«Кінець канікул» — студентський художньо-музичний короткометражний фільм, відзнятий у 1986 році у Києві як дипломна робота молодим режисером і сценаристом Сергієм Лисенком, студентом Інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого, згодом відомим українським кінорежисером і телеведучим. Лисенко запросив гурт «Кино» до Києва і вперше в радянському кінематографі зафільмував цей знаковий петербурзький рок-колектив та його фронтмена Віктора Цоя.Кінопростір" — щотижневий огляд подій українського кіно на Радіо Промінь | 02 серпня 2015 | schedule.nrcu.gov.ua Заради цих зйомок музикант утретє відвідав Київ, а сама роль стала його дебютом у кіно. У кінострічці Цой постає в звичному для себе амплуа співака й гітариста, а композиції гурту вперше прозвучали з кіноекрана.

Фільм став відправною точкою в кінокар'єрі виконавця. Ця робота вплинула на подальшу кінокар'єру Віктора. Після цієї кінострічки Цоя запросили знятися в культових кінокартинах «Асса» Сєрґєя Соловйова та «Игла» Рашида Нуґманова. Після фільму «Кінець канікул» Віктор Цой з'явиться у документальних, позбавлених єдиного сюжету, нарізках «Йя-хха» та «Рок», у любовній кримінальній драмі «Асса» та у французькій еротичній карикатурній комедії «Секс і перебудова».

Справжня слава до фільму прийшла після смерті Віктора Цоя — фільм стане надпопулярним, стане культовим серед кіноманів, а пісні з нього перетворяться на справжній гімн 90-х. Плакуча верба на пляжі берега озера, біля якої знімали початкові сцени, отримала назву «дерево Віктора Цоя», стала неофіційним місцем паломництва шанувальників творчості Цоя. 7 лютого 2020 року депутати Київської міської ради надали «дереву Цоя» розташованому в Березняках — понад 60-річній, 18-метровій вербі з трьома стовбурами, кожен з яких діаметром понад півметра, охоронний статус ботанічної пам'ятки, заборонивши будь-яку забудову, вирубку та санітарну обрізку.

Сюжет

В титрах на блакитному тлі з'являється інформація, що це Київський державний інститут театрального мистецтва імені І.К. Карпенка-Карого, кафедра кінотелережисури Майстерня професора Т. Левчука та доцентів В.Горпенко і А.Народицького, кафедра операторської майстерності Майстерня С.В. Шахбазяна і Н.П Слуцького.

У фільмі показано велику піщану місцевість з єдиним зеленим деревом на ній, озеро і трьох чоловіків, які здалеку йдуть по піску в напрямку до глядача, наближаючись немов з житлових багатоповерхівок, які проглядаються далеко позаду них. Увесь час через звуковий супровід звучить басовим ритмом мелодія пісні «Кино» «Далі буде за нами».

Знову з'являються титри. Повідомляється наступна інформація: «гурт „Кино“: Віктор Цой, Юрій Каспарян, Георгій Гур'янов, Ігор Тихомиров в фільмі „Кінець канікул“». Далі перераховані інші актори, актриси, і всіх хто працювали над фільмом.

Після титрів, які повідомляли про гурт, назву фільму, автора пісень, запис музики, звукооператора та список людей, які працювали над фільмом, перші кадри продовжуються, показуючи вербу біля озера і трьох чоловіків в чорному, але які вже значно ближче до камери. Це маловідомий тоді Віктор Цой і учасники гурту «Кино» підходять до камери під власну музику. Наблизившись на достатню відстань, чоловіки зупиняються. Цой стоїть біля живого дерева на піску, Гур'янов у центрі, а Каспарян зліва. Тихомиров відсутній. Потім камера показує нічний краєвид міста з його вогнями.

