Популярна музика — музика яка зазвичай поширюється серед широкої аудиторії за допомогою музичної індустрії. Нею можуть насолоджуватися та виконувати її люди, які мають незначну музичну підготовкуPopular Music. (2015). Funk & Wagnalls New World Encyclopedia
Визначення Оригінальне застосування цього терміна стосується музики періоду 1880-х років у Сполучених Штатах. Хоча популярну музику іноді називають "поп-музикою", ці два терміни не є взаємозамінними. Популярна музика - загальний термін для найрізноманітніших жанрів музики, які задовольняють населення Allen, Robert. "Popular music". Pocket Fowler's Modern English Usage. 2004. тоді як поп-музика зазвичай відноситься до певного музичного жанру.Laurie, Timothy (2014). "Music Genre As Method". Cultural Studies Review. 20 (2), pp. 283-292. Популярні музичні пісні та твори мають мелодії, що легко співаються. Структура пісні популярної музики зазвичай включає повторення розділів, при цьому вірш і приспів або приспів повторюються протягом всієї пісні. У 2000-х роках завдяки пісням та творам, доступним у вигляді цифрових звукових файлів, музиці стало легше поширюватися з однієї країни в іншу. Деякі популярні музичні форми стали глобальними, тоді як інші мають широку привабливість у місці походження. Завдяки суміші музичних жанрів створюються нові популярні музичні форми, що відображають ідеали світової культури. Приклади Африки, Індонезії та Близького Сходу показують, як західні стилі поп-музики можуть поєднуватися з місцевими музичними традиціями, створюючи нові гібридні стилі. Вчені класифікують музику як "популярну" на основі різних факторів, зокрема, чи пісня стає відома слухачам головним чином завдяки тому, що вони чують музику (на відміну від класичної музики, в якій багато музикантів вивчають твори з нот ); її привабливість для різних слухачів. Продаж "записів" або нотних записів є одним із показників. Оцінка привабливості на основі кількості аудиторії (масової привабливості) або того, чи є аудиторія певного соціального класу, є ще одним способом визначення популярної музики, але це теж має проблеми, оскільки соціальні категорії людей не можуть бути точно застосовані до музичних стилів. Якби дослідження проводились у галузі популярної музики, то в суспільстві існував би рівень стабільності, який би характеризував історичні періоди, розподіл музики та закономірності впливу та наступності в популярних музичних стилях.
Анахід Кассаб'ян розділив популярну музику на чотири категорії; "популярна як популістська ", або який має відтінки вираження поглядів; "популярна як народна", або про те, що музику люди пишуть самі для себе; "популярний як контркультура " або надання громадянам можливості діяти проти гніту, з яким вони стикаються. Популярна музика суспільства відображає ідеали, які переважають на момент її виконання або публікації. Девід Рісман заявляє, що молодіжна аудиторія популярної музики вписується або в мажоритарну групу, або в субкультуру. Група більшості слухає комерційні стилі, тоді як субкультури знаходять стиль меншості для передачі власних цінностей. Це дозволяє молоді вибирати, з якою музикою вони ототожнюються, що дає можливість споживачам контролювати ринок популярної музики.
Музичний критик Роберт Крістгау ввів термін "напівпопулярна музика" в 1970 році, щоб описати записи, які здавалися доступними для загального споживання, але виявилися невдалими в комерційному плані. "Я усвідомив, що відбувається щось інше - система розповсюдження, здавалося, похитнулась, FM і все", - пізніше він посилаючись на записи, такі як The Velvet Underground і The Gilded Палац гріха ("Летючі брати Буріто") мав популістські якості, але не зміг вплинути на рекорд-чарти. На його думку, симпатія "до неприємного, брутального і короткого часу посилює загальну напівпопулярну тенденцію, коли аплодують ліричній та концептуальній вишуканості, тоді як музична вишуканість — джазові відбивні або класичний дизайн або авангардні інновації - залишається за фахівцями".
