Септуагінта (також Септуаґінта), або Переклад сімдесяти тлумачів (від — «переклад сімдесятьох старців»; ) — зібрання перекладів Старого Завіту на давньогрецьку мову, виконаних у III—I століттях до н.е. в Александрії. Часто як скорочення вживається «LXX» (число сімдесят, записане римськими цифрами). Назва «Септуагінта» фіксується вже в працях Августина Аврелія, який коротко переказав одну з версій історії її створення — перекладу з єврейської мови на грецьку (трактат Про місто Боже, XVIII. 42).
Перекладачами (тлумачами) були єгипетські еллінізовані юдеї (див. ), що жили там і в повсякденному спілкуванні користувалися спільною мовою Середземномор'я — грецькою. Містить також книги, які сповідники юдаїзму і протестанти вважають неканонічними.
Грецький текст Септуагінти склався в елліністичному , був досить поширений, проте його повністю відкинув талмудичний юдаїзм. Заведено вважати, що формування корпусу Септуагінти розпочалося у 280-ті роки до н. е. і в загальних рисах завершилося в I столітті до н. е.Anssi Voitila, Jutta Jokiranta. Scripture in Transition: Essays on Septuagint, Hebrew Bible, and Dead Sea Scrolls in Honour of Raija Sollamo. — BRILL, 2008. — P. 302. Історія перекладу відома в переказі, який у різних версіях зберегли єврейські та християнські автори. Сенс переказу про Септуагінту полягає в наданні їй статусу соборної праці, здійсненої особами, відповідальними за збереження біблійної традиції, при схваленні громади в цілому. В юдейському середовищі цей консенсус піддали сумніву тільки в II столітті, коли Септуагінта стала частиною християнського Святого Письма. У цей же період починається взаємодія тексту Септуагінти та виконаних пізніше перекладів Старого Завіту грецькою мовою, деякі альтернативні переклади Церква ввела до складу Септуагінти. За період II століття до н. е. — XVI століття н. е. збереглося понад 2000 рукописів LXX, у яких представлений певний діапазон варіантів і різночитань.
Септуагінта є найстарішим відомим перекладом Старого Завіту на давньогрецьку мову. Цитати з неї зустрічаються в Новому Завіті, найбільш точні — в Євангелії від Луки. Септуагінта відіграла важливу роль в історії Християнської церкви, ставши, по суті, каноном Старого Заповіту грецькою мовою, з якого згодом зроблено переклади на інші мови, зокрема перший переклад на . Втім, попри широке розповсюдження, у християнській традиції апріорі перемогла думка, що єврейський оригінал переважає переклад у всьому. І католицизм, і протестантизм, і православ'я ґрунтувалися на масоретському тексті — католики через Вульгату, протестанти — через новоєвропейські переклади Старого Заповіту. Інтерес до Септуагінти пожвавивсь у XVIII столітті — з появою наукової біблійної критики.
Найдавніше повідомлення про історію цього перекладу міститься у так званому «листі Аристея». Яскравий та насичений подробицями лист видається розповіддю очевидця, хоча філологічний та історичний аналіз дозволяє висунути припущення, що його насправді було написано десь на півтора сторіччя пізніше від імені Аристея якимось еллінізованим, проте побожним, александрійським євреєм наприкінці II ст. до н. е. У цьому листі наведено численні легендарні подробиці здійснення цього перекладу, однак цей лист швидше приховує справжні історичні факти, аніж розкриває їх. Хоча в листі розповідається про здійснення перекладу лише єврейського Закону (Тори чи П'ятикнижжя), пізніше під Септуагінтою стали розуміти збірник грецьких перекладів всіх інших книг Старого заповіту, а також багатьох неканонічних книг.
Порівняння тексту перекладу з стандартизованим єврейським масоретським текстом свідчить про те, що переклад здійснювався з єврейських текстів, які значною мірою відрізнялись від масоретського. Відкриття сувоїв Мертвого моря засвідчило, що єдиного оригінального тексту жодної біблійної книги ніколи не існувало. Кожен рукописний примірник книги містив різночитання, які робили його по суті оригінальним. Відмінність тексту Септуагінти від інших єврейських текстів спонукала перекладачів до здійснення інших, більш точних перекладів.
