«Пари́зькі таємни́ці» () — пригодницький роман французького письменника Ежена Сю, написаний у 1842—1843 роках. Сюжет твору розповідає про авантюрні пригоди вигаданого німецького принца Родольфа, який досліджує паризькі нетрі, де займається благодійністю і знаходить втрачену ним дочку Лілію-Марію. У романі письменник підіймає питання соціальної нерівності, обговорює юридичні аспекти боротьби зі злочинністю, закликає до гуманізації суспільства. Вже під час публікації твір набув величезної популярності, прославив автора і здійснив істотний вплив на літературу XIX сторіччя. Згодом роман був перекладений усіма європейськими мовами.
Історія До того часу, як написати «Паризькі таємниці», Ежен Сю вже мав літературний успіх, який йому принесли пригодницькі романи морської тематики. Ідею перенести дію нового твору в міські нетрі письменникові подав його друг Проспер Губо. Спочатку Ежен Сю заперечив другові («Мені не подобається все брудне і смердюче»), але потім він одяг робітни́чу блузу й кашкета і в такому вигляді почав відвідувати найубогіші таверни Парижа. В одній з них він навіть встряв у бійку, згодом письменник використав цю історію як зав'язку «Паризьких таємниць». Проспер Губо схвалив першу та другу глави роману, але розкритикував третю. Ежен Сю відгукнувся на критику негайно переписавши третю главу й додавши четверту. Коли стало зрозуміло, що літературний експеримент удався, Ежен Сю звернувся з рукописом до свого редактора.
Письменник спеціалізувався у написанні так званих романів-фейлетонів — нової для XIX сторіччя літературної форми, яка швидко набула популярності у Франції. Від звичайного роману такі твори відрізнялись тим, що їх публікували частинами у періодиці. Принципово новий «серіальний» формат дозволяв читачам ознайомитись з твором, ще до його завершення, а також підігрівав цікавість публіки до сюжету. Саме в такій формі розпочалася публікація «Паризьких таємниць». Окремі глави роману публікували на сторінках журналу «Journal des débats», загалом з 19 червня 1842 по 15 жовтня 1843 року вийшло 90 випусків. Під час видання роману наклад журналу істотно збільшився, а прихильники «Паризьких таємниць» настільки нетерпляче очікували чергового продовження, що вишикувались у черги біля штаб-квартири «Journal des débats». Неграмотні поціновувачі творчості Ежена Сю навіть записувалися до спеціальних клубів, в яких влаштовували масові читання нових розділів роману.
Невдовзі після публікації на сторінках журналу «Паризькі таємниці» почали видавати у книжковому форматі. Загалом вийшло 10 томів, а загальний обсяг роману перевершив 1000 сторінок. Такий велетенський для літературних творів розмір пояснювався саме необхідністю інтригувати читачів очікуванням чергової «таємниці», що деякою мірою позначилося на художніх якостях твору. Сам письменник не вважав їх високими, натомість підкреслюючи соціальну гостроту висвітлених ним негараздів. Вже під час публікації роману з приводу деяких соціальних проблем, описаних у ньому, у французькому парламенті почалися дебати, а ряд меценатів почали підтримувати благонадійних бідняків, як до цього закликав Ежен Сю. Багато десятиліть поспіль роман користувався популярністю, витримавши численні перевидання. Він був перекладений усіма європейськими мовами.
Сюжет
Частина перша Принц Родольф під виглядом пересічного ремісника у нетрях Парижа захищає шістнадцятирічну повію від побиття каторжником Поножовником. У таверні трійця знайомиться ближче і Родольф дізнається, що дівчина на ім'я Лілія-Марія (на прізвисько Співачка) — сирота, яку шестирічною віддали до лютої баби Сичихи. Лілія-Марія втекла від неї, потрапила до тюрми для сиріт, після виходу з якої опинилась у лабетах сутенерки. Поножовник, відсидівши 15 років за убивство в стані афекту, чесно заробляє на життя важкою працею. Родольф покидає таверну, до якої заходять Сичиха з коханцем — страхолюдним убивцею Грамотієм. Вони впізнають Співачку, але їх переривають загадкові Том і Сара, які шукають Родольфа.
