Роза Паркс (; 4 лютого 1913, Таскігі, Алабама — 24 жовтня 2005, Детройт, Мічиган) — американська громадська діячка, з чиїм ім'ям пов'язаний початок масової боротьби афроамериканців за рівні права в Америці. 1 грудня 1955 року відмовилася пересісти в зону для чорних у громадському автобусі, і її арешт переріс у транспортний бунт у Монтгомері, в результаті якого було криміналізовано сегрегацію, а зрештою і расизм у США. Автобіографка.
Ранні роки Народилася 4 лютого 1913 року в місті Таскігі, штат Алабама, в методистській сім'ї. Виховувалася на фермі, працювала швачкою. У 1932 році одружилася з Реймондом Парксом, активним правозахисником. З 1943 року співпрацювала з відділенням Національної асоціації сприяння прогресу кольорового населення в місті Монтгомері.
Автобусний бунт
Алабама була одним зі штатів, де діяли багаточисленні сегрегаційні закони, знані як закони Джима Кроу. Одним з них було введене у 1945 році правило, що вимагало розділяти місця для білих і для чорних в автобусахJim Crow Laws: Alabama, Alaska, Arizona and Arkansas.
Розділення не було фіксованим, а визначалося за допомогою таблички, яку водій міг переміщати залежно від кількості пасажирів різних рас. 1 грудня 1955 року в Монтгомері Роза Паркс сіла в автобус з номером 2857The Rosa Parks Bus, зайнявши єдине вільне місце у своїй зоні. Через деякий час всі місця в зоні для білих також зайняли, і водій посунув табличку, зменшуючи зону для чорних. Сусід Рози встав, звільняючи місце (оскільки ряд, у якому вони сиділи, тепер був для них заборонений), але сама вона сіла на звільнене ним місце біля вікна і відмовилася поступатися місцем білому чоловіку. У відповідь на це водій автобуса викликав поліцію, яка доставила Розу у відділокРоза Паркс, або Про роль маленької людини в історії. Там її оштрафували на 14 доларівhttps://www.history.com/topics/black-history/montgomery-bus-boycott. Тієї ж ночі Паркс відпустили під заставу, а активісти надрукували десятки тисяч листівок, де закликали людей бойкотувати автобуси.
Арешт Рози Паркс призвів до 381-денного бойкотування громадського транспорту афроамериканцями. Роза Паркс не була першою чорношкірою людиною в Монтгомері, яка відмовилася поступатися місцем білому, проте саме її випадок став резонансним і був використаний рухами за громадянські права для боротьби проти сегрегації. Мартін Лютер Кінг, тоді ще маловідомий баптистський пастор, був обраний головою організації «Montgomery Improvement Association», що займалася організацією бойкоту. Протести були успішними, оскільки афроамериканці становили біля 75 % пасажирів автобусів, і майже 90 % з них відмовилися від поїздок, що призвело до значних збитків автобусних компанійMontgomery bus boycott.
За місяць після початку бойкоту Паркс звільнили з роботи, то ж у 1956 році вона переважно їздила по країні, виступала на радіостанціях, зустрічалася з суддями і конгресменами і привертала суспільну увагу до бойкоту, завдяки чому локальний протест у невеличкому містечку перетворився на загальнонаціональний рухBeyond the Bus: Rosa Parks’ Lifelong Struggle for Justice.
У результаті тривалого судового розгляду 13 листопада 1956 року Верховний суд США визнав закон про сегрегацію в міському транспорті антиконституційним, і за 381 день Роза Паркс була серед перших чорношкірих, що проїхались міським автобусом. Це була перша перемога Мартіна Лютера Кінга і його руху за ненасильницьке відстоювання громадянських прав. Започаткований ним рух домігся прийняття в 1964 році Акту про громадянські права, який забороняв расову дискримінацію.