Після цього камера панорамує штучно освітлені вікна багатоповерхового будинку, опускаючись з верхніх поверхів вниз до входу в будинок, де показано трьох інших людей — двох чоловіків і жінку. Хлопець і дівчина сидять біля входу до будинку на горизонтально вкладеному ящику. Вони одягнені в білі футболки. Він незграбно грає на гітарі, а вона шепочеться і сміється разом з ним. Віктор Цой сидить поруч на вертикально поставленому ящику, ніби слухає гру хлопця на гітарі, але сам притоптує ногою свій швидкий ритм, хитає під нього головою і про щось думає. Через якийсь час Віктор встає, кидає ящик, на якому сидів, на асфальт, і відеокамера розпочинає показувати виконання ним пісні «Далі буде за нами». У кадрі він з'являється в окулярах, скельця в яких йому дбайливо замінюють жіночі руки з словами: «Ми хочемо бачити далі, ніж вікна будинку навпроти». Візуальний ряд зображує плани природи та індустріального пейзажу: об'єктив камери фіксує сонце, що сліпить крізь лінійні сплетіння високовольтних дротів та силует сталевої лінії електропередач. Далі дія переноситься до гаражного кооперативу під багатоповерхівкою. Під масивними низькими балками перекриття Тихомиров, Гурьянов та Каспарян забезпечують інструментальний супровід, поки на тлі автомобілів Цой емоційно та експресивно співає, рухаючись у такт музиці. Після завершення кліпу герой Цоя стоїть у тій самій позі біля ящика, що й на початку кліпу, а хлопець і дівчина починають сміятися над його поведінкою. Герой Віктора Цоя йде від них. Панорамується нічне місто.

Йдучи вулицею, він підходить до вітрини магазину, за склом якої музиканти гурту «Кино» награють знайомий мотив. Віктор доєднується до них і починає виконувати пісню «Зачини за мною двері, я йду». Ближче до кінця кліпу в кадрі знову з'являється дівчина того самого юнака, якого показували раніше, — вона починає підтанцьовувати Віктору, коли той співає: «закрий за мною двері, я йду». Коли ж кліп завершується і музика стихає, виявляється, що вся ця історія — лише марення чи спогад: герой самотньо сидить на тротуарі біля стіни будівлі, опустивши голову на складені на колінах руки. Цього разу закохана пара (хлопець із дівчиною) підходять до нього, намагаючись розрадити та втішити. Панорамується нічне місто.

Фільм продовжується кадрами з атракціону «Гірки» з їх рухом по колу і вгору-вниз під різкий шум, змінами на темряву тунелю. Невдовзі дія переноситься до парку біля озера, де герой Цоя разом зі вже своєю обраницею — відомою глядачеві дамою-блондинкою, тепер уже одягненою в чорну сукню — гуляють з дитячим візочком. Вони йдуть доріжкою на тлі житлових багатоповерхівок і ведуть приємну, але не чутну для глядача розмову. Цю ідилію розбавляють динамічні кадри з атракціонами та дівчиною, яка стрімко ковзає хвилями на водних лижах. Візуальний ряд знову повертається до образів безглуздого руху по колу: шумні «Гірки», кружляння «Каруселі», а згодом наростає гуркіт коліс потяга, що наближається. Раптом Віктор помічає, як на піщаному березі з-за верби знову з'являються троє чоловіків — знайомі для глядачів фільму за сценою біля вітрини: Гурьянов, Каспарян і Тихомиров. У цей момент за кадром починає лунати пісня «Раніше твої очі відбивали багаття». Після крутого повороту в кадрі з'являється давній приятель, який приязно й високо махає рукою. Віктор помічає його і, приховуючи роздратування, приречено змахує рукою у відповідь.

Дія переміщується на кухню міської квартири, де герой Цоя одягнений в домашній халат намагається приготувати чай. Поринувши у власні думки, він набирає у чайник воду з-під крана і машинально ставить його на холодильник замість плити. Це епізод кухонних посиденьок Цоя з актрисою, яка грала його дружину, і актором, який грав його друга. У кімнаті господарює приятель: він без зайвих церемоній зазирає в кухонну шафку, а потім із глузливою посмішкою всідається за стіл, невимушено закинувши ногу на ногу. Хлопець, дівчина і Віктор сидять за обіднім столом і втрьох п'ють чай. Герой фільму знову замислений, мовчазний і зосереджений на чомусь внутрішньому, в той час як хлопець з дівчиною ведуть веселу розмову. З виразом приреченості на обличчі, Віктор присідає біля тумби сучасного кухонного гарнітура і дивиться прямо в об'єктив, поки машинально зминає та викидає у відро для сміття целофановий пакет. Саме в цей момент стихає пісня «Раніше твої очі...», що зазвучала якраз із появою в кадрі приятеля. Наприкінці камера знову фокусується на вербі біля озера — проте тепер піщаний пляж навколо «дерева Цоя» абсолютно порожній і там панує цілковита пустка.