Наступного дня Родольф відвозить юну повію на ферму, де вона починає жити чесним життям. Благодійник шукає Франсуа Жермена — сина управительки ферми. Щоби відшукати сліди юнака, Родольф удавано змовляється з Сичихою і Грамотієм (останній і є батьком Жермена), але злочинці заманюють принца-благодійника в пастку. Звідти Родольфа рятує Поножовник, він також допомагає затримати Сичиху і Грамотія. Принц разом із лікарем-негром Давидом вдаються до гуманного покарання Грамотія: осліплюють його і дають гроші, аби той у каятті й достатку провів решту свого життя.
Частина друга У винагороду за порятунок життя Родольф дарує Поножовнику ферму в Алжирі. Той на деякий час від'їздить з Парижа. У пошуках нещасних Родольф-благодійник оселяється в будинку на вулиці Тампль, 17. Там він знаходить чимало потенційних підопічних, товаришує з подружжям конс'єржів Піпле і виявляє схованку свого ворога — абата Полідорі. Тут же викладено історію взаємин Сари, Тома і Родольфа. Сара за допомогою брата Тома плекала амбіційні наміри очолити німецьке князівство. Задля цього вона звабила юного принца, потай одружилась з ним за участі Полідорі, а згодом народила дівчинку. Коли батько Родольфа дізнався про це, він розлучив молоде подружжя. Сара мститься Родольфу, штовхаючи герцогиню д'Арвіль, якій принц симпатизує, в обійми недостойного коханця, вона також планує викрадення нової підопічної Родольфа Лілії-Марії.
Частина третя Грамотій полишає притулок і разом з Сичихою планує викрадення Співачки. Для цього він із поводирем-калікою проникає на ферму. Грамотій знайомиться з її мудрим соціальним устроєм, добробутом робітників і відчуває муки каяття. Втім, наступного дня він все ж таки здійснює задуманий злочин. Тим часом Родольф спонукає герцогиню д'Арвіль покаятися в подружній зраді і дізнається від неї при причини нелюбові до власного чоловіка: той страждає на епілепсію, він приховав діагноз, а потім ще й передав страшну хворобу в спадок донечці. Родольф закликає герцогиню замінити ненависть до чоловіка на захоплення благодійництвом. В цей час на мансарді будинку № 17 занепадає в злиднях сім'я Морелів. Голова родини задля прожитку змушений невпинно працювати, але судочинці вимагають погашення давнього боргу.
Частина четверта Борг Мореля гасить Родольф, який тимчасово оселився у будинку по вулиці Тампль під виглядом комівояжера. Разом із сусідкою по поверху Веселункою (подругою Співачки) він купує на ринку уживаних товарів меблі для сім'ї Морелів. В комоді він знаходить листа пані де Фермон, з якого випливає, що її позбавив спадщини нотаріус Жак Ферран. Цього ж дня Родольф виявляє ще дві жахливі жертви нотаріуса. Луїза, старша дочка Морелів, зґвалтована Ферраном, приховала свою вагітність від усіх, а народивши мертву дитину поховала її в садку Феррана. Луїзу заарештовують за дітовбивство, її батько божеволіє. До в'язниці потрапляє і Жермен, який працював у Феррана касиром. Нотаріус звинуватив хлопця у крадіжці.
Сара приходить до Феррана, якому багато років тому віддала власну дочку, народжену від Родольфа. Вона упевнена в смерті дівчинки, але хоче аби нотаріус підшукав їй якусь заміну, щоби фальшивою «дочкою» повернути принца. Насправді ж Ферран віддав дівчинку Сичисі, принцеса — це теперішня Співачка. Відтепер наляканий нотаріус хоче позбутися Лілії-Марії.
Частина п'ята Злодії тимчасово запроторили Співачку до тюрми Сен-Лазар. Там дівчина стає на захист вагітної ув'язненої і в такий спосіб знайомиться з лютою арештанткою Вовчицею. Попри моральну зіпсутість остання демонструє потяг до чесного життя. Лілія-Марія завойовує довіру і повагу Вовчиці, хоча та й опирається благородному впливові. Герцогиня д'Арвіль відвідує в'язницю заради арештованої Луїзи Морель і знайомиться зі Співачкою. Жак Ферран звертається до родини Марсіалів, за допомогою яких планує остаточно позбутися Лілії-Марії.
