Ю́рій Федько́вич (повне ім'я та прізвище — Осип Домінік Гординський де Федькович; псевдоніми і криптоніми: О. Ф., Ігор Гординський, Ігор Федькович, Гординчук, Городенчук, Гуцул-Невір, Марко Нестерюк, Юрій Коссован, F. F., Hucule та ін.; 8 серпня 1834, с. Сторонець-Путилів — 11 січня 1888, Чернівці) — український письменник, фольклорист, перекладач, громадсько-культурний та освітній діяч.
Життєпис
Народився в сім'ї управителя поміщицькими маєтками Адальберта Гординського де Федьковича (1809–1876), рід якого походив із Самбірщини й належав до знаменитого шляхетського герба Сас[Sas (herb szlachecki) – Режим доступу до ст.: http://pl.wicipedia.org/wiki/Sas_(herb_szlachecki). Мати письменника Анна (1800–1864) була донькою православного священника із с. Дихтинець Михайла Ганіцького. Хрещений за католицьким звичаєм, син у 1863 році перейшов на православ'я.
Початкову освіту майбутній поет здобував приватно в домашній школі дядька по матеріДив.: Заклинський Р. За слідами Федьковича // ЛНВ. 1905. Т. ХХІІ. С. 183., потім (у 1846-1848 роках) навчався в Чернівецькій нижчій реальній школіМаковей О. Житєпись Осипа Юрія Гординського-Федьковича. Львів, 1911. С. 49-52.. Землемірська й аптекарська практика в Молдові (1849–1852) була вимушеною з огляду на переслідування сім'ї, зокрема брата по матері Івана Дашкевича, за участь у селянському повстанні під проводом Лук'яна КобилиціСелянський рух на Буковині в 40-их роках ХІХ ст.: Зб. документів. Київ, 1949, с. 175, 184, 199.. В Молдові Осип знайомиться з німецьким художником і письменником Рудольфом Роткелем, який справив на нього велике враженняДив.: Драгоманов М. Переднє слово // В кн.: Повісті Осипа Федьковича. Київ, 1876, с. ІІІ. й заохотив до самоосвіти й поетичної творчості німецькою мовою.
Повернувшись із Молдови до Чернівців, Осип Гординський у листопаді 1852 року зголошується на військову службу в цісарсько-королівській армії, служить у 41-му піхотному полку (т. зв. Буковинському), який дислокувався головно у Трансильванії. Навіть ставши офіцером, поет не перестає опікуватись інтересами простих жовнірів, допомагає їм в опануванні грамоти, популяризує українську художню літературу завдяки налагодженій зі Львовом культурній комунікації, стає фактично українським просвітянином-культурником в австрійській армії. У зв'язку з австро-італо-французькою війною 1859 року полк переживає тяжкий похід в Італію, загалом діє там як резервний. Наприкінці травня 1859 року в таборі під Касано, що в Ломбардії, з-під пера Федьковича виходить його перший українськомовний вірш «Нічліг», записаний латиницею. Тоді ж, під час служби, Федькович дебютував в українській літературі добіркою поезій, надрукованих у додатку до полемічної антимосквофільської брошури Антона Кобилянського «Slowo na slowo do Redaktora “Slowa”» (1861). Того ж року у Львові за сприяння Б. Дідицького світ побачила перша окрема збірка «Поезії Іосифа Федьковича».
