Глибоке — село в Україні, у Бориспільському районі Київської області. Населення становить 2,2 тисячі осіб. Входить до складу Бориспільської міської громади.

Географія Село Глибоке, колишній центр сільської ради. Розміщене за 10 км на південь від Борисполя і за 13 км від залізничної станції Бориспіль. Лежить на відкритій місцевості, оточеній з усіх сторін полями.

Герб У червоному щиті золотий ріг достатку в перев'яз зліва, наповнений золотими грушею, качаном кукурудзи і соняшником з чорною серцевиною, червоними яблуком і помідором, зеленим огірком, що супроводжується зверху трьома золотими колосками, покладеними віялоподібно в перев'яз. В увігнутій зеленій базі золотий розширений хрест.Герб села

Історія Дослідник О. Стороженко відносить Глибоке до сіл, «названий коих указывают на давность их заселення или на внешний вид». Насмілимося припустити, що в назві села відбилися обидва ці чинники. По-перше, поблизу нього виявлено давньоруське городище. По-друге, село розміщене в низовині. Відомо також, що в давнину тут протікала річка Сага, побутують легенди про річку Сагу і серед старожилів села.

Історичні відомості про Глибоке сягають початку XVII ст. У О. І. Барановича читаємо: «Густо заселена в первой половине XVII в. й южная половина Киевского воєводства. Я беру часть его, лежащую к югу й юго-востоку от Києва, которую считают совершенно запустевшей в XVI веке. Начну с территории Левого Днепра. В 1629 году Баришпольская волость — Баришполь, Требухов, Дударков, хутор Старица, Иванков, Глубокое — уплатили за 992 дыма (двора). Площадь волости — около 500 км, жителей — 5952. На 1 км приходится около 12 жителей»Баранович А. И. Население предстепной Украйны в XVI веке // Исторические записки.- М., 1950.- Т. 32..

Зустрічаємо назву села і в повідомленнях про події 1630 року. Тоді воно було спалено повстанцями Тараса Федоровича Трясила: «…село Иванков, село Глибоке, село Селище, і Старе Остролуччя спалені».Стороженко А. В. Очерки Переяславской старини, К., 1990.

З Книг Київського Трибуналу маємо згадку про село за 1630 рік: «встречаем теперь Старицу, Сезанов. Пасечну — на левом берегу Трубежа, южнееза Альтой, Глубокое».

Село на той час належало Софії Данилович, доньці Станіслава Жолкевського. З «Генерального следствія о маетностях Переяславского полка» (1729—1731) дізнаємося, що:

1729—1731 роки — Глибоке належало до Бориспільської ратуші. 1762 року один з синів Юхима Дарагана Іван успадковує місто Бориспіль, село Глибоке, село Перегуди.

У XVII—XVIII ст. Глибоке належало до Воронківської сотні Переяславського полку, а з встановленням нового територіального устрою на Лівобережній Україні відійшло до Переяславського повіту Київського намісництва.

У 1751 році збудована церква Покрова Пресвятої Богородиці.

Село є на мапі 1812 року

За даними 1859 року, у Глибокому — 168 дворів, 1526 жителів. У XIX ст. (відомості за 1868 рік) — відноситься до Рогозівського волосного правління.

Революційні події 1905 року докотилися до Переяславщини. Жителі села Глибокого були серед ініціаторів виступів селян проти свавілля місцевих поміщиків. У результаті на кілька днів було зупинено роботу в економіях поміщиків Трепова, Баталіна, Камінського.

На поч. XX ст. у селі було 283 двори, жителів — 1510.

За даними 1921 року, у Глибокому було 60 підприємств: вітряки, маслобойні, кузні. За переписом 1926 року, тут було 576 дворів, 2586 жителів.

У 1930 році створені колгоспи «Перемога» «ім. Шевченка», «Вільний степ». В 1932—1933 роках виконавцями політики Голодомору з села були вивезені всі зернові і продовольчі фонди колективних господарств та особистих господарств селян, внаслідок чого почався голодомор. Свідками трагедії встановлено 102 прізвища померлих з голоду односельчан.

