Саварка

Са́варка — село в Україні, в Обухівському районі Київської області. Населення становить 957 осіб. Село входить до Богуславської міської громади.

У селі народився і провів свої юнацькі роки всесвітньо відомий конструктор реактивних двигунів Архип Люлька.

У селі народився Віктор Іванович Кукса — робітник, учасник національно-визвольного руху, який разом із Георгієм Москаленком вночі 1 травня 1966 встановив на даху головного корпусу Київського інституту народного господарства державний прапор УНР.

Тут проживав математик Михайло Пилипович Кравчук (1920—1923). М.Кравчук — перший директор саварської школи. У селі 2 музеї.

Географія та топографія На правому березі річки Рось на 7 км протягнулося село Саварка. Розташоване за 22 км від районного центру Богуслав і за 8 км від залізничної станції Ольшаниця Рокитнянського району. Сільраді підпорядковане село Лютарі. Саварка знаходиться на межі чотирьох районів — Богуславського, Рокитнянського, Миронівського та Таращанського.

Назва Щодо назви села існує декілька версій: тому що тут жили племена савари, або савіри. Як свідчать історичні джерела, савіри входили до союзу антських племен — предків слов'ян. Савіри брали участь в знаменитій Каталунській битві на боці війська Аттіли і відзначились особливою стійкістю і хоробрістю. А в стародавній Паннонії (Австрія) до 18 ст. існувало місто Саварія; отже савари існували насправді, тому що є в Україні чимало співзвучних топонімічних назв — річка Савранка, Савур-могила, село Савенці тощо. тому що в навколишніх лісах знаходилось жертовне капище верховного бога слов'ян — Сварога, він же Перун — бог грому, він же Свентовид — бог світла. Цієї версії притримується знаменитий етнограф Галина Лозко. Савами називали воїнів — дозорців, що вартували на валах. Знамениті Змієві вали збереглися в околицях Саварки і Лютарів. А в Саварці поблизу садиби Люльки Галини Петрівни є залишки двох городищ. Це були оборонні укріплення, обнесені валами та глибокими ровами з водою. Знахідки на Городищі свідчать про часи Київської Русі: це уламки скляних браслетів, залізні ножі, бронзова обручка, керамічне яйце, важки-грузила для сітей, прясла тощо. Вони зберігаються в нашому музеї та в краєзнавчому музеї м. Біла Церква. Чимало з них передав туди на початку XX ст. місцевий священик, археолог — любитель Петро Максимович Дзбановський. На його запрошення Городища досліджував Карл Болсуновський, про результати своєї роботи в 1913 році він опублікував брошуру «Саварка, савари, Городища, древності і народ», рукописний варіант якої теж зберігається в музеї історії села Саварки. село заснував козак Савка з дружиною Варкою, вони поселились тут вже в козацькі часи — це народна обробка церковного календаря, коли в грудні один за одним святкують день св. Варвари та св. Сави.

Історія

Археологічні дані В центрі села Саварки досліджено кургани скіфських часів(VII—VI ст.. до н. е.) — Велика Могила (поблизу школи) та Гайворон (в центрі Селища). А біля Лютарів збереглися кургани доби бронзи (ІІ тис. до н. е.). Отже, ця місцевість була заселена давно. На полі, на відстані 4 км від центру села знаходиться курган Маяк (180 м над рівнем моря)..

Саварка бере свій початок за часів Київської Русі. Поблизу Саварки і Лютарів, що належить до Саварської сільської ради, виявлено 2 городища черняхівської культури. За переказами тут було колись місто Савара.

Роком заснування Саварки вважають 1750, в цей час була побудована перша Покровська церква. Вона була схожа на перевернутого човна, дерев'яна, зроблена без жодного цвяха, з дерева, привезенного з Чигиринського лісу. Дзвіницю добудували вже в 19 столітті.