Навесні 1863 року, вийшовши у відставку, Федькович оселяється у Сторонці-Путилові. Він працює війтом (із 1866-го до 1876-го з перервою у 1872-1873 роках)Ковалець Л. Війтування Осипа Юрія Гординського Федьковича як соціально-психологічний феномен // Питання історії України: зб. наук. праць. Чернівці, 2009. Т. 12, С. 113-116., зарекомендовує себе як «знаменитий господар і економіст»Заклинський Р. За слідами Федьковича: записки з прогульки по Буковині // ЛНВ. 1905. Кн. 10, с. 186., бере участь у сервітутному процесі із захисту інтересів селян 16-ти громад Довгопільського (згідно з актами – Русько-Кимполунзького) околуФедькович О. Ю. Писаня / Перше повне і крит. вид. Львів, 1910. Т. 4 : Матеріяли до житєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича / З першодр. і автогр. зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. С. 377-475., кандидатує на посла до буковинського сойму в 1867 і 1870 рокахДив.: Гординський Я. Кандидатура Федьковича на посла // Привіт Іванови Франкови в сороклітє його письменської праці. 1874-1914: літ.-наук. зб. Львів, 1916. С. 287-289. (але безуспішно), активно займається літературною творчістю.
У листопаді 1868 року письменник зрікається свого офіцерського чину, мотивуючи бажанням знайти цивільну роботу. В 1869-1872 роках за призначенням Крайової шкільної ради він обіймає посаду інспектора народних шкіл Вижницького повіту, як завжди, віддається цій роботі сповна: услід за «Букварем для господарських діточок» (1866) готує «Співанник для господарських діточок», інспектує школи, проводить учительські конференції, виступає з рядом ініціатив, в основі яких лежить вимога про навчання дітей їх рідною мовою, соціальну підтримку школи і вчителя, піднесення його освітнього рівняДив.: Федькович Ю. Твори: у 5 т., 6 кн. Т. 5: Публіцистика. Науково-популярні праці. Листи. Чернівці, 2022. С. 30-72..
У 1872 році на запрошення львівського товариства «Просвіта» Федькович переходить на роботу до Львова, стає в цьому товаристві редактором видавництва популярних книжок для народу, до його обов’язків належать, крім підготовки оригінальних друкованих праць, ще й переклади класичних п’єс для театру «Руська Бесіда». Офіційно-бюрократичний чинник у діяльності редакційного комітету, ущемлення своїх прав, не кажучи про низьку зарплатню, змусили письменника після 14-ти місяців роботи залишити Львів і у важкому морально-депресивному стані повернутись до Сторонця-Путилова. Тут Федькович продовжує займатись літературою, приймає у себе М. ДрагомановаКовалець Л. Юрій Федькович і Михайло Драгоманов: на перехресті життєво-творчих доріг // Наук. вісник Чернівец. ун-ту. Чернівці, 2008. Вип. 394/398 : Слов’янська філологія. С. 127-131., який у 1876 р. в Києві видає зі своєю передмовою збірку «Повісті Осипа Федьковича». Перед тим (23 вересня 1873 р.) на основі підготовленої письменником програми опису Гуцульщини за пропозицією М. Драгоманова Південно-Західний відділ Імператорського Російського Географічного товариства, на той час своєрідна всеукраїнська академія наук, значущий ідеологічний центр українства, обирає Федьковича своїм дійсним членом. Фактично це було першим офіційним визнанням заслуг письменника на ниві етнографічної наукиДив.: Ковалець Л. Юрій Федькович як дійсний член Південно-Західного відділу Географічного товариства // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія: Географія. Вип. 842. Чернівці, 2023. С. 78-82.. Наслідком душевних страждань письменника виявилась рукописна збірка поезій «Дикі думи. Думав Гуцул-Невір» (1876).
Тяжка хвороба батька, смерть Ад. Гординського в 1876 році ще більше загострили у Федьковича відчуття смутку й розчарувань у житті. Перебравшись до Чернівців, самотній, позбавлений моральної підтримки громадсько-культурного оточення, письменник спорадично звертається тепер до літературної творчості, натомість із властивою йому одержимістю віддається астрології. Отож, прагнення пізнати людський зв’язок із зірками, закони світобудови – з індивідуальним людським буттям він пробує покласти на теоретичну, книжну основу, залучає для цього, зокрема, й дороговартісні праці з астрології, астрономії і навіть староєгипетської теології. Наслідком таких зусиль у науковій творчості виявились 5 трактатів, зберігся один – «Apotelesmata oder das Buch der Decrete» («Апотелесмата, або Книга декретів»)Відділ рукописів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Ф. 58 (Ю. Федьковича). № 425., на 896 стор. рукопису, він досі не перекладений із готики.