Зображення переміщується на стійку кафе, де вишикувалися пляшки з напоями та чистий посуд. Сюди герої заходять, щоб освіжитися популярною «Пепсі-колою». Приятель Віктора приязно кладе йому руку на плече і звертається до бармена з проханням налити три порції напою, окремо наголошуючи, щоб не шкодували льоду.

За столиком компанія розділяється за настроєм: з одного боку жваво спілкуються блондинка та її хлопець з гітарою. Він емоційно розповідає подрузі про технологічні новинки, дивуючись, що вона досі не бачила роликів про мікросхеми та дистанційне керування. На противагу їхньому гучному діалогу, який поступово згасає і відходить на другий план, Віктор сидить праворуч — абсолютно самотній, мовчазний та глибоко занурений у власні думки.

Цей контраст побутової розмови та внутрішнього відсторонення вибухає сюрреалістичним видінням, яке виникає під глухі удари серця. У майці, просто в одязі, герой Цоя опиняється на операційному столі під наглядом трьох хірургів у медичних масках. Один із них заносить скальпель над грудьми музиканта, готуючись зробити надріз.

Марення уривається. Повертаючись до реальності, Віктор тричі знімає з себе майку, акуратно викладаючи її на стіл. Скуйовдивши волосся та оголивши чоло, він рішуче забирає у приятеля гітару і прямує до виходу. Біля дверей він на мить озирається: перед очима знову проносяться кадри з атракціоном «Гірки», що невпинно рухається по колу, та дівчиною, яка на шаленій швидкості не втримується на водних лижах і падає у хвилі.

Уся ця послідовність образів — від крижаного напою в кафе до стрімкого руху на воді — готує глядача до різкої зміни сприйняття. Крізь високу траву назустріч камері виходять троє чоловіків. Попри літнє сонце та яскраве світло в кадрі, Віктор промовляє парадоксальні слова «на вулиці сніг», що дає старт пісні «Спробуй заспівати разом зі мною», але внутрішній посил цього моменту однозначний: час заціпеніння минув і далі «далі діяти будемо ми».

Візуальний ряд кліпу побудований на індустріальних та занедбаних локаціях: гурт виступає на металевих вишках, на тлі недобудованих тунелів із застояною водою, а також на піщаному пляжі біля озера перед житловим масивом. Кадри доповнюються краєвидами зруйнованих елементів каналу, що підкреслює специфічну атмосферу «застиглого часу» та урбаністичного занепаду. Відео завершується поверненням до реальності кафе: герой Віктора Цоя, озираючись, виходить крізь двері на яскраве сонячне світло з гітарою в руках. У цей момент розкривається метафора операційної — лікарі знімають медичні маски, виявляючись іншими учасниками гурту «Кино». Цей фінал — справжній маніфест того часу, де похмура «операційна» дійсність розчиняється у світлі, а колеги по гурту виявляються тими самими «лікарями». Фінальні кадри знову демонструють вербу та піщаний пляж, де троє музикантів стоять уже по інший бік озера на тлі житлового масиву. Фільм завершується титрами під музичний супровід гурту, а в заключних подяках автори висловлюють вдячність Ленінградському рок-клубу за сприяння у зйомках.

Творці фільму У ролях У фільмі знялися такі актори:

Віктор Цой — камео Георгій Гур'янов — камео Юрій Каспарян — камео Ігор Тихомиров — камео Олексій Ковжун — хлопець Світлана Ніколаєва — дівчина

Вони грають роль студентів, які проводять разом останні дні канікул.

Знімальна група Автор сценарію і режисер — Сергій Лисенко (дипломна робота) Оператор — Олег Смирнов (дипломна робота) Композитор, автор пісень — Віктор Цой Директор — Микола Таран Запис музики — Олексій Вишня (ЯншиваШела) Звукооператор — В. Сегал Над фільмом працювали С. Першко, В. Кармінскій, Ж. Шевченко, Р. Альтер, Л. Березовчук, А. Весклярскій, В. Конісевич, В. Бойко, Л. Мінко, О. Костюченко

Історія