На території села досліджено ще на початку XX ст. два кургани «Велика могила» і «Гайворонова могила». Ці кургани відносяться до VI—VII століть до нашої ери. «Велика могила» — військове захоронення. Люди в ньому лежали із зброєю, головами на схід, а в ногах горщики із їжею. Коли в могилу поруч з мерцем клали горщики з їжею чи зброю, то це свідчить про існування в ті часи вірувань, ніби після смерті людина має потребу в усьому, чим користувалася за життя..

Збереглися стародавні назви урочищ. Одне з них «Вирвихвіст», знаходиться на початку села Саварка. Люди їхали волами чи кіньми, ті застрягали, а люди їх витягали за хвости. Тому і річка називається Вирвихвіст, вона впадає в річку Рось, довжина її 2 км.

Урочище «Винниця» розташоване над річкою Рось напроти школи. За спогадами старожилів знаємо, що десь тут у XIX ст. була винокурня.

В Х–ХІ століттях було зведено цілу систему земляних укріплень, так званих Змієвих валів. У фортецях і баштах на валах розміщувалися сторожові застави руських воїнів. Ці укріплення становили заслін від нападів кочівників. Збереглися залишки Змієвого валу і біля нашого села. Він починається в лісі проти школи і йде в сторону Богуслава Мисайлівськими і Лютарськими полями, а з лівої сторони в сторону села Вільшаниця. За Саваркою, в кінці Луків, поряд з орнітологічним заказником «Саварка» (де гніздяться сірі чаплі) знаходяться залишки високого валу, яким було оточене стародавнє городище. Воно мало вигідне географічне положення. З півдня і південного заходу річка Рось, із заходу річка Гороховатка, яка омиває вал і в цьому місці впадає в річку Рось. А зі сходу був викопаний глибокий рів, заповнений водою [Д. ].

В 1986 р., коли будували нове селище для переселенців з Чорнобильської зони, то натрапили на залишки цегельні. Є думка, що цегла вироблялася для укріплення городища № 1 (біля обійстя Люльки Г. П.).

Письмові свідоцтва Перші письмові відомості про село Саварку маємо в 1750 році, з часу заснування Покровської церкви (реконструйована була в 1905 році, зруйнована в 1983 році за вказівкою з району). Земля наша зазнавала набігів ординців. Свідченням цього є те, що в 1240 році м. Богуслав було зруйновано монголо-татарами. Та і назва навколишніх сіл є свідчить про це. Село Карапиші Миронівського району (після того, як село було спалено, всі люди викрикували: «Кара паші»), село Кирдани Таращанського району, Січ (через Рось) — був кривавий бій.

У 1665 Богуслав атакували кримські татари, пограбувавши його. 1678 Гетьман Юрій Хмельницький разом із військом Кримського ханату і Туреччини знову зайняли місто, але українська адміністрація не змогла вберегти жителів міста від депортацій до Криму (ясир). Про те, що турки і татари нападали в XVII ст. на Богуславщину свідчить «Дума про Марусю Богуславку».

До 1793 село Саварка залищалося у складі Речі Посполитої. Греко-католицьке духовенство чинило релігійні утиски проти православних. Це було приводом для Російської імперії анексувати Правобережну Україну.

1797 князь Понятовський продав Богуславський ключ графу Яну Браницькому за 4 млн золотих. Ліс навколо Саварки теж належав Браницькому. Цей ліс пізніше буде продано на іменинах московському престолонаступнику Олексію.

В цей час в селі Саварка було 56 дворів, 389 жителів. Основне їх заняття — землеробство. Саварчани ходили на ярмарки в Богуслав. Тут продавалися товари привезені з Києва, Жмеринки, Бердичева, Фастова, а також ті, що вироблялися в Богуславі, горщики з Дибинець, знамениті білі богуславські кожушки…

ХХ століття 1914 рік, почалася перша світова війна. Житель села Чалий Василь Павлович воював у Франції та Алжирі, був нагороджений. Матеріали про солдата двох світових зберігаються в музеї, а також його портрет, художника Міщенка Григорія Григоровича.

