Євге́н (ЕвгенДзюбан О., Дашкевич Я. Українське державотворення: Акт 30 червня 1941 року . — Львів : ЛА «Піраміда», 2001. — 556 с. — С. 5., , , Евген Коновалець в десяту річницю смерти .) Мих́айлович Конова́лець (14 червня 1891, с. Зашків, Львівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Львівський район, Львівська область, Україна — 23 травня 1938, Роттердам, Нідерланди) — український державний, військовий та політичний діяч, полковник Армії УНР, командир Січових Стрільців, голова Стрілецької Ради, командант Української військової організації, голова Проводу українських націоналістів (1927), засновник і перший голова Організації українських націоналістів (1929—1938), один з ідеологів українського націоналізму. Старший брат Мирона Коновальця. Відповідно до чинного українського законодавства є борцем за незалежність України у XX ст.

Життєпис Народився 14 червня 1891 в с. Зашків (нині Жовківський район, Львівська область, Україна, тоді Львівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина) у вчительській родині. Предки Євгена були священниками, але батько, Михайло Коновалець, змінив духовну стезю на освітянську, ставши директором народної школи в рідному селі. Був онуком о. Михайла Коновальця (1824—4.3.1887, Зашків), який у 1858—1887 роках був парохом рідного села Євгена. Небіж парохів Страдча — о. Ореста, Малехова — о. Володимира Коновальців.Blazejowskyj Dmytro. Historical Šematism of the Archeparchy of L'viv (1832—1944). — Kyiv : Publishing house «KM Akademia», 2004. — 570 s. — P. 205—206. — ISBN 966-518-225-0. Усі вони були активними в українському житті, намагалися нести людям просвіту та самоусвідомлення. Мама Марія, що походила з українського священничого роду Венгриновських, викладала в ній шиття, медицину та правила гігієни.

Закінчив трирічну народну школу в рідному селі.І. Н. Короткий життєпис полковника Е. Коновальця // Свобода. — 1938. — 1 черв. — С. 2. Повну початкову освіту здобув в українській чотирирічній початковій школі при учительській семінарії. У 1901—1909 роках навчався у Львівській академічній гімназії. 8 років у гімназії Є.Коновалець навчався в «Б» класі. З 1909-го вивчав право на правничому факультеті Львівського університету, паралельно пройшовши ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського.

Початок громадської діяльності Зі студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 брав участь у боротьбі студентства за відкриття українського університету у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув Адам Коцко.

З 1912 — секретар львівської філії «Просвіти», поширює просвітницьку роботу в рідному селі Зашкові та навколишніх селах, які тоді під впливом російської пропаганди стояли на москвофільських позиціях, тісно співпрацював з друкованим органом організації — місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади».

Від 1913-го, як один з лідерів українського студентського руху, обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції, пише статі в часописі «Молода Україна», який базувався на національно-патріотичних позиціях, інші видання. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. 1913 р. входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (голова Кость Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.

Найбільший вплив на молодого Коновальця мали один з розбудовників «Соколу» Іван Боберський, акт Мирослава Січинського та знайомство з наддніпрянською еміґрацією (особливо з Дмитром Донцовим).

Війна і полон

2 серпня 1914, на початку Першої світової війни, мобілізований до австрійської армії у 19-й полк Крайової оборони (ландверу) Львова (). В червні 1915-го, під час боїв на Маківці, потрапив у російський полон. 1915 — початку 1916-го перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню). Свій полон у Чорному Ярі з серпня 1915 ділив з хорунжим УСС Юліаном Гоївим та стрільцем цієї ж формації Василем Порайком. Історик Хома з посиланням на віднайдену його колегою Андрієм Бойдою фотографію з фондів Івано-Франківського краєзнавчого музею (ІФКМ) стверджує, що полонені мали хороші умови в російському полоні. З кінця 1916 — у таборі в Царицині.

Після Лютневої революції в Російській імперії Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) Андрієм Мельником, Іваном Чмолою, Романом Сушком, Василем Кучабським, Михайлом Матчаком, Федем Черником розгорнули широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.

Приблизно наприкінці липня 1917 приїжджає до Києва. Появу в столиці починає зі вступу до Галицько-Буковинського комітету (ГБК) допомоги жертвам війни і популяризації в середовищі УЦР та УГВК ідеї створення окремої військової одиниці. Діяльність у місті проводив під псевдонімом Є. Блавацький. Уперше під своїм прізвищем згадується 28 грудня 1917 у протоколі засідання Галицько-Буковинського комітетуЦДАВОВ України, м. Київ. — Ф. 1105. — Оп. 1. — Спр. 106. — Арк. 5; ЦДАВОВ України, м. Київ. — Ф. 1105. — Оп.1. — Спр.71. — Арк. 72.).

