Мяркінє

Мяркінє (також Мереч; , трад. , трад. , , ) — колишнє місто, наразі містечко у Варенському районі Алітуського повіту на південному заході Литви. Розташоване на правому березі річки Німан у місці злиття Німана з річками Мяркіс і Станґє на території Дзукійського національного парку.

Адміністративний центр однойменного староства.

Назва Назва міста походить від річки Мяркіс (), що тече через місто. Назва річки у свою чергу походить від литовського слова merkti, що означає «замочувати».

У хроніках хрестоносців місто фігурує під назвою Меркен () або Меркенпіль чи Меркенпілле (, «замок Меркен»).

Географія

Мяркінє розташоване на Дайнавській рівнині на перехресті історичних шляхів від Вільнюса до Варшави та від Каунаса до Гродно.

У місті є лікарня підтримувальної терапії та піклування, амбулаторія, гімназія (середня школа у 1940–2005 рр.), школа-інтернат, заснована у 1960 році, філіал Варенської школи музики та мистецтв, заснований у 1990 році, дитячий садок, центри дозвілля та відпочинку, поштове відділення, бібліотека (1947 року) та етнокультурний клуб для молоді. У місті також відзначають традиційні та релігійні свята.

Неподалік від міста також знаходиться городище Мяркінє — природна пам'ятка, від якої через луги та ліси прокладена двокілометрова ботанічна стежка до злиття Німана та Мяркіса.

Історія

Доісторичні часи

З доісторичних часів із назвою міста пов'язаний Мяркінський міжльодовиковий період — період теплого клімату у плейстоцені.

Мяркінє — одне із найдавніших поселень Литви: згідно з археологічними даними, люди жили тут ще у другій половині Х тисячоліття до н.е. 21 досліджене поселення датується IX тисячоліттям до н.е. та належить до різноманітних культурних груп, здебільшого до Свідерської культури. Місця стоянок та житлові поселення – Максимонське поселення та стоянки, Мяркінські стоянки, Нятієські стоянки і поселення та інші розташовані на верхній та нижній терасах Німана та Мяркіса, біля озер та дрібних річок.

11 досліджених поселень датуються мезолітом. З першої половини VIII тисячоліття до н.е. та до його кінця тут жили люди, що належали до Кундської та Кудлаївської культурTomas Ostrauskas, Rimutė Rimantienė. Merkinės stovyklavietės. Visuotinė lietuvių enciklopedija, Kd. XIV (Magdalena-México). – Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2008. 711 lk. — на схід від Мяркінє розташована територія поселення часів Кундської культури площею у 2 га.

10 житлових поселень належать до Яніславської культури. Сформовані на початку неоліту на півдні Литви поселення Німанської культури навколо Мяркінє існували до III тисячоліття до н.е.; були знайдені 9 житлових поселень пізнього неоліту та бронзової доби.

Навколо Мяркінє були зафіксовані знахідки, датовані ранньою та пізньою залізною добою V–IX ст., зокрема керамічні вироби. До середньої залізної доби (V – IX ст.) також належать окремі знахідки з міста, зокрема місцеві тумулуси. Характерні для пізньої залізної доби (IX–XII ст.) укріплення є у шести городищах. Також були знайдені характерні керамічні вироби, сокири з широким лезом, привезені наконечники стріл та мечі з двома лезами. У містечку Ґалінтєнай збереглося кладовище. На відстані 1,5 км від Мяркінє, на лівому березі Німана, розташовані Йоньонські камені – найдавніша палеоастрономічна обсерваторія.

Середні віки

Мяркінє було важливим стратегічним пунктом Німанської оборонної лінії Великого князівства Литовського – перша згадка про місто зустрічається у 1359 році у новгородських літописах, а з 1377 року Мяркінє згадується у хроніках Тевтонського ордену в описах хрестових походів. Деякі історики вважають, що місто могло бути засноване вікінгами ще у XII столітті. На злитті річок Німана та Мяркіса стояв дерев'яний Мяркінський замок, який у 1377 році спустошили хрестоносці. Замок також зазнавав нападів хрестоносців у 1394 та 1403 роках. Залишки замку збереглися на городищі, на якому стоїть місто.