Перші друковані видання Септуагінти в повному обсязі здійснено в Іспанії та Італії між 1518 і 1587 роками, лише відтоді її текст остаточно стабілізувався. Починаючи з XVIII століття протестантські науковці почали здійснювати наукове філологічне видання. Найавторитетніші видання у XX столітті випускалися Кембриджським університетом та Німецьким біблійним товариством у Штутгарті. 1863 року запропонував методи реконструкції автентичного тексту LXX, в загальних рисах їх використовують і сучасні дослідники. У парадигмі досліджень XX—XXI століть Септуагінту розглядають як «єдиний, хоча і не монолітний художній твір» (визначення ), до неї застосовують методи літературного дослідження Біблії — аналіз композиції, що дозволяє реконструювати сенси тексту та релігійної свідомості, що за ним стоїть.
Зміст
Склад юдейського канону і Септуагінта
За переказами, юдейський канон склався приблизно в V столітті до н. е. завдяки діяльності пророків Ездри і Неємії, які повинні були заново зібрати священні тексти після повернення з Вавилонського полону. Існує думка, що саме Ездра надав П'ятикнижжю сучасного вигляду. Згідно з традицією, у той період виникли Великі збори ( 15, 1), які діяли до 270-х років до н. е. Ці збори старців одночасно відповідали на релігійні питання та здійснювали контроль за правильним відтворенням книг. Час закінчення Великих зборів перетинається з початком перекладу Септуагінти — з 280-ми роками до н. е., тому можна припустити, що старців-тлумачів делегували в Александрію саме Великі збори. Проте стародавній канон не відповідав сучасному масоретському тексту. Зокрема, Книга Варуха, яку в давнину читали в синагогах на день пам'яті першого руйнування Храму, увійшла до складу Септуагінти, але до юдейського сучасного канону не потрапила.
Найдавніші відомості про юдейський канон представлені у Філона Александрійського, Йосипа Флавія та декількох ранньохристиянських авторів. Найдавніше свідчення про поділ канону на три частини (цей поділ закріплений в абревіатурі Танах) міститься, мабуть, у Євангелії від Луки (), укладачі Септуагінти про нього не знали. Кирило Александрійський і Григорій Назіанзин підрозділяли Септуагінту на 12 історичних книг (включаючи П'ятикнижжя), 5 поетичних і 5 пророчих. Єпифаній Кіпрський і Іван Дамаскин ділили книги Старого Завіту на 4 категорії: законоположні, поетичні, історичні та пророчі, по 5 книг у кожній з категорій. Більшість Отців церкви відтворювали число книг, яке дорівнює кількості літер гебрайської абетки (тобто 22). Розширений варіант канону спочатку охочіше використовували на латинському Заході, його дотримувалися Климент Римський, Папа Дамасій I, Ориген, Кипріян Карфагенський, Климент Александрійський. Фактично вже в часи Оригена усвідомлювали різницю між книгами канонічними та книгами, вживаними в церковному побуті. Загалом, Александрійський канон містив 39 книг. Проте, в давнину поділ на книги був цілком умовним і не завжди збігався з традицією, що склалася в Середні Віки. Так, Августин Аврелій налічував у Старому Заповіті 44 книги (De Doctrina Christiana I. II).
Розвиток юдейського канону арамейською мовою та івритом пішов у іншому напрямку: в рік зруйнування Другого Храму (70 рік) переніс до міста Явне синедріон і заснував центр вивчення Тори. Після втрати храмового списку Письма рабини перед обличчям швидкого поширення християнства зробили стандартизацію біблійного тексту, що відіграло колосальну роль у формуванні масоретської традиції. Однак книги, що не увійшли до в канону, судячи з матеріалів Каїрської генизи, активно використовувалися в єврейському середовищі ще кілька століть; процес був приблизно однаковим і для християнства, і для юдаїзму.
