Березді́вці — село у Стрийському районі Львівської області, що сусідить на сході із містом Новий Розділ. Село лежить на ходорівській автотрасі, до Дністра звідси — 2 км.
Назва Назву ніхто з істориків до беріз не прив'язує: скоріше до берестового лісу. Існують теорії про те, що на місці поселення був березовий ліс або ж, що у Берездівцях оселилися мешканці Берестя (сучасного білоруського міста Брест).
Також існує версія, що Берездівці виникли з міста Аннополь. Але пізніше історики спростували цю версію. 1715 року невеличке поселення з цією назвою (Аннополь) заснувала біля Берездівців власниця населеного пункту Францішка Цетнер. За планами засновників, поселення мало стати більшим за Берездівці. Однак пізніше Аннополь почав потроху зникати, зрештою він просто приєднався до Берездівців.
Історія
Перша згадка, наступні роки
Поселення є одним з найдавніших у Миколаївському районі. Перша згадка про Берездівці датується 1410 роком. Того року місцевий шляхтич Микола чи Бенедикт (Бенько) з дозволу Галицького біскупа Якова Стрепи збудував у селі костел Воздвиження Чесного Хреста. Та відомо, що на той час село не тільки існувало, а у ньому вже діяв дерев'яний костел Різдва Діви Марії. Після смерті Бенька дідичем у Берездівцях став Іван з Сеняви — серед його документів якраз і знайдено першу згадку про поселення.
Львівський стольник у 1435—1441 роках Дмитро з роду Ходорівських гербу Корчак підписувався «на Ходороставі і Берездівцях».Prszyboś K. (opracował). Urzednicy wojewodztwa ruskiego XIV—XVIII ww. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1987. — S. 319.
У податковому реєстрі 1515 року в селі документується піп (отже, уже тоді була церква), млин та 7 і 3/4 ланів (близько 194 га) оброблюваної земліŹródła dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — Warszawa : Skład główny u Gebethnera i Wolffa, 1902. — 252 s. — S. 167..
Вигляд містечка Планування Берездівців досить схоже на інші європейські міста, а серед українських — на Львів.
У центрі — площа Ринок, від якої починалося 6 вулиць. До костелу вела, відповідно, Підкостельна, до церкви — Підцерковна. Вулицею Боринецькою можна було зайти на залізничну станцію до сусіднього села Бориничі. На цій вулиці ще до приходу радянської влади стояв хрест в пам'ять про 20-річчя польсько-галицького повстання 1846 року.
Інші три вулиці, які брали початок від Ринкової площі — Зелена, Болонна А і Болонна Б, вели на саму окраїну Берездівців, до придністровських лук.
Мало місто Берездівці і свою річку — Вишнівку, через яку був прокладений дерев'яний міст і на якій стояло 3 млина. Віддавна на вулиці Болонній А стояла скульптура Ісуса Христа, яку виготовив відомий польський митець Антоній Сухоровський. Ще одна скульптура — святого Яна, була на Ходорівській дорозі. Цей пам'ятник знищили радянські війська у часи Другої світової війни, а у 2010 р. його було відновлено. Гору, на якій стоїть скульптура святого Яна, люди у селі і донині називають Яновою горою.
Рудня 1455 року в околицях Берездівців працювала рудня, у якій виплавляли залізо з болотяної руди. Міхи рудні приводились в рух млиновим колесом, а процес плавки руди тривав кілька годин. Для роботи рудні використовувалось деревне вугілля, яке виплавлювали з букового дерева. Отже, ліси в околицях Берездівців були знищені ще в давні часи. Можливо, що сама рудня знаходилась на території теперішнього села Руда (Рудківці).
Місто Берездівці
У 1526 році населений пункт отримав Магдебурзьке право, а отже — статус міста. На правах більшої за село адміністративної одиниці, Берездівці дістали привілей влаштовувати ринок. Його у містечку організовували щотижня по середах.
Містечко було невеликим. На заваді його зростанню стали часті напади татар, які понищили Берездівці у 1618—1621 роках. Мабуть в цей час був знищений і місцевий замок. У 1651 році ще було видно земляні укріплення колишнього замку.
