діти навчалися в різних країнах Європи. Вони брали з собою велику свиту шляхтичів, яка також була навчена. Найпопулярнішими освітніми центрами були м. Краків, м. Прага, м. Вітенберг, м. Корольовець, м. Флоренція. Ренесансна ідеологія та реформаторські ідеї не могли не вплинути на еліту Великого князівства. Більше того, вже сто років гусити мали можливість відкрито проповідувати свою віру, створюючи тим самим ґрунт для реформаторських поглядів. Завдяки цьому в 60-х роках XVI ст. Реформація набрала обертів. У 1553 р. князь Микола Радзивіл Чорний, один із найвпливовіших людей князівства, проголосив, що сповідує євангельську віру. Тоді ж у Гродні та Вільні він відкрив кальвіністські збори та видав Катехізис за власні кошти Падокшын С., Беларуская рэфармацыя і ідэя сувэрэнітэту ..
У наступні роки майже всі магнати стали протестантами та близька їм шляхта стали протестантами: Воловичі, Глебовичі, Сапеги, Огінські, Ходкевичі, Вишневецькі та ін. Активно формувалися протестантські зібрання. Книги видавалися, населення, підпорядковане магнатам, також перетворювалося на протестантів. Протестантизму співчував воєвода Великого князівства Литовського Костянтин Острозький, православний вірянин. Ще в 1569 р. в сенаті ВКЛ було лише два непротестанти.
Ідеї протестантизму добре поєднувалися з культурними, політичними та ідеологічними прагненнями еліти ВКЛ. Євангельське вчення в той час було не лише основною течією культури, але й унікальним культурним компонентом державної незалежності. Небезпека з боку Польщі змусила магнатів шукати альтернативи, щоби зберегти суверенітет Великого князівства Литовського, а ідея національної держави та національної віри найкраще відповідала потребам того часу.
Протестанти робили велику роботу в розширенні своєї віри. Під керівництвом Миколи Радзивіла проводиться сільськогосподарська реформа, яка ліквідує селянську громаду. Це дозволяє диверсифікувати виробництво, починається масштабне зростання міст та селищ. Реформація розпочинає процес урбанізації Великого князівства. Економіка почала панувати у свідомості, її цікавлять не лише владні еліти, а й поети. У той час мінський воєвода Ян Абрамович написав економічний трактат «Погляди Литвина на дешеві закупівлі та коштовний продаж зерна». Тоді поет і філософ описав сильну громадянську позицію та важливість економічного життя.