В цей час у Саварці відкрилась земська чотирикласна школа. Громада не шкодувала коштів для школи.

1917 року село увійшло до складу УНР. Влада прагнула провести земельну реформу, бо більшість орної землі у сеоі належала кільком особам: Галицькому — 640 десятин землі, Штемповській — 350, Мельнику — 140. Церква володіла 67 десятинами землі. 500 десятин належало селянським дворам. З них 5 господарств володіли 73 дес. Більшість дворів була безземельною (не мали польової землі), а городи були мізерні. Обробіток землі був примітивним, урожаї — низькі. На селі було три кінні або парові машини, декілька віялок.

Засобом для проживання безземельних селян були відхожі промисли. Кожної ранньої весни великими гуртами відправлялися селяни на заробітки на Херсонщину, в Крим, а дівчата в Одесу на поливні огороди. Там ставали в «строк» на весь літній період.

Був у селі і млин, який належав концесіонерам Лагутіну і Ліщинському. Він щодоби переробляв 2000 пудів зерна. Біля млина збереглися залишки греблі, яку використовували в XIX ст., як міст. Нею їздили возами. Гамір біля млина стояв, як на ярмарку, бо приїздили молоти з чотирьох сусідніх сіл. Праця в млині була важкою. Носили кулі — п'ятипудові мішки, а заробітна плата — копійки. Тому і серед робітників не раз вибухали стихійні страйки. Найбільшого руху революційні події досягли в 1905 р. Революційну діяльність у Саварці проводив Довгалевський Валерій Савелійович (про життя і діяльність якого опубліковано в журналі «Международная жизнь» № 11 за 1975 рік). Серед трудящих розповсюджували листівки. Страйк серед наймитів пані Штемповської готував Кукса Андрій Григорович. Страйк не набрав масового характеру, бо напередодні була викликана поліція з Рокитного. Більш вдало пройшов страйк у млині. Робітники млина збирались на таємні збори на острові річки Рось та в клуні Левченка Лізора. Було організовано мітинг, зупинено млин. Робітники домоглись підвищення заробітної плати.

Культурним центром села була школа, яка містилася в сільській управі, тут була разом і «холодна», де відбувалося покарання різками. Школою завідував піп. А відкрита школа була в 1889 році. Навчання проводив один учитель. В одній кімнаті містилося три класи. В 1914 році вже під час імперіалістичної війни було збудовано приміщення однокласної земської трьохкомплектної школи. Лише в 1918 році земську і церковно-парафіяльну школи було з'єднано.

Комуністичне лихо

Місцеві краєзнавці так змальовують обставини комуністичної навали, яка остаточно поглинула село 1920 року:

Кожен селянин мріяв про землю, вона для нього була над усе. Але не одноосібників хотіла бачити радянська влада, а колективні господарства. Тих, хто не хотів йти в них, примушували силою, розкуркулювали, репресовували. Спочатку в Саварці створили комнезам, в 1927 р. — ТСОЗ з 320 селянських господарств. В 1930 році заснований колгосп ім. Першої Пятирічки (в 1950 році він перейменований на колгосп ім. 1-го травня). У 1930-роки зазнали терору чимало саварчан, серед них і рідні брати Архипа Люльки по матері — Бебешко Антон Йосипович та Бебешко Григорій Йосипович.

Типова доля Бакала Миколи Миновича: чесно трудився на землі і не хотів працювати в «супрязі», за що і був висланий. На засланні теж творив хліборобський подвиг настільки успішно, що його і там уже вдруге розкуркулили. Старожили згадували його як невтомного трудівника.

Створивши колгоспи, держава встановила над ними всеохопний контроль. Першою їх заповіддю були поставки державі, а після цього терор голодом.

Комуністичний Геноцид-Голодомор