Форма західної популярної музики Форма в популярній музиці найчастіше буває секційною, найпоширенішими розділами є вірш, хор чи рефрен та бридж. Інші поширені форми включають тридцять дві такти та блюз із дванадцять тактів. Пісні популярної музики рідко складаються з використанням різної музики для кожної строфи тексту, складені таким чином, називаються " наскрізними ").
Вірш і приспів вважаються основними елементами. Кожен вірш зазвичай має однакову мелодію , але тексти пісень змінюються для більшості віршів. Приспів зазвичай має мелодичну фразу та ключовий ліричний рядок, який повторюється. Поп-пісні можуть мати вступ та коду, але ці елементи не є важливими для ідентичності більшості пісень. Поп-пісні, в яких використовуються вірші та приспіви, часто мають місток - розділ, який поєднує вірш і приспів в одній або декількох точках пісні.
Вірш і приспів зазвичай повторюються протягом всієї пісні, тоді як бридж, вступ та кода ), як правило, використовуються лише один раз. Деякі поп-пісні можуть мати сольний розділ, особливо у поп-музиці під впливом року чи блюзу. Під час сольної секції один або декілька інструментів відтворюють мелодійну лінію, яка може бути мелодією, яку використовує співак, або, в стилі блюз чи джазу, соло може бути імпровізовано на основі прогресу акордів. В соло, як правило, виступає один інструментальний виконавець.
У формі тридцяти двох тактів використовуються чотири розділи, найчастіше вісім мір завдовжки кожен (4 × 8 = 32), два вірші або розділи A, контрастний розділ B (міст або "середня вісімка") і повернення вірша в останньому розділі A (AABA). Форма хору або форма ABA може поєднуватися з формою AABA у складених формах AABA. Також можуть бути використані такі варіації, як a1 та a2. Повторення акордової прогресії може позначити єдиний розділ у формі вірша.
Розвиток у Північній Америці та Європі
Індустрія популярної музики
"Найважливішою особливістю нової індустрії популярної музики кінця 18 - початку 19 століть була ступінь її зосередженості на товарній формі нот".Middleton, Richard and Peter Manuel. "Popular music" in Grove Music Online. Наявність недорогих, широко доступних нотних версій популярних пісень та інструментальних музичних творів дозволило поширювати музику серед широкої аудиторії аматорів середнього класу, які могли грати та співати популярну музику вдома. Аматорське музикування в XIX столітті часто зосереджувалося навколо фортепіано, оскільки цей інструмент міг відтворювати мелодії, акорди та басові лінії, що дозволяло піаністу відтворювати популярні пісні та твори.
Виконавці ранньої популярної музики працювали рука об руку з нотною індустрією, щоб просувати популярні ноти. Однією з перших популярних музичних виконавців, яка здобула широку популярність, була шведська оперна співачка Дженні Лінд, яка гастролювала в США в середині 19 століття. На додаток до аматорського музичного мистецтва у вітальні протягом XIX століття, більше людей почало займатися музикою, беручи участь в аматорських хорах або граючи в аматорських оркестрах.
Наприкінці XIX століття центр музичної видавничої справи в США знаходився в нью-йоркському районі " Tin Pan Alley ". Видавці музики Tin Pan Alley розробили новий метод просування нотних форм: безперервне просування нових пісень. Одним з технологічних нововведень було фортепіано для гравців. На фортепіано гравця можна записати передачу кваліфікованим піаністом твору на фортепіано. Цей записаний виступ можна було б «відтворити» на іншому фортепіано гравця. Це дозволило більшій кількості меломанів почути нові популярні фортепіанні мелодії. На початку 1900-х років основними тенденціями в популярній музиці були зростаюча популярність театрів водевілів та грамофона. Індустрія звукозапису зростала дуже швидко; "До 1920 р. У Великій Британії було майже 80 звукозаписних компаній і майже 200 у США". Наявність записів дозволило більшому відсотку населення почути найкращих співаків та колективи.