Вважається, що у роки хрещення Литви у 1387−1382 роках король Ягайлом та великий князь Литовський Вітовт збудували у фортеці першу міську церкву, у якій був підписаний документ про те, що Ягайло, який у тому ж році був у Мяркінє, дарував йому міські права; тут він надав міські права й Вільнюсу. Місто також було розташоване на важливому історичному шляху з Вільнюса до Кракова, з селом Віґри його також сполучав Віґрайський шлях, яким їздив на полювання великий князь Литовський Вітовт. У 1418 році король Ягайло перебував тут незадовго до Різдва – у тому ж році була збудована парафіяльна церква, а у 1421 році приймав тут чеських послів. З цього року у місті оселяються чехи, які напряму підкорялися короні, а у 1539 році тут з'являються перші євреї.Merech JewishEncyclopedia]

Після Грюнвальдської битви 1410 року Мяркінське поселення почало розширюватися, – з'явилася ринкова площа, працювали корчми, магазини, постоялі двори, розвивалися ремесла. У 1443 році було завершене будівництво міського костелу.

Вже у другій половині XV століття Мяркінє було важливим центром ремесел, торгівлі та її контролю. Середина XVI та перша половина XVII століття – період розквіту міста; з XVI століття згадуються Мяркінські королівський двір та староство. У 1501 році великий князь Литовський Олександр Ягеллончик віддав частину мяркінських лісів Михайлу Глинському: у той час у районі Мяркіне розвинулося сільське поселення. Здебільшого поселення засновували литовці. Пізніше мяркінський замок був розбудований і часто називався замком королеви Бони.

З 1529 року Мяркінє внесене до списку непривілейованих міст Великого князівства Литовського. У 1532 році литовський сейм зустрічався у Мяркінє. У 1556 році король Польщі та великий князь Литовський Сигізмунд II Август віддав місто Варварі Радзивілл.Lietuvos valdovai (XIII–XVIII a.). Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, Vilnius, 2004. 123 p. 7 грудня 1569 року Сигізмунд Август повторно надав місту Магдебурзьке право (у 1776 році воно було віднято, а у 1791 році повернене знову) та герб із зображенням єдинорога (див. Боньча), а також ринкові привілеї. До отримання містом Магдебурзького права тут діяла низка податкових установ, які здебільшого були джерелом швидкого росту та розвитку торгівлі.

Протягом усієї другої половини XVI століття Мяркінє позначається на картах Речі Посполитої. У 1587 році місто називалося Велике Мяркінє, щоб відрізнятися від хутору Мяркінє у сучасному Шальчинінкському районі. У 1595 році була вперше згадана ратуша Мяркінє, збудована на міській площі.

Новий час

У XVI–XVII століттях Мяркінє процвітало завдяки своєму розташуванню на перетині важливих водних і наземних торговельних шляхів та отриманню королівських привілеїв. Місто мало три церкви, два монастирі та річковий порт, а його центр невдовзі із дерев'яного став кам'яним.

У 1605 році бургомістр Мяркінє запросив до міста домініканських ченців та подарував їм кам'яні будинки з ділянками землі. У 1615 році була збудована церква Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, у яку під час Тридцятилітньої війни влучило гарматне ядро, яке і досі лишилося у її стіні.

З 1616 року у місті починає розвиватися єврейське життя. У 1633 році були затверджені цехові привілеї для гільдій кожум'як та шевців, у 1639 році – для гільдій кравців. Мяркінє зростало та стало одним із найважливіших економічних, духовних та культурних центрів Дайнавського краю. 20 травня 1648 року тут помер король Владислав IV Ваза, який також часто відпочивав тут за життя.

За часів Шведського потопу, польсько-російської війни 1654–1667 рр. та Великої Північної війни 1700–1721 рр. Мяркінє сильно постраждало від нападів російської та шведської армій та втратило своє колишнє значення. У 1707 та 1708 роках Мяркінє відвідував Петро І. У 1676 році гетьман Михайло Казимир Пац заснував у Мяркінє єзуїтську місію, яку у 1755 році перетворив на резиденцію. З 1696 року при єзуїтському монастирі діяла школа. У 1742—1746 роках єзуїти збудували дерев'яний костел Святого Хреста.

