Володи́мир Миха́йлович Кубійо́вич (23 вересня 1900, Новий Санч, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина (нині Польща) — 2 листопада 1985, Париж, Франція) — український географВидатні українські педагоги-географи кінця ХІХ — першої третини ХХ ст. / І. П. Рис // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. — 2013. — Вип. 1. — С. 161—164., енциклопедист, видавець, громадсько-політичний діяч. Очільник Українського центрального комітету (УЦК), з метою відстоювання інтересів українців співпрацював з нацистською Німеччиною. Організатор видання та головний редактор Енциклопедії українознавства та фундаментальної праці «Ґеоґрафія українських і сумежних земель».

Життєпис

Народився 23 вересня 1900 у Новому Сончі на Західній Лемківщині в українсько-польській родині. Був охрещений у греко-католицькій церкві лемківського села Матієва. Батько — українець, греко-католик, походив з села Корнів (Городенківщина, Покуття), працював дрібним податковим урядником. Мав середній зріст та міцну статуру, від батька Володимир успадкував працьовитість та педантичність. Роль батька була визначальною у формуванні Кубійовича як українця та греко-католика. Мати — Марія з Добровольских, полька, донька власника ковбасної крамнички та малої їдальні в рідному місті. Рід Добровольских — євреї-вихрестиПро це казав сам Кубійович, посилаючись на кузина Казімежа Добровольского — академіка ПАН, професора Краківського університету, історика, соціолога.. У сім'ї розмовляли польською мовою.

У 1906—1910 роках навчався в народній школі Нового Санча. У 1910—1918 роках навчався у Першій новосанчівській гімназії (типова класична). 1918 року розпочав навчання в Ягеллонському університеті в Кракові, але воно було перерване війною в Галичині.

У 1918–1919 рр. — артилерист в Українській Галицькій армії. Після відступу УГА за Збруч у середині 1919 року залишився в Галичині, а відтак повернувся до Кракова, де продовжив навчання в 1919–1923 рр.

У 1928–1939 рр. — доцент Краківського (Яґеллонського) університету. Займався вивченням українських етнічних земель у складі Польщі, Чехо-Словаччини та Румунії. 27-28 вересня 1929 року у Львові відбувся перший Український з'їзд учителів географії, дійсним головою Президії було обрано доктора В. Кубійовича.

З 1931 року — дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка, голова його географічної секції. Як видатний географ виступав з доповідями на наукових конгресах у Празі (1932), Варшаві (1934) і Болгарії (1936). У своїх дослідженнях польсько-українських окраїн Кубійович послідовно обстоював українські геополітичні інтереси і провадив наукову дискусію з польськими вченими, яких звинувачував в умисному підробленні статистичних даних в дослідженнях, за що в 1939 році був позбавлений кафедри в Ягеллонському університеті.

У 1939–1940 рр. — професор Українського вільного університету (УВУ) у Празі.

УЦК

Як активний учасник українського національно-визвольного руху і український патріот, Кубійович у середині квітня 1940 року очолив Український центральний комітет (УЦК) у Кракові (був його головою до 1944 р.), який координував діяльність українських громадсько-культурних організацій у Генеральній губернії (Краків був її адміністраційним центром) і допомагав українським втікачам від більшовиків. Праця в УЦК в тих обставинах була важким тягарем, коли доводилося лавіювати між домаганнями німецької адміністрації та українських політичних груп. 1941 року сприяв організації футбольних змагань у Галичині («Чаша УЦК», або кубок Кубійовича).

УЦК, очолюваний ним, зробив дуже багато для піднесення української культури і авторитету українців. Зокрема, було добре скоординовано культурницьку і організаційну діяльність на найзахідніших українських землях (так зване Закерзоння), що були перед війною головним об'єктом посиленої полонізації. Засновано українське видавництво у Кракові. У Холмі повернуто православним (УАПЦ) Собор Різдва Пресвятої Богородиці.

Після приєднання Галичини до Генеральної губернії в 1941 році поле діяльності УЦК значно розширилося. Зорганізовано Допомогові Комітети на місцях. За умов фактичної заборони на діяльність політичних партій УЦК став головним репрезентантом українців перед німецькою владою.