Радіомовна трансляція музики, яка розпочалася на початку 20-х років, допомогла поширити популярні пісні серед величезної аудиторії, набагато більша частина населення почула пісні у виконанні професійних співаків та музичних ансамблів. Радіомовлення збільшило здатність авторів пісень, співаків та керівників колективів стати національно відомими. Іншим фактором, який допоміг розповсюдити популярну музику, було введення наприкінці 20-х років звукових фільмів, які також включали музику та пісні. Наприкінці 1920-х і протягом 1930-х років відбувся рух до консолідації звукозаписувальної індустрії.
У 1950–1960-х роках новий винахід телебачення почав відігравати дедалі важливішу роль у розповсюдженні нової популярної музики. Естрадні шоу регулярно демонструють популярних співаків та колективи. У 1960-х роках розвиток нових технологій у записі, таких як багатодорожкові магнітофони, надало звукорежисерам та продюсерам звукозапису поширювати популярну музику. Застосовуючи техніки багатодоріжкового запису, звукорежисери могли створювати нові звуки та звукові ефекти, які були неможливі, використовуючи традиційні "живі" техніки запису. У епоху психоделічної музики 1960-х студія звукозапису використовувалася для створення ще більш незвичайних звуків, щоб імітувати ефект від прийому галюциногенних наркотиків, у деяких піснях використовувались стрічки інструментів, що відтворювались назад.
У 70-х роках тенденція до консолідації в звукозаписуючій індустрії продовжувалась до того, що "... домінування було в руках п'яти величезних транснаціональних організацій, трьох американських (WEA, RCA, CBS) і двох європейських компаній ( EMI, Поліграма )". У 1990-х роках тенденція консолідації набула нового повороту: міжмедіа-консолідація. Ця тенденція призвела до того, що музичні звукозаписні компанії об’єдналися з кінофільмами, телебаченням, журналами та іншими медіа-компаніями, що сприяло просуванню крос-маркетингу між дочірніми компаніями. «Введення цифрового обладнання (мікшерні столи, синтезатори, семплери, секвенсери)» у 1980-х рр. призвело до того, що Музичний словник Грову назвав створенням «нових звукових світів», а також сприяло виробництву музики «зроби сам» музикантами-аматорами та «крихітними» незалежнимизвукозаписними компаніями ". У 1990-х роках доступність програмного забезпечення для звукозапису та програмного забезпечення для ефектів означала, що аматорський інді-гурт міг записати альбом - що вимагало повністю обладнаної студії звукозапису в попередні десятиліття - використовуючи трохи більше ніж ноутбук та якісний мікрофон. Тим не менш, якість звуку сучасних студій звукозапису все ще перевершує те, що може зробити аматор.Kane, K. (1999, 11). Recording: Recording options for the indie artist. Canadian Musician, 21, 62.
Критика
Зміни На додаток до багатьох змін у специфічних звуках та використовуваних технологіях, з 1960-х років відбулися зміни у змісті та ключових елементах популярної музики. Популярна музика стала повільнішою; середній показник BPM популярних пісень 1960-х років становив 116, тоді як середній показник BPM популярних пісень з 1960- х років становив 100 BPM. Крім того, пісні, що відтворювались на радіо у 1960-х роках, у середньому тривали лише близько трьох хвилин. На відміну від цього, більшість пісень у рейтингу Billboard Top 5 у 2018 році були тривалістю від 3:21 до 3:40 хвилин. 85% пісень були в мажорному ключі, тоді як лише близько 40% пісень є в мажорному ключі зараз. Тематика та тексти популярної музики також зазнали значних змін, ставши сумнішими , а також більш асоціальними та егоцентричними з 1960-х років. Також зростає тенденція емоційного змісту пісень, ключових темпів та темпу, що не відповідають загальним асоціаціям; наприклад, швидкі пісні з сумною тематикою або в мінорній тональності, або повільні пісні із більш щасливим змістом або в мажорному ключі.