Музи́ківка (раніше — Музикині хутори) — село в Україні, адміністративний центр Музиківської сільської громади Херсонського району Херсонської області. Чисельність населення станом на 2001 рік — 2672 особи .
Герб У щиті, перетятому лазуровим і золотим, поверх всього Пресвята Богородиця з золотим німбом, у лазуровому одязі та червоному плащі, що тримає в руках золотий покров. Щиток поміщений на декоративний картуш, по краях якого золоті колосся, а знизу лазурова стрічка з білими смужками вздовж країв та написом білими літерами «МУЗИКІВКА».Герб Музиківки
Історія
Археологічні знахідки Про існування життя у найдавніші часи на території сучасної Музиківки свідчить знайдений у селі уламок зуба мастодонта. Ця місцевість була заселена ще до нашої ери. Свідченням цього є випадкова знахідка: кам'яна сокира епохи бронзи II—І тисячоліть до нашої ери. На території Висунців знайдено два скарби істрійських монет V—IV століть до нашої ери та залишки скіфського поселення.
Біля села Музиківка у зруйнованому кургані виявлено основне поховання середньовічного кочівника XI—ХІІІ століття під майданчиком з кам'яних плит. За 0,5—3,9 км на захід, північний захід, північ, північний схід від села — курганне поле із 13 курганів заввишки 0,8—3,1 м.
У період Литовсько-Руської держави через терен Музиківки та околиць часто проходили козаки. Козацькі чайки плавали по річці Вірьовчиній, що протікає через Музиківку. На той час водойма була глибокою і чистою, заселена різною рибою. Там, де річка впадає в Дніпро, існувала козацька переправа.
XIX століття Сучасна Музиківка розташована на території колишнього Херсонського повіту Херсонської губернії, на землях, які належали місту Херсон і вважалася міським містечком. До недавнього часу відправною точкою в історії села вважався 1856 рік. Орієнтуючись на неї, у 2006 році село відсвяткувало своє 150-річчя. Але незабаром ця дата почала викликати сумніви у краєзнавців, які вважали, що насправді село має більш давню історію. Почалася кропітка робота в архівах Херсона, Миколаєва, Одеси, в обласній бібліотеці, краєзнавчому музеї, надіслано запит до московського архіву.
Першим суттєвим зрушенням у цьому питанні стало підтвердження, отримане із Російського воєнно-історичного архіву, про те, що на топографічній карті Херсонської губернії за 1820 рік село Музиківка уже позначено. У документі з фонду №14 Херсонського обласного архіву, датованому липнем 1815 року, чиновник подає дані Херсонському губернському землевпоряднику про заселення земель, що належать місту Херсон «с разными при оных хозяйственными заведениями». Серед іншого у документі зазначено наступне: «На хуторах Музики: изб — 73, мельниц — 8, колодязей — 10, садов — 6, плотин — 2». Таким чином, Музиківка, що знаходилася за 12 верст від Херсона, виникла не пізніше 1815 року. Крім того, по ліву сторону від Херсонсько-Єлисаветградської дороги виникло ще 2 хутори: Висунцівські — при трьох криницях за 10 верст і Мірошникові — за 14 верст від повітового міста. За однією із версій, Музиківка отримала свою назву від прізвища першого мешканця — козака Музики, Висунці — запозичена від місцевості звідки переселилися вихідці (Висунськ — сучасного Березнегуватського району Миколаївської області). Мірошниківка славилася великою кількістю млинів та мірошників, звідки отримала свою назву. Через Музикино, Вавілово, Засілля та інші населені пункти проходив повітовий шлях, по якому здійснювалося поштове спілкування з Херсона у Новий Буг.
Першими жителями хуторів були херсонські, бериславські міщани, переселенці з Полтавської губернії, військовослужбовці, селяни-власники. Серед населення виділялися заможні господарства, їх було більше 30. Значна частина земель (42 тисячі десятин) навколо Музиківки належала міській управі. Селяни купували землю або брали в оренду і закладали хутори. Наприкінці 50-х років XIX століття на всіх хуторах нараховувалося 233 подвір'я, у яких проживало 1410 жителів (680 чоловіків і 730 жінок). На Висунцівських хуторах було 17 подвір'їв, у яких проживало 105 жителів (55 чоловіків, 50 жінок); на Музикиних хуторах — 183 подвір'я, 1110 жителів (538 чоловіків і 572 жінки); на Мірошникових хуторах — 33 подвір'я, 195 жителів (87 чоловіків, 108 жінок).
