Ганс Пфіцнер (; 5 травня 1869, Москва — 21 травня або 22 травня 1949, Зальцбург) — німецький композитор, диригент і публіцист.

Біографія Син скрипаля оркестру Большого театру (Москва). У 1872 сім'я переїхала до Франкфурту. Першу пісню написав в 1884 році. Навчався у І. Кнорра та Г. Рімана. З 1892 року викладав музику, з 1908 року — директор Консерваторії в Страсбурзі, в 1910—26 роках — директор Муніципальної опери в Страсбурзі. У 1920—29 роках викладав композицію в Берлінській академії мистецтв, в 1929—34 роках — в Академії музики в Мюнхені. У 1934 нагороджений медаллю Гете. У 1944 переїхав до Відня, де помер. Серед учнів Пфіцнера — видатні диригенти і композитори, в тому числі О. Клемперер, К. Орф, Ш. Мюнш.

У своїх музичних творах Пфіцнер розвивав естетику пізнього романтизму. Популярність йому принесла опера «Палестрина» (1917, Мюнхен; на власне лібрето), написана в традиціях Р. Вагнера. Серед відомих творів Пфіцнера в інших жанрах кантата «Про німецьку душу» (1921, на вірші Й. Айхендорфа), фортеп'янний концерт Es-dur (1922), скрипковий концерт h-moll (1923), струнний квартет cis-moll (1925).

У публіцистиці виявляв себе як консерватор і націоналіст. У книзі «Нова естетика музичної імпотенції» (1920) виступав проти нівелювання національної своєрідності як тенденції, властивій авангардній музиці, проти «узагальненої мелодії, яка належить всім і нікому»…Gemeinsamket der Melodie — sie gehört niemandem und jedwedem an. // Die neue Ästhehik der musikalischen Impotenz, S.130.. Слово «інтернаціоналізм» для Пфіцнера було лайливим («американсько-інтернаціональна вульгарщина»)…amerikanisch-internationale Pöbelhaftigkeit // ib., S.130.. Причиною розквіту «музичної імпотенції», антинаціонального, «комуністичного» руху в мистецтві в цілому, на думку Пфіцнера, був «міжнародно-єврейський дух» (judisch-internationaler Geist)ib., S.109, 123—124 et passim.. «Антинімецьке» для Пфіцнера було синонімом «атональності, інтернаціоналізму, американізму, німецького пацифізму. Воно загрожує нашому існуванню, з усіх боків штурмує нашу культуру, а з нею і європейську [культуру в цілому]»Das Antideutsche, in welcher Form es auch auftritt, als Atonalität, Internationalität, Amerikanismus, deutscher Pazifismus, berennt unsere Existenz, unsere Kultur von allen Seiten und mit ihr die europäische. In: Pfitzner H. Gesammelte Schriften. Bd.2. Augsburg, 1926, S.119..

Серед записів як диригент виділяються симфонії Людвіга ван Бетовена.

Музичні твори

Опера «Бідний Генріх» (1895, Майнц) Опера «Роза з саду любові» (1901, Ельберфельд) Опера «Палестрина» (1917, Мюнхен), авторське позначення — «музична легенда» Концерт для фортеп'яно з оркестром мі бемоль мажор, тв. 31 (закінчений в 1922 році). Кантата «Про німецької душі», тв. 28 (1921) Хорова фантазія «Темне царство», тв. 38 (1929)

Літературні твори

Книги

Vom musikalischen Drama. München / Leipzig, 1915. Futuristengefahr. München / Leipzig, 1917. Die neue Ästhetik der musikalischen Impotenz. München, 1920. Werk und Wiedergabe. Augsburg, 1929 Über musikalische Inspiration. Berlin 1940.

Статті

Gesammelte Schriften. 3 Bde. Augsburg, 1926—1929. Gesammelte Schriften. Bd.4, hrsg. von Bernhard Adamy. Tutzing, 1987.

Примітки

Література Adamy B. Hans Pfitzner. Literatur, Philosophie und Zeitgeschehen in seinem Weltbild und Werk. Tutzing: Schneider, 1980. ISBN 978-3-7952-0288-0 Williamson H. The music of Hans Pfitzner. Oxford: Clarendon Press, 1992. ISBN 0-19-816160-3. Toller O. Pfitzner's Palestrina. 1997

Посилання Пфіцнера. Небезпека футуризму (1917) Пфіцнера. Нова естетика музичної імпотенції (1920)