Енцо Сардинський (, ; 1215/1220 — 14 березня 1272) — позашлюбний син імператора Священної Римської імперії Фрідріха II Гогенштауфена, номінальний король Сардинії, військовий діяч Священної Римської імперії, поет — представник Сицилійської школи. Відомий також як Енцо Швабський і Енцо Гогенштауфен. Мав прізвисько Фальконелло (), тобто «Сокольничий».

Життєпис Походив з династії Гогенштауфенів. Позашлюбний син Фрідріха II, імператора Священної Римської імперії, та Адельгейди фон Урслінген. За різними відомостями народився у 1215, 1218 або 1220 року в замку Хагенау чи в Кремоні. При народженні отримав ім'я Генріх. Від скороченого Гайнц утворився італійський варіант імені — Енцо (Енціо), під яким він став в подальшому відомим.

Здобув освіту в Апулії та на Сицилії, замолоду захоплювався військовою справою, поезією, соколиним полюванням. Разом з іншим позашлюбним сином Манфредом був улюбленцем Фрідріха II.

1238 року його висвячено на лицаря в Кремоні. Того ж року влаштовано шлюб з Аделазією, юдикинею Торресу. Невдовзі Енцо також захопив Галлурський юдикат. Невдовзі батько надав йому титул короля Сардинії (з підпорядкуванням Корсики). У відповідь папа римський Григорій IX, що вважав себе сюзереном Сардинії, відлучив за це Фрідріха II від церкви. Водночас такі дії стали приводом початку нової війни між імператором і Папським престолом.

Разом з тим Енцо стикнувся з Джованні Вісконті, що почав відновлювати свою владу в Галлурі. Але Енцо був відкликаним батьком до Італії. В результаті 1239 року Вісконті повністю оволодів Галлурським юдикатом.

25 липня 1239 року призначається імператорським вікарієм в Італійському королівстві (Sacri Imperii totius Italiae legatus generalis). Очолив партії гібеллінів та флот з військом в центральній і північній Італії. Невдовзі захопив у гвельфів міста Єзі, Мачерата, Озімо в Анконській марці.

1240 року брав участь в облогах Фаенци і Равенни. 1241 року в союзі з флотом Пізанської республіки, Енцо вщент розгромив папсько-генуезький флот у Битві біля острова Джильйо, полонивши при цьому понад тисячу осіб, що прямували на зустріч з Папою, включаючи двох кардиналів і єпископа. 1242 року розпочав війну проти Ломбардської ліги, без успіху атакувавши Мілан та П'яченцу. Зробив своєю базою Кремону. 1243 року в союзі з Савойським графством невдало облягав місто Верчеллі. Потім спільно з братом Манфредом боровся проти Мілану та П'яченци.

У 1245 році папа римський Іннокентій IV відлучив Енцо від церкви, а його батька оголосив позбавленим імператорського титулу. Папа 1246 року анулював його шлюб з Аделазією Торреською (начебто через подружню зраду). В результаті у нього залишився номінальний титул короля Сардинії. У 1247—1248 роках разом з батьком облягав Парму. 1248 року оженився вдруге, невдовзі став подестою Кремони.

У лютому 1249 року захпоив замок Роко. Потім рушив на допомогу Модені, яку взяли в облоги гвельфи з Болоньї. На шляху зустрів вороже військо. Вирішальна битва відбулася біля Фольссато, де Енцо зазнав поразки й потрапив у полон. Спочатку утримувався у замках Кастельфранко та Анцола-дель-Емілія, а потім був доставлений до Болоньї. Комунальний палац Болоньї, де його тримали в подальшому став відомим як Палаццо-Ре-Енцо. Фрідріх намагався викупити його з полону, але гвельфи відмовилися відпускати Енцо за будь-які гроші. Перемовини зупинилися після смерті імператора у 1250 році.

Разом з тим не був обтяжений охороною, міг займатися літературою, спілкувався з товаришами, мав коханок. У 1269 або 1270 році знатні болонці П'єтро Азінеллі і Раверіо де Гонфалоньєро спробували влаштувати йому втечу. За розповідями Енцо заховали в діжку, але він був виявлений за пасмом волосся, що стирчала назовні. Помер у 1272 році.

Творчість Представник Сицилійської поетичної школи. З його доробку відомо про 2 канцони, 1 незавершенну канцону і 1 сонет.

Під час ув'язнення в Болоньї підготував редакцію книги свого батька про соколине полювання «De arte venandi cum avibus» в 6 томах.

Характер Відрізнявся зовнішньою красою. Був доволі зухвалим, витонченим у спілкуванні, особливо з жінками, жорстоким у битвах.

Родина 1. Дружина — Аделазія, юдикиня Торресу

дітей не було

2. Дружина — Аделаїда, донька Енріко III ді Енні, подести Верони

Діти: Аделаїда (д/н— після 1301) 4 бастарди

Генеалогія

Примітки

Джерела Alessandra Cioppi. Enzo Re di Sardegna, Carlo Delfino, Sassari 1995. Sperle, Christian (2001). König Enzo von Sardinien und Friedrich von Antiochia. Zwei illegitime Söhne Kaiser Friedrichs II. und ihre Rolle in der Verwaltung des Regnum Italiae. ISBN 3-631-37457-7. Delfina Ducci, Re Enzo, Feltrinelli, Bologna 2008.