Про те, що містечко, навіть у часи свого розквіту було невеликим, свідчить зокрема те, що два поверхи в Берездівцях мала тільки одна кам'яниця — будинок польського товариства Народної школи. При ній діяв магазин сільськогосподарського товариства й концертний зал з гардеробом. Саме в цьому приміщенні відбувалися збори місцевого стрілецького товариства, ставилися аматорські вистави.
Берездівські українці мали окремий народний дім. Крім нього, серед найвідоміших споруд містечка, був двір — власність закладу графа Станіслава Скарбека. При ньому діяла гуральня, у якій працювали сироти.
Єврейська громада Як і кожне місто Галичини, Берездівці мали свою єврейську громаду. Вона розселялася на території, площею поза три гектари. У XVIII сторіччі євреї збудували у Берездівцях дерев'яну 12-метрову синагогу прямокутної форми. Як прийнято, у ній були два окремі приміщення для чоловіків та жінок. На жаль, до наших часів храм євреїв не дійшов — його розібрали по війні селяни на матеріали Другої світової війни. Тоді ж із Берездівців до гетто в Стрию вивезли майже всю єврейську громаду. Сьогодні про її історію і культуру свідчить тільки старий єврейський цвинтар, розташований обабіч села.
Американський хасид Леві Іцхак Хагер, чиї предки багато років тому виїхали з Роздола вважає, що існує «духовний трикутник» Розділ-Жидачів-Берездівці.
Берездівці у XVIII столітті До середини XVII ст. Берездівці були поділені між 7 власниками. Тут було 3 корчми і 2 млини. У 1727 році Берездівці вже належали Цетнерам, які передали маєток в оренду на 3 роки жидові Єноху Юзефовичу. За час його господарювання господарська ситуація тут різко змінилась.
У 1730 році в Берездівцях було 64 кметі та 8 загородників. 37 кметів господарювали на чвертях, 27 — на пів чвертях. Мали 83 волів та 43 коней. 8 кметів були прикріплені до оренди (панської гуральні) і там виконували панщину. Ця панщина становила 8036 днів та ще 1248 днів становили шарварки. Шарварки селяни відробляли кожної третьої суботи. Селяни також мусили безплатно садити та поливати панську капусту, обробляти льон та коноплі, прясти прядиво, по черзі робити солод для панських броварів. Двір також справно збирав десятину з селянських садів та пасік. Селяни почергово вартували кожної ночі панські маєтки (по двоє). Але незабаром маєтки, через шлюб Францішки Цетнер з графом, подільським воєводою Міхалом Юзефом Жевуським перейшли до Жевуських. Самі Жевуські господарства не вели, а передавали маєтки в оренду дрібній шляхті.
Подальша доля краю У 1739—1742 роках «Берездівський ключ» винаймав за 30000 злотих пан Дібровний, у 1742—1745 роках — за таку ж суму цю землю купив Ян Ялбжиховський.
В інвентарі Берездівців 1748 року зазначено, що у місті було 28 будинків, 2 будиночки та п'ять халуп. Серед них було 8 хат в ринку та 7 будинків в'їзних. Ринком називалась торгова площа посеред міста. Мешканцями міста було 30 жидівських родин та кілька польських. Тут також було 7 винниць.
У 1763 році місто орендував пан Нелавіцький. В містечку були різні промисли: фільварки, ринок. У 1781 році місто ще було в складі маєтків Францішека Жевуського. Його дружина Юліанна зі Скарбеків 1802 року записала маєток в Берездівцях своєму небожу Станіславу Мартину СкарбекуBarbara Lasocka. Skarbek Stanisław Marcin h. Abdank (1780—1848) // Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków, 1997.— t. XXXVIII/1, zeszyt 156. — S. 23—25. — майбутньому фундатору театру у Львові (нині Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької). У 1833 році місто належало С. М. Скарбкові, мало 1342 особи населення, переважно єврейського.
З 1854 року до адміністративної реформи 1867 року у складі Ходорівського повіту Бережанського округу .
Влітку 1869 року в Берездівцях була відкрита поштова станція.