Жителі херсонських приміських хуторів належали до міщанського стану. Вони займалися головним чином товарним садівництвом та городництвом, постачаючи населенню Херсона фрукти та овочі. Згідно урядового указу 1842 року особи, які жили на землях, що належали місту, могли одержувати не більше однієї десятини землі для розведення садів і виноградників. Господар повинен був висадити на ній не менше 100 фруктових дерев або 120 кущів виноградної лози. За користування наділом він зобов'язувався виплатити податок у розмірі 30 копійок сріблом. Але багаті орендарі, які володіли достатньою кількістю сільськогосподарського реманенту та тягла, захоплювали вільну землю за незаконними документами і власною сваволею. У 1850-х роках XIX століття наділи незайманої землі досягали 400—500 десятин. Багатії брали їх в оренду в міської управи на тривалий час. Частина хуторян працювала на каменоломнях, добуваючи вапняк для будівництва та випалювання вапна. За право його видобутку треба було платити 1,5 карбованці сріблом за кожну кубічну сажень. Для бідняків це було недоступно.
Після реформи 1861 року заможні підприємливі господарі ще більше закріпилися на орендованій у міської управи землі. Більшість населення не могла винаймати міську землю поодинці, тому робились спроби орендувати її колективно. Однак власних засобів для обробітку бракувало, а міський банк брав за позику 10 відсотків. У випадку невиплати за оренду або банківського боргу орендарі втрачали право на землю разом із посівом. Значне розповсюдження одержали на хуторах суборендні відносини: багата верхівка, орендуючи великі масиви міської землі, немалу частину здавала дрібними ділянками за більш високу ціну біднякам.
Наприкінці XIX століття в селі почало розвиватися виробництво товарного зерна: жита та пшениці. Це, у свою чергу, вимагало розведення робочої худоби. Справжнім лихом для жителів хуторів були неврожаї та падіж худоби, які приводили до недоїмок, що зі свого боку сприяло дальшому збідненню більшості міщан, поневоленню їх багатіями. Джерелом заробітку для бідноти залишалася наймана праця по видобутку вапняку в кар'єрах Вірьовчиної балки. Робочий день тут тривав від зорі до заходу сонця, доводилося працювати і вночі при світлі каганця. Працювали в каменоломнях головним чином хуторяни, які не мали тяглової сили. Ті ж, хто мав волів і коней, наймалися транспортувати вапняк у Херсон.
За другу половину XIX століття зросла кількість жителів хуторів. Наприкінці XIX століття в Музикиних хуторах було 320 дворів, у яких проживав 1701 житель (чоловіків — 841, жінок — 860).
Медичну допомогу можна було отримати лише в Херсоні, що часто було неможливо для переважної більшості населення. На Музикиних хуторах спостерігалася висока дитяча смертність. Переважно вмирали діти у віці від одного місяця до п'яти років. Так, у 1878 році померло дітей: віком від одного місяця до одного року — 18 хлопчиків, 10 дівчаток; від п'яти до десяти років — 2 хлопчики, серед решти жителів — 15 чоловік. Здебільшого смерть наставала від дифтерії, туберкульозу, простуди, запалення, епілепсії, розладів шлунку, віспи, кору, крупу.
У Музикиних хуторах діяла одна православна церква. У Державному архіві Херсонської області зберігається документ, який вказує на те, що церква в Музиківці була збудована у 1858 році. Проте у цьому ж архіві знаходяться метричні книги, найдавніша з яких датується 1855 роком. Першим священиком Свято-Покровської церкви Музикиних хуторів був Федір Завадовський. Саме його рукою велися записи у метричних книгах до 1875 року. 1895 року приміщення церкви було перебудовано, і постав на Музикиних хуторах величний храм, який розмірами перевищував попередній втричі, а голос його дзвонів було чути далеко за межами села.