Кубійович як голова УЦК регулярно надсилав Гансу Франку листи-протести проти жорстокої німецької політики на українських землях. У своїх рапортах Кубійович критикував масові арешти української інтелігенції, жорстокі методи вивезення остарбайтерів та каральні акції німецької поліції. Також у листах згадувалися репресії проти цивільного населення, які німці проводили під приводом «боротьби з українськими повстанцями» (УПА). Кубійович наголошував, що терор окупантів лише штовхає населення до радикального спротиву і допомагає радянській пропаганді. Частина цих матеріалів згодом була представлена ​​як докази на Нюрберзькому процесі"Translation of Document 1526-PS: Prof. Dr. Wolodymyr Kubijowytsch, Chairman of the Ukrainian Main Committee, to the Governor General, Reich Minister Dr. Frank (Cracow, February 1943)", Nazi Conspiracy and Aggression, vol. 4, Washington, DC: United States Government Printing Office, 1946, pp. 79–93.

У квітні 1943 року як голова УЦК став одним з організаторів Військової Управи (ВУ) і зі свого боку докладав багато зусиль для формування частин дивізії військ СС «Галичина». Зокрема, разом із членами ВУ йому вдалось домогтися дозволу німецьких чинників на набір до української дивізії не тільки в Дистрикті Галичина, але й по всій Генеральній губернії. Зокрема, казав таке:

«Ми є за творенням Дивізії, бо цього вимагає український інтерес. Наші користі такі: Ми включені в боротьбу з більшовизмом не як безіменні; Ми входимо на політичну арену, хоча і в скромній формі, а навіть на європейську, на світову Ми рятуємо себе фізично, ми творимо зав'язок армії; Це може бути точка виходу для дальших планів; Лише в цей спосіб можемо творити під проводом українських старшин військову школу для української молоді.

Ця школа дасть здисциплінованість, послух, одвертість, чесність, прямолінійність, почуття відповідальности і інші вояцькі чесноти. Наша боротьба з Москвою набере офіційних форм».

1944 року НКВС планував вбити Кубійовича, для чого заслав диверсійну групу у Краків. Але Кубійович уник пастки, переховуючись по селах, а потім переїхав до Німеччини.

Еміграція У 1944 р. емігрував до Парижа. Після розгорання польсько-української підпільної війни виступив із закликом припинити збройне протистояння. Його стараннями уникнули ґестапівських арештів чимало українських політичних і громадських діячів, було врятовано від концтабору багато євреїв (разом — кілька сотень осіб).

У 1945 році на пропозицію генерала Павла Шандрука став його заступником у формованому тоді Українському Національному Комітеті (УНК). У розмові з Шандруком він висловився так: «Будучи ініціатором формування Дивізії „Галичина“, я дуже турбуюся її долею, і коли б УНК мав би їй допомогти, то його треба створити хоча б тільки для того.» За згодою обох фракцій ОУН Володимир Кубійович став представником Західної України в УНК.

Після Другої світової війни жив в еміграції в Німеччині і Франції, займаючись переважно науковою діяльністю. У 1947—1951 рр. — генеральний секретар НТШ, з 1952 — голова НТШ в Європі. Автор понад 80 наукових праць із географії України: «Територія і людність українських земель» (1935), «Атляс України й сумежних країв» (1937), «Географія українських і сумежних земель» (1938, 1943), «Українські етнічні групи Галичини» (1953) та ін.

Головний редактор «Енциклопедії українознавства» (Париж — Нью-Йорк, 1955—1984) та «Encyclopedia of Ukraine» (Торонто, Баффало, Лондон, 1984—1985), Ukraine. A Concise Encyclopaedia (Торонто). Сам Кубійович виокремлював такі завдання для ЕУ, як стати джерелом знань про Україну й український народ для чужинців та містити правдиву інформацію про минуле й сучасне України. Він вважав «Енциклопедію українознавства» важливим довідником українознавства для кількох мільйонів українців й осіб українського походження, які жили в діяспорі за межами СРСР.