Мовою документів: Поведінка деяких шляхтичів Історичні документи донесли на своїх сторінках один з безлічі прикладів поведінки шляхти з кріпаками. 1637 року місцева шляхтянка Агнєшка Опацька наказала слугам схопити свою колишню служницю і відрубати їй голову. Причиною цього послужили пишні золотисті коси дівчини. Відрубану голову наказала кинути у вогонь, викрикуючи, що служниця не варта мати таке красиве волосся. За свій дикунський злочин була лише оштрафована та відсиділа кілька тижнів у вежі Львівського замку.
Вчений Владислав Лозіньський зазначив, що це був унікальний за жорстокістю випадок, вчинений шляхтою протягом століття на території Руського воєводства.
Страйки місцевих жителів Весною 1918 року в Берездівцях відбулися масові виступи селян проти так званої нової панщини — примусового виконування селянами польових робіт в маєтках. В серпні 1920 року більшовицька кіннота розбила в околицях Берездівців угрупування польських військ. Двоє мешканців містечка пішли з більшовиками.
2 липня 1920 року тут розпочався страйк в фундації Скарбка. Страйкарі вимагали підвищення зарплати та введення обідньої перерви. Викликані солдати та поліція відкрили вогонь по страйкуючих. 10 липня розпочались арешти та суд над учасниками страйку.
В середині червня 1930 року в Берездівцях відбувся страйк форналів (постійних найманих робітників у фільварку), спровокований сельробівцями. Страйкарі знищили телефонний зв'язок з Львовом. Тоді в село прибули 2 автомашини поліції і почались арешти. Суд над 58 форналями відбувся тільки весною 1931 року в Бережанах.
Мовою документів: Пожежа У 1924-му в Берездівцях трапилась велика пожежа. Її спричинило троє дітей, які біля хати пекли картоплю. Вогонь швидко поширився через немолочені скирти й фасолю, які селяни тримали коло своїх, зазвичай дерев'яних, будинків. Таким чином внаслідок пожежі згоріли аж 40 хат.
Просвіта У 1912 році місцеві українці почали робити заходи щодо заснування в Берездівцях читальні «Просвіта». Влада дала свій дозвіл на це тільки 26 серпня 1915 року, коли з Галичини була вигнана російська армія, але робота читальні швидко згасла.
Друге її відкриття відбулося в жовтні 1929 року. Записалось до неї 56 членів. У серпні 1929 року читальня вже влаштувала великий концерт — фестин, куди були запрошені аматори з Піддністрян.
У 1931 році при читальні була заснована бібліотека, яка через 2 роки мала 111 книжок.
Життя берездівчан на початку ХХ століття 1 серпня 1934 року внаслідок адміністративної реформи у Польщі, Берездівці стали центром однойменно ґміни. До неї входили ще 9 сіл. Щоправда центром ґміни Берездівці побули недовго. У 1939 році, після приходу радянської влади, змінився і адміністративний поділ.
За польської влади телефонна мережа Берездівців складалася з чотирьох абонентів: пошта, поліційний пост, парафіяльна канцелярія і міська управа. Також було вуличне освітлення — для цього використовували нафтові лампи.
Ще до приходу радянської влади, мали Берездівці і власну футбольну команду — «Стрілець». Її головними суперниками, як правило, були футболісти з Роздолу, «Орлята» з Бібрки, чи жидачівські «Стрільці». Репутацію непоступливого суперника мала й ходорівська єврейська команда «Дрор».
Уночі за Берездівцями наглядала добровільна варта, до якої щовечора заступали по 6 чоловіків. Особа, якій надійшов час чергувати, отримувала спеціальну палицю. До добровільної варти входили і поляки, і українці. Кожен стеріг свою територію. Українці вартували під церквою, поляки — під костелом.
Масові переселення В час Другої світової війни євреїв з Берездівців вивезли до гетто в Стрию. Поляків до 1945 року в селі мешкало понад 1700 мешканців. 70 відсотків з них були поселені до Шльонського воєводства, що у Польщі. Корінне ж населення зазнало чимало горя у роки визвольної боротьби, багато родин було вивезено в Сибір.
Під час так званого обміну населенням 1944—-1946 рр. багато українців з Закерзоння було переселено на територію села Берездівці.
Колгосп