Фавн ( — сприяти, бути прихильним) — одне з найдавніших божеств у римській міфології; покровитель лісів, отар і пастухів; син Піка й Помони (варіант: Коненти).
У давні часи римляни ототожнювали Фавна з грецьким Паном. Традиційно цього бога зображали як чоловіка з козлиними ріжками і ногами.
Культ Фавна Фавн шанувався римлянами як покровитель тваринництва, він сприяв зростанню стад, плодючості тварин. Фавну приписувалася здатність, за виконання спеціального ритуалу людьми, очищати поля і стада від лих. Часом здатність Фавна збільшувати потомство переносили і на світ людей. На честь Фавна у грудні справляли свято фавналії. Фавну приносили в жертву цапів, робили узливання молоком і вином. На честь божка як захисника отар від вовків 15 лютого влаштовували луперкалії. Іноді його самого зображали в образі вовка. Луперкалії проіснували чи не найдовше з язичницьких свят. Офіційно їх було заборонено в 494 році Папою Геласієм, натомість було встановлено свято Богоматері.
Іноді Фавна сприймали як сільського бога взагалі. З плином часу сільських районів Римської держави ставало все більше, і в багатьох стали шанувати свого Фавна. Зрештою Фавн перестав бути одним божеством, його прирівнювали до грецьких сатирів, що служать головному Фавну.
Поет Горацій звертається до нього з такою молитвою:
За повір'ям, Фавн попереджає заблукалих у лісі про небезпеку і спрямовує до виходу ледве чутними звуками. Тому Фавну приписувалося передбачення майбутнього. Хто бажав заглянути в майбутнє, повинен був заснути на шкурі принесеної в жертву вівці. Такий віщий сон мав назву інкубація. Звідси, можливо, епітет Фавна Інкуб.
Сином Фавна й німфи Маріки вважався Латин.
Література Словник античної мітології / Упоряд. Козовик І. Я., Пономарів О. Д. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2006. — 312с.
Циркин Ю. Б. Мифы Древнего Рима. — М.: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство АСТ», 2000. — 560 с: ил. — (Мифы народов мира).
Посилання