В Україні наукове фахове видання — це періодичне або продовжуване видання (у тому числі — електронне), внесене до затвердженого Департаментом атестації кадрів МОН України (раніше це була компетенція ВАК України) переліку видань, у яких можуть публікуватися результати дисертаційних досліджень на здобуття наукових ступенів доктора та кандидата наук. Станом на 5 листопада 2017 року повний перелік усіх фахових видань в Україні (за галузями знань) складає 1546 найменувань друкованих журналів та збірників наукових праць та 90 видань електронного формату.

Вимоги до наукових фахових видань Періодичні наукові фахові видання можуть бути включені до переліку, що затверджує МОН України (до 2010 року — ВАК України), за певних умовПро затвердження Порядку формування Переліку наукових фахових видань України. Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України 17 жовтня 2012 року № 1111 . Зокрема: Наявність у складі редакційної колегії не менше шести докторів наук з відповідної галузі науки, у тому числі не менше трьох докторів наук — штатних працівників наукової установи організації чи вищого навчального закладу III—IV рівня акредитації організації-засновника (співзасновника) видання. Видання (журнал, збірник наукових праць) рекомендує до друку вчена рада наукової установи, організації чи вищого навчального закладу засновника (співзасновника), про що зазначається у вихідних відомостях. Наклад не менше 100 примірників. Повне дотримання вимог ДСТУ до редакційного оформлення видання. Наявність журналу (періодичного видання) у фондах головних бібліотек України. Публікація електронної копії періодичного видання на вебсайті Національної бібліотеки України імені В. І. ВернадськогоПорядок передавання електронних копій періодичних друкованих наукових фахових видань на зберігання до Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського : Наказ Вищої атестаційної комісії України та Національної академії наук України від 07.07.2008 N 436/311.

Наукові фахові видання поділяють, зокрема, за галуззю науки та спеціальністю.

Електронні наукові фахові видання Електронне наукове фахове видання — документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, що пройшов редакційно-видавниче опрацювання, призначений для поширення в незмінному вигляді, має вихідні відомості та входить до переліку, затвердженого МОН України (до 2010 року — ВАК України), за певних умов, у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора та кандидата наук і на які можна посилатися в наукових статтях та дисертаціяхПоложення про електронні наукові фахові видання // Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського .

Аспекти наукової літератури Практика редагування такого виду літератури виокремила кілька аспектів, на які повинен звернути редактор особливу увагу: ознайомлювальний, структурний, змістовий.

Ознайомлювальний аспект

Під час першого читання оригіналу редакторові важливо з'ясувати для себе кілька принципових позицій, від чого залежатиме прийняття рішення: випускати чи не випускати книгу в світ, якою буде міра авторського чи редакторського втручання в текст під час його підготовки до друку. А саме: актуальність та новизна теми; ступінь її розробки; адресне призначення; рівень використання автором найновішої літератури, залучення архівних матеріалів. На цьому етапі редактор може виявити, що принесе автором «наукове відкриття» вже давно відкрите його попередниками; що тема лише окреслена, але сповна не розроблена; що адресована, скажімо, аспірантам і викладачам книга нічого нового їм не дасть, оскільки базується на застарілому, скомпільованому з чужих текстів, матеріалі; що значна частина розділів чи підрозділів запозичена з якихось Інтернет-сайтів.

Постановка і пошук відповідей на зазначені питання саме в такій площині показує серйозність набору кваліфікаційних характеристик, якими має володіти редактор наукового видання.

Структурний аспект

Уважне прочитання та глибоке осмислення змісту оригіналу дає змогу редакторові визначити «плюси» й «мінуси» структурної його побудови.

Вивчення і вдосконалення структури майбутнього наукового видання починається з аналізу внутрішньої побудови складових її частин — вступної, основної та заключної. Поліпшити таку структуру можна шляхом: систематизації зібраного матеріалу; дотриманням приблизно однакового співвідношення обсягу структурних складових тексту (параграфів, розділів, частин); чіткого виокремлення в цих складових головного й другорядного; строгої логіки викладу; написання серйозних узагальнень; вироблення самостійних висновків; виявлення і ліквідації повторів, абзаців чи й цілих сторінок, написаних «не за темою».

Змістовий аспект

Гармонійне поєднання форми і змісту будь-якого, надто наукового, твору досягається автором і редактором саме на цьому етапі. Редактор передусім має проявити чітке розуміння існуючих у науці методів викладу зібраного й узагальненого автором матеріалу.

Головні методи: індуктивний (від окремого до загального); дедуктивний (у зворотному, від загального, напрямку); логічний (так зване послідовне членування матеріалу на смислові фрагменти); історичний (аналіз розвитку подій та явищ у строго хронологічній послідовності). При написанні своїх праць науковці користуються і складнішими методами: Метод сходження від абстрактного до конкретного — дає можливість на основі глибокого аналізу наукових понять синтезувати конкретне знання про досліджуваний предмет або явище. Синтез завжди починається з найпростіших абстракцій і фіксує єдність різноманітного синтезу існуючих визначень наукового поняття; Метод спіралі — припускає поступове розгортання ознак аналізованого в добутку наукової літератури предмета або явища. Він не тільки відображає структуру наукового матеріалу, але й дає можливість вплинути на хід читацького сприйняття. Метод спіралі заснований на поступовому розвитку думки шляхом повторення її щоразу на новому, більш високому рівні узагальнення. Чітке розуміння цих методів, що гарантує логічність, послідовність і доказовість викладу, завжди насторожуватиме редактора, скажімо, під час неминучих скорочень. Лаконічність і стислість абзаців чи цілих розділів тоді буде забезпечуватись не шляхом викидання якоїсь важливої складової в ланцюгу доказів, а найперше за рахунок «видавлювання води», тобто, багатослів'я, розтягнутості, довгих речень, повторюваності, другорядності. Нерідко саме через багатослів'я, складну конструкцію довгих речень важко зрозуміти смисл наукових аргументів автора.