Формація Січових Стрільців У жовтні-листопаді 1917 Коновалець спільно з Романом Дашкевичем та іншими членами ГБК сформували Галицько-буковинський курінь січових стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії УНР.

У січні 1918 після проведення реорганізації Коновальця обрано командиром Куреня Січових Стрільців. Наприкінці січня — на початку лютого 1918 ці частини разом з Гайдамацьким кошем відзначилися під час протидії січневому заколоту та у боях проти більшовицьких військ (зокрема окупаційних російських) на підступах до міста. 1—2 березня 1918 стрілецькі частини спільно з Запорізьким Корпусом і Гайдамацьким кошем визволили від більшовиків Київ.

30 квітня 1918 відбувся гетьманський переворот Павла Скоропадського, який усунув від влади УЦР, а наступного дня (1 травня), на вимогу німецького командування, полк Січових Стрільців роззброєно та розформовано. Євген Коновалець залишився у місті і разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.

23 серпня 1918 Коновалець отримав від Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій ЦерквіУ Боярці відкрили барельєф полковнику Коновальцеві http://www.istpravda.com.ua/short/2017/06/12/149927/ . На початку листопада через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. Після підписання Скоропадським договору про федерацію Січові Стрільці підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади гетьманського режиму та приєдналися до військ Директорії в бою під Мотовилівкою (18 листопада 1918).

Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. В 1918—1919 роках керував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Був одним з довірених осіб Симона Петлюри, навіть після сепаратного Зятківського договору (6 листопад 1919) УГА з білогвардійцями. Однак, склав повноваження після підписання Симоном Петлюрою і Юзефом Пілсудським польсько-української угоди про союз (21 квітня 1920).

Після поразки Визвольних змагань

Бойові дії польсько-радянської війни завершилися у листопаді 1919, представники Польщі та Радянської Росії вже вели переговори про укладення мирної угоди, і було очевидно, що продовження війни не буде.

Після прийняття 6 грудня 1919 на нараді Головного отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин, Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових СтрільцівСьогодні у рідному селі Євгена Коновальця відзначать його 125-річчя на http://zik.ua/news/ .

Намагався в порозумінні з Симоном Петлюрою організувати військове формування з інтернованих бійців УГА, що перебували в Чехо-Словаччині, і українських полонених з таборів в Італії та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.

Після поразки Української революції 1917—1921 років не втратив віру в справу, якій присвятив все своє життя:

Поразка національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. та чотиристороння окупація України спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах у липні 1920-го здійснює заходи зі створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 за його безпосередньої участі створено Українську Військову Організацію (УВО).

20 липня 1921 Євген повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого зимового походу Армії УНР, вважаючи його безперспективним.

Еміграція Із грудня 1922 був змушений мешкати в еміграції в Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.

У листопаді 1927 за його ініціативи на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня — 3 лютого 1929 на конгресі у Відні було створено Організацію українських націоналістів (ОУН), головою проводу якої обрали Коновальця.

Наприкінці 1920-x — на початку 1930-х рр. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, установив контакти з політичними колами Німеччини, Великої Британії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії. За його безпосередньою участю в США засновані Громади українських стрільців, що поклали початок Організації державного відродження України в США і Українському національному об'єднанню (УНО) в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських (офіцерських) кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.

Діяльність полковника Є.Коновальця з розбудови ОУН, та намагання поставити українське питання в Лізі Націй, постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР викликали занепокоєння в більшовицького керівництва в Москві, яке доручило НКВС організувати план з його вбивства.

У серпні 1937 полковник Є.Коновалець зустрівся з полковником А.Мельником у Татри на Щирбськім Озері. Під час зустрічі Є.Коновалець повідомляє А.Мельнику багато важливої та секретної інформації пов'язаної з майбутніми планами ОУН, та пропонує йому увійди до складу ПУН та обійняти посаду заступника Голови ПУН й ОУН, оформлення даного рішення повинно мало відбутися на Другому Великому зборі ОУН. На цю пропозицію полковник А.Мельник погодився.Андрій Мельник Спогади Документи Листування 2011 Упорядники: О. Кучерук, Ю. Черченко. Рік видання: 2011Мова: українська. Формат: 70×100 1/16 Сторінок: 568

Вбивство

Протягом 1920-х років Коновалець пережив кілька замахів з боку радянських спецслужб. 1933-го розпочалася реалізація останньої операції з убивства Провідника під кодовою назвою «Ставка», яку розробляли в Москві під наглядом радянського диктатора Й.Сталіна. Виконавцем замаху став агент служби зовнішньої розвідки СРСР Павло Судоплатов за сприяння агента Кіндрата Полуведька.