Список книг Септуагінти Грецька назваУкраїнська назваД. Г. Добыкин. Лекции по введению в Священное Писание Ветхого Завета. — Санкт-Петербург.: Санкт-Петербургская православная духовная академия, 2012. — C. 27—30Законоположні книгиБуттяВихідЛевитЧислаВторозаконняІсторичні книгиІсуса НавинаСуддівРут1 Царств2 Царств3 Царств4 Царств1 Параліпоменон2 Параліпоменон2 Ездри1 Ездри і НеєміїЕстериЮдитиТовита1 Макавеїв2 Макавеїв3 Макавеїв4 МакавеївНавчальні (поетичні) книгиПсалмівПсалом 151Оди з молитвою МанассіїЙоваПриказок СоломоновихЕкклезіястоваПісня над піснямиМудрості СоломонаПремудрості Ісуса, Сина СирахаПророчі книгиМалі пророки (Дванадцять)ОсіїАмосаМихеяЙоілаОвдіяЙониНаумаАвакумаСофоніїАггеяЗахаріяМалахіїІсаїЄреміїВарухаПлач ЄреміїЛист ЄреміїЄзекіїляДаниїла
Історія створення Згідно з В. Вевюрком, матеріали, які дійшли від давнини і дозволяють реконструювати створення Септуагінти, діляться на дві категорії. По-перше, це літературні твори, які розповідають про створення перекладу в цілісному вигляді (версії суперечать одна одній), і, по-друге, — це пам'ятники, які побічно свідчать про побутування Септуагінти в певний період часу.
Лист Аристея
Найдавнішим і водночас найдокладнішим свідченням створення Септуагінти є Лист Аристея. Його написано від імені охоронця царя Птолемея і адресовано Філократу — братові Аристея. У ньому йдеться про єгипетське посольство в Єрусалим до первосвященика Еліазара (правив у 284—247 роках до н. е.). Справжність цього документа в давнину не піддавалася сумніву, його використовував Йосип Флавій при викладенні обставин створення Септуагінти, а власне текст Листа Аристея зберігся в працях Євсевія Кесарійського і . Нині створення пам'ятки відносять до періоду між III і I століттями до н. е., але не пізніше початку нашої ери. 1684 року опублікував дисертацію в Оксфорді «Проти історії Аристея», положення якої розвинув у книзі 1705 року, розпочавши цим двохсотлітню дискусію про автентичність самого пам'ятника і правдивість відомостей, які повідомляються в ній. Поступово перемогла думка, що «Лист Аристея» — стародавній псевдепіграф, літературна апологія, написана грецькомовний юдеєм, однак справжність повідомлюваних фактів не викликає значних сумнівів.
Про переклад Сімдесяти Лист Аристея повідомляє таке:
на грецьку мову за Птолемеїв перекладено не всі канонічні книги, а лише «Закон», тобто Тору; ініціатором перекладу були не юдеї, а цар Птолемей Філадельф (син Римского імператора Марка Антонія і цариці Єгипту Клеопатри); ідея перекладу належить Деметрію Фалерському — засновнику й голові Александрійської бібліотеки; єврейська громада Александрії схвалила переклад постфактум; юдейська громада постановила, що переклад має бути незмінним до букви, а на тих, хто намагатиметься його змінити, накладалося прокляття; текст для перекладу доставлено з Єрусалима, перекладачами стали 72 старці, які приїхали з Палестини — по шестеро від кожного з колін Ізраїлевих; переклад виконували всі перекладачі на спільному засіданні (Синедріоні, ), причому кожен погоджував свою працю з іншими; згадується, що до LXX існував більш ранній переклад «деяких місць із Закону», менш надійний.
Історія першого перекладу Тори на неєврейську мову зафіксована в барайті, наведеній у Талмуді, в трактаті «» (I. 9). Принципова відмінність від Листа Аристея полягає в тому, що зухвалий цар Птолемей (званий на івриті Талмай) захотів не просто придбати за гроші переклад Тори, а роздобути текст, яким пишалися юдеї, що перебували під його владою, найпростішим чином — він змусив єврейських рабинів-поліглотів перекласти Тору. Побоюючись попередньої змови між 72 рабинами, він спочатку помістив кожного в окрему камеру, і лише потім в'язням було роз'яснено умови того, що відбувається. Однак старці розуміли, що євреям не потрібен переклад, тому вони свідомо змінили священний текст, відтворюваний для нечестивого царя, внісши туди 13 спотворень.