У 1884 році з активізацією на Буковині українського громадсько-культурного життя Федькович повертається до літературної праці, а з початку 1885-го очолює редакцію газети «Буковина», де виступає і як письменник. Відзначення в липні 1886 року 25-ліття літературної діяльності Федьковича виявилось чи не першим в Україні публічним пошануванням представника гуманітарної інтелігенціїБуковина. 1886, 28 верес., Наукове Товариство імені Шевченка у Львові обирає його своїм почесним членомБуковина. 1887, 13 черв.. Ця подія ще більше активізує письменницьку діяльність Федьковича. Восени 1886-го він переселяється на вул. Лілійну, 20 в одну з кімнат «Руської Бесіди», яка стає його останнім земним прихистком, письменника обирають секретарем політичного товариства «Руська Рада»Див.: Буковиньский календарь на звичайний рік 1886. Чернівці, 1885. С. 116..
Погіршення здоров’я наприкінці 1887 року виявилось фатальним, через крововилив у шлунок, що стався напередодні, Федькович удосвіта 11 січня 1888 року помирає.
Величавий похорон письменника відбувся 14 січня з участю земляків поета – гуцулів, військового оркестру 41-го піхотного полку, а також представників різних товариств і широкої громадськості Чернівців та довколишніх сілБуковина, 1888, 28 січн.. Він теж засвідчив започаткування відповідної традиції, не кажучи, що зі свого боку потвердив значущість Федьковичевої справи. Панахида за покійним мала місце в кафедральному соборі Чернівців, її відправив протоєрей, професор і письменник Із. ВоробкевичДив.: Юрій Федькович у спогадах сучасників / упоряд., передм., прим. Л. Ковалець. 2-ге вид, доп., Чернівці, 2019. С. 284-287., поховання було здійснене на міському (Руському) цвинтарі, що на горі Горечій у Чернівцях (нині вул. Кишинівська, сектор 35), відкриття й освячення пам’ятника на могилі відбулось 25 червня 1888 р.
Творчість
Першими друкованими творами Федьковича були новела «Der Renegat» («Ренегат»), надрукована 1859 р. у «Familienblätter» («Сімейних листках») – додаткові до чернівецького часопису «Bukowiner Haus-Calender» («Буковинський домашній календар»), і балада «An Emilie» («До Емілії»), присвячена коханій дівчині Емілії Марошані й видана окремою книжечкою в Чернівцях на поч. 1860 р. Творчості німецькою мовою письменник не припиняв до кінця життя, спорядивши дві збірки поезій («Gedichte» /«Твори», 1865; «Am Tscheremusch» / «Над Черемошем», 1882) і надрукувавши ряд віршів та творів інших жанрів у часописах. Окремі писання (як-от німецька переробка драми «Довбуш») побачили світ уже після смерті автора. У німецькомовній царині Федькович розробляє переважно ті ж самі мотиви, що й у писаннях українською мовою, нерідко твір німецькою мовою є переспівом його українського твору – і навпаки. Так творчість Федьковича німецькою мовою знайомила широкого читача з Буковинською Гуцулією, її привітали Е. Р. Нойбауер, пізніше І. Франко, О. Маковей, чеський учений К. Кадлєц та ін. Федьковичеві належать також переклади українською окремих творів Й. В. Гете, Ф. Шиллера, Г. Гайне, Л. Уланда.
Публікації письменника мали місце у львівських часописах «Слово», «Вечерниці», «Мета», «Нива», «Правда», «Діло», чернівецьких виданнях «Буковина», «Бібліотека для молодежі», альманасі «»Руська хата» та виходили окремими збірками.
Поезія, ліро-епос