Перша половина XX століття Під час революції 1905—1907 років у Музикиних хуторах відбувалися виступи селянської бідноти. 3 грудня 1905 року бідняки села розгромили хутори Григорія Сорокунського. Царський уряд притяг до відповідальності 29 музичан.
23 червня 1907 року селяни розгромили хутір Іллі Савченка. Відомо, що 23 червня на подвір'ї церковної школи Музикиних хуторів відбулася сходка, на якій більш заможні селяни вирішили забезпечити хлібом і соломою тих, хто бідував. Таке рішення було викликане погрозою з боку малоземельних селян у противному разі їх розграбувати. Не дочекавшись виконання обіцянки, кілька десятків чоловік вирушили на хутір Іллі Савченка.
У 1907 році на кошти міської управи була побудована амбулаторія із квартирою для лікаря. Першим лікарем був Петро Міхейович Синицький — дворянин, статський радник. За переказами, як він, так і його батьки за участь у народницькому русі були вислані на південь із Санкт-Петербурга без позбавлення дворянства.
У 1912 році на території Музикиних, Висунцівських, Мірошникових хуторів знаходилося 623 двори, у яких проживало 3859 жителів, із них 479 дворів на території Музикиних хуторів, де проживало 3012 чоловік. Тут діяла земська кінна поштова станція.
У 1916 році вже існувала Музиківська волость із центром у Музикиних хуторах, до якої входило 16 населених пунктів, а також губернська психіатрична лікарня, заснована в 1883 році. У складі волості (проіснувала до 1923 року) були Музиківка, Кіндійка, Арнаутка, Киселівска, Висунцівка, Загорянівка, Проценківка, Чорнобаївка, Зеленівка, Шкуринівка, Мірошниківка, Монастирська слобода, Степанівка та інші.
Період Української революції Перший період радянської окупації почався у січні 1918 року. Частина населення повірила новій владі та пішла за нею.
У 1917—1920 роках влада змінювалася 20 разів. Усе це супроводжувалося хаосом, грабежами, розправами над селянами.
1920-ті Під час Голодомору 1921—1923 років лише за березень та першу половину квітня у Музикиних хуторах померло 350 дітей і 209 дорослих. Таке становище ускладнювалося і тим, що на території Музиківської волості поширилися епідемії висипного тифу, холери та інших захворювань.
У цей непростий час на посаду лікаря, завідувача Музиківської дільниці, було направлено Арсентія Матвійовича Лісного. Не дивлячись на важкі умови, він лікував, оперував, приймав на світ немовлят. Ім'я лікаря Лісного знали не лише в Музиківці, а й у всіх навколишніх селах. Більше 20 років працював він на благо музичан, залишивши по собі добру пам'ять.
З червня 1922 року у Музиківці, Мірошниківці та Висунцях були організовані та функціонували їдальні для дорослих і дітей, що голодували. 26 червня було ухвалено рішення про організацію кухні взаємодопомоги. Проте становище селян залишалося тяжким. Тільки у квітні 1923 року в Музиківці із 1150 дорослих голодували 337 чоловік, із 1171 дитини — 352, у Мірошниківці із 257 дорослих — 53, із 338 дітей — 56, у Висунцях із 188 дорослих — 62, із 193 дітей — 66. Тільки на весну 1923 року вдалося подолати голод.
У 1922 році в Музиківці була створена комсомольська організація, першим секретарем якої став Іван Павлович Дубровний. У той же час діяв профспілковий комітет, який опікувався матеріальним та освітнім рівнем селян: організацією каси взаємодопомоги, ліквідацією неграмотності. 23 жовтня було висунуто героя-незаможника Петра Васильовича Кулика для вшанування Херсонською організаційною комісією комітету незаможних селян.
25 грудня 1922 року на основі рішення засідання комісії по скороченню сільських рад Музиківської волості із сіл Музиківки, Мірошниківки, Висунців було створено Музиківську сільську Раду з кількістю населення 3206 чоловік.