Два роки Глибоке також пробуло під неросійською окупацією (з вересня 1941 — до вересня 1943 року). 1943 року в селі розташовувався штаб Воронезького (згодом 1 Українського) фронту, яким командував М. Ф. Ватутін. На будинку, де був штаб, встановлено меморіальну дошку.

50-ті роки — роки відбудови зруйнованого війною господарства. Тоді на базі кількох колгоспів створюється один — ім. Ватутіна. 1963 року на його базі створено колгосп «Глибоцький». 1979 року у Глибокому — 753 двори, 2524 жителі.

Наприкінці XX ст. у селі розміщується садиба КСП «Глибоцьке», середня школа, медпункт, будинок культури, бібліотека. Дворів — 851, жителів — 2312.

Населення

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська204997.25 %російська522.47 %білоруська20.09 %угорська10.05 %румунська10.05 %інші/не вказали20.09 %Усього2107100 %

Сьогодення Економіка села має сільськогосподарсько –промислове направлення. Прилеглі до села землі розпайовані та знаходяться в оренді у сільськогосподарських товариствах. На цих землях вирощуються зернові, зернобобові та овочеві культури. В селі розвивається промислове будівництво, яке надалі має перспективи розширення і зростання. В селі є середня школа І–ІІІ ступенів, дитячий садок на 140 місць, медамбулаторія, будинок культури, бібліотека, дві православні церкви (в с. Глибоке і в с. Городище), кафе та мережа торговельних закладів.

Видатні уродженці Борисенко Данило Михайлович (1921 р.н.) — командир взводу 84-го окремого радіо-батальйону 1-го Українського фронту, надалі — доцент кафедри загальної математики КДУ, 29 років викладав математику на радіо-фізичному, геологічному факультетах. Кавалер бойових і трудових нагород. Борисенко Микола Іванович (1935—1997) — депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання, міністр статистики України у 1991—1996 роках. Корпач Олег Іванович (1965—2015) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни на сході України. Кубрак Степан Потапович (1922 р.н.) — підполковник у відставці, пройшов війну від Сталінграда до Берліна, має 21 військову нагороду. У відставку пішов з посади начальника ІІ -ї частини Полтавського облвійськкомату. Мелащенко-Бойко Марія Андріївна (1928 р.н.) — З 1952 року працювала лікарем обласної стоматологічної поліклініки. З 1971 р. призначена головним лікарем обласної стоматполіклініки, головним спеціалістом Київського облздороввідділу. З 1977 року — лікар Головного IV управління Міністерства охорони здоров'я. Недождій Юхим Павлович (1928 р.н.) — заслужений агроном УРСР, довгі роки очолював місцевий колгосп, а пізніше радгосп. За високі досягнення в праці удостоєний орденів «Леніна», «Знак пошани», «Жовтневої революції», трьох медалей «За трудову доблесть». Нога Юрій Вікторович (1973—2012) — український поет, прозаїк, перекладач, журналіст, публіцист, громадський діяч у галузі культури

Поезія <div style="text-align: center;"> Пісня про Глибоке <div style="text-align: left; direction: ltr; margin-left: 1em;">

Слова і музика Голуб Ганни Василівни

<div style="text-align: center;"> Моє село найкраще в світі

Мале дитинство тут пройшло

Давно минули юні літа, Глибоке ж тільки розцвіло

Як не любить ранкові роси, Світанки і в цвіту сади, Ставок, де верби довгокосі, Схилилися аж до води

Де недалеко, у зелен гаї, Берізки, ніби у танку

Зустрілись юні і жадані, Немов красуні на балу.

Яке то щастя для людини, Коли, мов ріднеє дитя, Тебе завжди чека в обійми

Святая рідная земля <div style="text-align: left; direction: ltr; margin-left: 1em;">

Див. також Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)

Примітки

Посилання

Офіційний сайт Глибоцької сільської ради