У другій половині XVI століття Мяркінє входило до Троцького повіту Троцького воєводства.Национальный атлас Беларуси, Mińsk 2002, s. 266-267.

Станом на 1756 рік у центрі Мяркінє проживало 253 євреї та було 28 будинків. У 1777 році домініканці, що захопили володіння єзуїтів, заснували окружну школу. У 1790 році у Мяркінє налічувалося 138 будинки, з яких лише 2 були кам'яними, 9 таверн та постоялих домів. У ході повстання Тадеуша Костюшка у 1794 році Російська імператорська армія спалила місто; воно знову горіло у 1803 році, а у 1822 році згоріла ратуша та крамниці навколо неї. У 1831 році був закритий домініканський монастир разом зі школою. У 1838 році в місті було 160 будинків, 140 із яких належали євреям. У 1861–1850 рр. Мяркінє було центром уїзду. У 1888 році після зносу ратуші на її місці збудували та освятили православний храм.

Мяркінє також було важливим річковим портом. У документах згадуються колишні склади, у яких містяни тримали свої річкові човни. У 1556 році у місті вивантажувалася та продавалася сіль, яку перевозили угору за течією річки з Каунаса до Гродна. У міських актах також згадувалися конфлікти між містянами, що ходили на човнах, та тими, що лишалися у місті. У 1693–1695 роках в описі староства вказано, що з кожного човна, що плив угору за течією, стягувалася оплата у розмірі 15 грошів. У міському інвентарі від 1794 року вказано, що тут був порт на Німані, а Німан та Мяркіс були судохідними річками. У XIX столітті писали, що Мяркінє було центром торговельного судоплавства, який також будував судна.

У 1744 року у Мяркінє помер князь Михайло Сервацій Вишневецький, волинський воєвода та великий гетьман Литовський, останній представник княжого роду Вишневецьких. Після його смерті маєтки Вишневецьких перейшли до роду Огінських, Замойських та Мнищів.

У 1773–1775 роках державні установи були перенесені з Мяркінє до Алітуса. До 1776 року Мяркінє перебувало під самоврядуванням, яке тривало до 1791 року, коли Мяркіне на п'ять років знову стало самостійним. У 1796 році воно стало селищем.

З 1791 року місто було центром Мерецького повіту. Після другого поділу Польщі у 1793 році було утворене Мерецьке воєводство, столицею якого на Гродненському Сеймі 23 вересня того ж року було проголошене Мяркінє.

Мяркінє та його околиці також згадуються у творі письменника Мацея Сарбевського Silviludia («Лісові забави»), де він описує полювання Владислава Вази у полях Мяркінє. Красу околиць міста та його історію також описав Вінцас Крєвє у книзі «Оповідання старих людей Дайнавського краю».

Після Третього поділу Польщі у 1795 році місто перейшло під владу Росії. У період війни Наполеона з Росією (1812 рік) Мяркінє зазнало значних збитків. 2 вересня 1838 року бургомістр Мяркінє П. Дервінський від імені містян звернувся з листом до російського міністра Кисельова з метою відшкодування у розмірі 10 тис. рублів за збитки, яке місто зазнало за часів наполеонівських воєн (1812–1814 рр.). При цьому він посилався на привілеї, які Мяркінє отримало від польських королів та великих князів Литовських. Ця справа розглядалася у суді у 1840 році, проте залишилася невирішеною, у зв'язку з чим мешканці Мяркінє звернулися до міністра скарбниці російського уряду, який направив їх прохання до генерал-губернатора в Вільнюсі, який врешті-решт дав негативну відповідь. У XIX столітті біля Мяркінє проходив кордон між Королівством Польським та Росією, а околиці міста були відомі через контрабанду горілки.

З 1889 року поширювалася заборонена преса литовською мовою, яка боролася проти полонізації та русифікації (у цьому брали участь зокрема книгоноші). У Мяркінє навчався письменник Вінцас Крєвє та Юозапас Чаплікас, а також інші громадські та культурні діячі.