Частина шоста
У родині Марсіалів розкол. Старший син (коханець Вовчиці) хоче взяти опіку над молодшими дітьми і вести чесне життя. Мати, старша дочка і середній син замуровують його у власній кімнаті. Вони ж топлять у річці Лілію-Марію, яку випустили з тюрми за сприяння нотаріуса. Пані де Фермон разом із дочкою на останні гроші мешкає у жалюгідних мебльованих кімнатах. В цей час герцог д'Арвіль кінчає життя самогубством, щоби не обтяжувати обмануту ним жінку своєю хворобою.
Частина сьома Випущена на волю Вовчиця, що прямувала до коханця, рятує як Співачку, так і старшого Марсіаля. Врятовану утопленицю лікують у домі графа де Сен-Ремі, який прибув до Парижа в пошуках пані де Фермон — удови його друга. Сичиха, яка все ще переконана, що Співачка знаходиться у в'язниці, розповідає про неї Сарі. Амбітна графиня розуміє, що знайшла справжню дочку, яку вважала загиблою. В цю ж мить Сичиха вражає її кинджалом і грабує. Лиха баба прямує до таверни, у підвалі якої мучить свого спільника-Грамотія. Знавіснілий сліпий вбиває Сичиху і потрапляє до божевільні.
Родольф придумав план покарання злодія-нотаріуса. Він вводить до будинку Феррана красуню Сесілі, однаково звабливу і небезпечну. Жак Ферран швидко втрачає глузд від кохання. Сесілі змушує Феррана передати їй компрометуючі документи і негайно тікає з оселі нотаріуса.
Частина восьма
Під час відвідин Франсуа Жермена Веселунка зізнається у прихильності до юнака. Вони вирішують побратися негайно після виправдання нещасного касира. Але над його життям нависла загроза. В'язні вважають Жерена зрадником і під проводом старости на прізвисько Скелет планують убивство. В останню мить хлопця рятує один з ув'язнених. Ним виявляється Поножовник, який зімітував пограбування спеціально, щоби потрапити за ґрати і захистити невинного (організатор цієї «опіки» Родольф). Принц карає Жака Феррана у вишуканий спосіб: він змушує нотаріуса повернути гроші пані де Фермон, відшкодувати моральні збитки Луїзі Морель, відкликати позов проти Жермена і передати нечесно нажиті гроші на благодійну справу.
Частина дев'ята Сара, яка чудом вижила після замаху на життя, повідомляє Родольфу приголомшливу новину про те, що їхня дочка жива. Родольф, який на той час вже знав про утоплення Лілії-Марії, але не про її порятунок, у нестямі прямує до замовника вбивства Феррана. Однак нотаріус гине на очах у принца від «любовної лихоманки».
Граф де Сен-Ремі та герцогиня д'Арвіль знаходять у лікарні панну де Фермон (її мати вже померла в злиднях). Під час розмови про нечесного нотаріуса з'ясовується його участь у замаху на Лілію-Марію. Граф де Сен-Ремі повідомляє, що врятована утоплениця живе в його будинку. Герцогиня д'Арвіль сповіщає радісну звістку принцові — батько і дочка врешті зустрічаються. З вдячності принц узаконює формальний шлюб з Сарою, однак та помирає у нього на руках.
Старого Мореля випускають з божевільні Бісетр. В цьому ж закладі перебуває Грамотій, який імітує божевілля, аби уникнути покарання. Ще одні «пацієнти» закладу — приречені до страти мати й дочка Марсіаль.
Частина десята й епілог Старший Марсіаль відвідує мати й сестру перед стратою. На виході з в'язниці його знайомий Поножовник повідомляє друга про лихі передчуття. Родольф повертається до Німеччини з дочкою. Щоби не ганьбити принцесу Лілію-Марію колишніми непевними зв'язками Родольф просить Поножовника не слідувати за ним, але вірний своєму благодійникові колишній каторжанин проводжає принца біля застави. Тут карета принца потрапляє в руки лиходіїв, Поножовник захищає патрона і гине від ножового поранення.