Нічого не виникає з нічого або Ex nihilo nihil fit () — крилатій вислів, відоме латинське прислів'я, яке походило з давньогрецької філософії.
Історія Нічого не походить з нічого — це філософський аргумент, який уперше застосував Парменід. Це пов'язано з усією давньогрецькою релігією та космологією, що також представлена в працях Гомера та Гесіода, де не існує розриву між світом невидимим і світом видимим, оскільки щось не може бути створено з нічого.
Учень Парменіда Мелісс писав: «Завжди було те, що було і буде завжди. Бо як могло бути, як воно народилося, те, що нічим не було. Ніколи нічого не походить з нічого».
Ця ідея про те, що «ніщо не походить з нічого», яку сформулював Парменід, уперше з'являється в «Фізиці» Арістотеля:
«Але як би він міг бути створений, пізніше або раніше, якби він походив ні з чого; отже, він або створений з чогось або взагалі [не створений]».
Римський поет і філософ Лукрецій застосував цей принцип у своїй першій книзі «Про природу речей» (De Rerum Natura):
У драмі Шекспіра Король Лір, Лір у розмові з Корделією використовує ця прислів'я.
Цей принцип ліг в основу Закону збереження мас.
Див. також Закон збереження енергії Закон збереження імпульсу
Примітки
Джерела Lucretius' De Rerum Natura, translated by William Ellery Larry A. Brown, «Commentary on King Lear.»