Після бойкоту Паркс не змогла повернутися на роботу в Монтгомері, тому в 1957 році переїхала в Детройт, де жив її брат. Деякий час вона працювала як хостес в готелі при Гемптонському університеті, але 1958 року знову повернулася в Детройт до сім'ї. До 1965 року вона не могла знайти стабільну роботу. Також, суд вплинув і на всю її сім'ю — їхній фінансовий стан сильно погіршав у цей період.
Тим не менш, вона продовжувала протестувати проти сегрегації, брала участь у марші на Вашингтон та у 1963.
У 1964 році вона приєдналася до кампанії афроамериканського конгресмена Джон Коньєрс, і після його обрання в 1965 році почала працювати на нього в його детройтському офісі. Вона продовжувала цю роботу до 1988 року.
1967 року, після , перукарня її чоловіка була знищена вандалами і мародерами1967 Detroit Riot.
Після смерті чоловіка та на його честь 1977 року місіс Паркс заснувала Інститут саморозвитку, в якому молодь вивчає історію боротьби за громадянські права. 1992 року опублікувала автобіографічну книгу «Роза Паркс: Моя історія»Rosa Parks.
Нагороди і вшанування пам'яті 1967 року мешканці Детройта підписали петицію, у якій пропонували перейменувати одну з вулиць міста на честь Рози Паркс. 1976 року це було зроблено.
У 1979 році вона отримала від правозахисної організації NAACPRosa Parks.
У 1983 році її ввели до зали слави жінок МічігануHall of Fame Timeline.
У 1992 році Паркс здобула нагороду «За мужність совісті» від фонду «Peace Abbey»Courage of Conscience Awards 1992.
У 1996 році Білл Клінтон вручив їй Президентську медаль Свободи, вищу цивільну нагороду в США. Згідно з переказом, в 1862 році в ході Громадянської війни президент Авраам Лінкольн, зустрівшись з авторкою книги «Хатина дядька Тома» Гаррієт Бічер-Стоу, сказав: «Так от та маленька жінка, через яку почалася ця велика війна». 1999 року подібну фразу на адресу Рози Паркс вимовив президент Білл Клінтон під час нагородження Рози ПарксBill Clinton: Rosa Parks «Made Us See and Agree that Everyone Should Be Free».
У 1999 році вона отримала золоту медаль Конгресу.
В 2000 році вона стала першим лауреатом нагороди «За сміливість» від губернатора АлабамиThe Abusable Past .
Також, вона отримала значну кількість нагород від різноманітних правозахисних організацій і понад сорок почесних докторських звань від різних університетівA Life of Global Impact.
З 2000 року відзначається , що вшановує важливість її вкладу у боротьбу за права людей. Він святкується у різних штатах або 4 лютого, в день народження Паркс, або 1 грудня, в день її арештуROSA PARKS DAY — December 1.
Відображення в культурі
Існує кілька біографічних фільмів і книг, присвячених життю Рози Паркс:
Книги Тиха сила: віра, надія та серце жінки, яка змінила націю, Роза Паркс і Грегорі Ріда Вона не пересяде, Бунтівне життя місіс Рози Паркс,
Фільми (1991) (2001) (2002) (2002) (2020)
Смерть Роза Паркс померла 24 жовтня 2005 року у віці 92-х років, але залишається вкрай значущою фігурою темношкірого населення США. Вона стала першою жінкою, церемонія прощання з якою пройшла в ротонді Капітолію, — честь, якої дотепер удостоювалися лише президенти, конгресмени та воєначальники. Мало того, «Роза Паркс» стало власним ім'ям, синонімом стійкої кольорової жінки, що бореться за свої права. Тому багатьох представниць меншин, які борються проти білого расизму, стали називати в ЗМІ Розою Паркс.
Див. також — дівчина, яка була заарештована в Монтгомері в аналогічній ситуації за пів року до Рози Паркс
Примітки
Посилання
Цитати Рози Паркс (англ.)