Досвідчений редактор відразу відчує, де самостійно виконаний твір, а де — побудований на суцільній компіляції. В останньому випадку нерідко сказане в першому абзаці суперечить викладу матеріалу в наступному. З подібним доводиться стискатися здебільшого тоді, коли аналізуєш занадто складні за конструкцією і довгі речення. Такі роботи нерідко пишуться за принципом «чим незрозуміліше, тим науковіше».

На особливу увагу редактора заслуговує відстеження в наукових текстах порядку і частоти вживання спеціальної термінології.

Використання наукової термінології — найбільш оптимальний варіант забезпечення точності викладу змісту. За рахунок ретельного вибору найбільш підходящих термінів і інших мовних засобів — лексична, граматична і синтаксичних — досягаються адекватність і однозначність передачі змісту.

Аналіз термінології є однією з обов'язкових складових роботи редактора над підготовкою наукового твору до видання. Важливо не допустити помилкового використання термінів і домогтися точного й однозначного їхнього вживання. Можливі помилки можуть бути наслідком порушення існуючих відносин між поняттями, які відображаються в творі, що може виявлятися в так званій помилковій синонімії. Її причинами можуть стати відсутність чітких границь між поняттями, змішування термінів різних наукових дисциплін, використання професіоналізмів як термінів. Очевидно, що багатозначність терміна в межах одного твору може виявитися серйозною перешкодою для читача. Термінологічні помилки в науковому творі лише багатозначністю не обмежуються. Редакторові необхідно уважно аналізувати й оцінювати терміносистему, надаючи цьому таке саме значення, як і роботі над фактичним матеріалом.

Особливістю наукового стилю є широке використання слів і словосполучень, що виконують роль сполучних засобів. Завдяки їхньому вмілому використанню досягається зв'язність тексту, його логічний розвиток і розгортання; ці мовні засоби слугують оформленню ретроспективних порівняльних оцінок у процесі дослідження, застосовуються в міркуваннях, доказах, є важливим засобом при обґрунтуванні достовірності фактів. Редактор повинен з розумінням ставитися до цих мовних засобів, оцінюючи їхнє використання з позицій доцільності.

У науковому творі, мабуть, як ні в якому іншому, використовуються всі відомі засоби відображення змісту — текст, формули, таблиці, ілюстрації; використовуються елементи всіх літературних жанрів — інформаційного, аналітичного, художньо-публіцистичного. При всьому прагненні залишатися об'єктивним ученим дослідник так чи інакше виражає своє ставлення до предмета й ходу дослідження, він не буває безпристрасним в оцінках праць інших авторів і байдужим до своїх результатів. Експресивність як виразна сила висловлювання може знаходити свій прояв у використанні відповідних мовних засобів або їхньої певної організації, а також в оцінках. Звичайно, редакторська оцінка стилю викладу наукового твору базується насамперед на відповідності авторської манери нормам і стандартам наукової комунікації, жанровим і видовим особливостям майбутнього видання.

Повинна дотримуватися й основна вимога — доказовість і об'єктивність усіх суджень і оцінок як основа достовірності наукового результату. Однак при цьому емоційні й експресивно-оцінні моменти, особисті пристрасті автора можуть мати місце в творі, з чим редакторові потрібно рахуватися. Головне, щоб це було в рамках моралі й етики.

Важливо переконатися, аби при першому вживанні того чи іншого терміна давалося його пояснення, вказувалося на його етимологію чи джерело запозичення. У визначенні, скажімо, не можна допускати багатозначності терміна в межах одного твору, змішування термінів різних наукових шкіл чи дисциплін, уживання в значенні терміна професіонального жаргону, неточного або помилкового тлумачення (скажімо, наукове видання — це науковий текст).

Редактор має пам'ятати, що до публікацій статей у фахових виданнях, віднесених до переліків ВАК України, існують особливі вимоги. Такі статті повинні містити: постановку проблеми у загальному вигляді та її зв'язку із важливими науковими чи практичними завданнями; аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин; загальну проблему, якій присвячується конкретна стаття; формулювання цілей статті (постановка завдання); виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Наукові видання, як ніякі інші, потребують ретельної підготовки складових його службової частини. Ними, як відомо, є передмова, вступна стаття, примітки і коментарі, система покажчиків, бібліографічний опис. Щодо останнього, то він вимагає від автора подвійної уваги. Допущена помилка в посиланні щодо прізвища автора, року випуску джерела в світ, тому, частини чи сторінки значно знижує якість видання. Віддавна в науковій громаді, яка найчастіше користується таким видом літератури, це вважалося грубою помилкою редактора і видавництва. Крім того, слід пам'ятати, що в наукових виданнях бажано робити повний бібліографічний опис, а не скорочений його варіант, як це почали практикувати окремі наукові видавництва.