Редактор українського видання праці Вольфа-Дітріха Гайке з історії Дивізії «Галичина», автор статей у «Вістях» Братства колишніх Вояків Дивізії, зокрема статті «Початки Української Дивізії „Галичина“». Також написав спогади «Мені 70» і «Українці в Генеральній Губернії 1939-41» (1975).

Помер 2 листопада 1985 року в Сарселі (Франція), на 86-му році життя.

Сім'я Був одружений двічі.

Перша дружина — полька Целіна з Кракова (одр. 1929), у першому народилося 2 доньки — Ірина і Слава, з якими батько розмовляв українськоюhttps://zbruc.eu/node/27150. Шлюб розпався під час війни, частково через суперечності з-за польсько-українського питання, дружина змінила прізвище та залишилася з дітьми у Кракові. Вже у дорослому віці доньки їздили до батька у Францію.

Після війни його подругою стала Дарія Сіяк. Колишня дружина не давала розлучення, але після її смерті у 1950-ті роки вдалося укласти новий шлюб.

Пам'ять

На державному рівні 3 грудня 2019 року Верховна Рада України ухвалила Постанову "Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2020 році" в якій зазначається, урочисто відзначити на державному рівні у 2020 році "23 вересня - 120 років з дня народження Володимира Кубійовича (1900-1985), вченого, історика, географа, енциклопедиста, громадського та політичного діяча, організатора та головного редактора "Енциклопедії українознавства"

Топоніми Вулиця Володимира Кубійовича у містах Львів, Коломия та Івано-Франківськ.

У місті Запоріжжя вулицю Нестерова перейменували на вулицю Володимира Кубійовича.

Наукові праці

Życie pasterskie w Beskidach Wschodnih. — 1926 Розміщення культур у Північних Карпатах. — 1930. Kubijowicz W. Rozmieszczenie Ukraińców w Azji // Biuletyn Polsko-Ukraiński. — Cz. 21—23. — W. 1934. Pǎstoritul in Maramureş. — 1935. Пастушство Буковини. — 1935. Територія і людність українських земель : монографія. — 1935. Pastýřský život v Podkarpatské Rusi. — I—II — 1935 — 37. Розміщення населення в бойківських Карпатах. — 1938. Лемківщина, Надсяння, Холмщина і Підляшшя. Географічний нарис. Ґеоґрафія українських і сумежних земель. — 1938, 1943. Українці в Генеральній Губернії. 1939—1941 : монографія. — Чикаго : Вид. Миколи Денисюка, 1975. — 664 с. Етнічні групи південно-західної України : монографія / автор передмови німецький українознавець Георг Штадтмюллер. — 1983. Кубійович В. Атляс України й сумежних країв . Кубійович В. Етнографічна карта України . Кубійович В. Етнографічна карта південнозахідньої України (Галичини) .

Див. також Володимир Оглоблин Українська революція Український визвольний рух Дивізія Галичина

Примітки

Джерела та література Вольф-Дітріх Гайке Дивизія SS "Галичина" (аудіокнига) Kiev Printers Limited, by Brotherhood of Former Soldiers of 1st Ukrainian Division UNA, 1970, Toronto, Canada Абліцов В. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті / Віталій Абліцов. — К. : КИТ, 2007. — 436 с. Грузін Д. Кубійович Володимир Михайлович // Жуковський А. Діяльність Володимира Кубійовича на відтинку Енциклопедії українознавства // Український історик. — 1986. — № 3—4. Жуковський А. Кубійович Володимир Михайлович // Кубійович В. Мені 85 . — Мюнхен : Молоде життя, 1985. Кубійович В. Початки української дивізії «Галичина» . Кучер В. Кубійович Володимир // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 378. — ISBN 978-966-611-818-2. Професор Володимир Кубійович / упорядн. О. І. Шаблій. — Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006.

Олег Шаблій. Географічне кубійовичезнаство: актуальні проблеми дослідження // Актуальні проблеми географічного українознавства на зламі тисячоліть (до 150-річчя від дня народження Володимира Кубійовича): матеріали Міжнар. наук. конфер., (Львів, 7–8 листопада 2000) // Праці НТШ. — Т. ХІ. — Львів, 2003. — С. 14–20.

Посилання