Есперанс-Лонгдо () — одна з провідних бельгійських металургійних компаній 20 століття. Штаб-квартира компанії була розташована у місті Льєж. У 1970 році була приєднана до компанії «Кокеріль-Угре-Провіданс», унаслідок чого утворилася найбільша на той час металургійна компанія Бельгії «Кокеріль-Угре-Провіданс і Есперанс-Лонгдо».
Історія У 1845—1846 роках брати Доті () створили бляхарню у Лонгдо, місцевості побіля міста Льєж, що швидко перетворювалася в той час на один з промислових районів міста. У 1862—1863 роках Доті об'єднали своє підприємство з Товариством доменних печей, заводів і вугільних шахт Есперанс (, було засновано 1863 року), внаслідок чого було утворено Товариство вугільних шахт, доменних печей і вальцівниць (). У 1877 році компанія продала свої гірничодобувні підприємства і стала металургійною компанією Есперанс-Лонгдо ().
Компанія першою у Бельгії почала виплавляти томасівський чавун і, відповідно, першою застосовувати томасівський процес для перероблювання його на сталь.R. Ranieri, J. Aylen. Ribbon of Fire. How Europe Adopted and Developed Us Strip Mill Technology (1920—2000) . 2013.
З 1936 року прокатні цехи на заводах компанії спеціалізувалися на прокатці виключно листового прокату, як тонкого так і товстого.
У 1948 році компанія стає найбільшим бельгійським виробником листового прокату, досягнувши піку виробництва у 142 000 тонн. Незважаючи на це, завод, оточений житловими будинками, не міг розвиватися. З 1957 року завод припинив виробництво гарячекатаного прокату і зосередився на випуску лише холоднокатаної листової сталі.
У грудні 1950 року компанія першою у Бельгії на своєму заводі у Жемепп-сур-Мез (тепер в межах міста Серен) встановила широкосмуговий (широкоштабовий) прокатний стан. Оскільки компанія на той час виробляла не достатньо сталі для забезпечення свого прокатного виробництва, вона купувала сляби у компанії «Кокеріль».
У 1960 році компанія разом з американською компанією «Аллегейні Лудлум» створила консорціум «Аллегейні-Лонгдо», який побудував у Генку (Фландрія) металургійний завод для виробництва неіржавіючої сталі.
У 1963 році на заплавному острові Шерталь (), в комуні Упей, утвореному між річкою Маас і Альберт-каналом при будівництві каналу, було побудовано новий металургійний завод з киснево-конвертерним цехом потужністю 1,6 мільйона тонн сталі на рік. Хоча завод спочатку проєктувався як завод з повним металургійним циклом, він в решті решт так і не мав власного доменного виробництва і чавун для переробки на сталь до нього доставляли у рідкому стані у чавуновозах міксерного типу з іншого заводу, росташованого за 22 км від нього у місті Серен. У 1968 році компанія вирішила сконцентрувати виробництво гарячекатаного листового прокату на заводі Шетраль, унаслідок чого у місті Жемепп прокатний цех прокатав свій останній сталевий зливок у 1968 році.
У 1970 році відбулося злиття компанії з іншим провідним виробником — компанією «Кокеріль-Угре-Провіданс». На той момент компанія виробляла близько 1,5 млн т сталі на рік і спеціалізувалася на виробництві листового прокату, включаючи цинкований і бляховий лист. Вона була пов'язана з американською металургійною корпорацією «Аллегейні Лудлум» у питаннях виробництва легованої сталі й інших славів. Belgium. // Mineral Trade Notes, Volume 67, № 11. Pages 28 — 29.
Подальша доля виробничих потужностей Після 1970 року підприємства компанії перебували у власності багатьох інших компаній — «Кокеріль-Угре-Провіданс і Есперанс-Лонгдо», «Кокеріль-Самбр», «Arbed», «Usinor» і, в решті решт, з 2010 року — «ArcelorMittal». Металургійний завод Шерталь у 1998 році досяг потужності 2,85 млн т листового прокату на рік, однак у жовтні 2011 року компанія «ArcelorMittal» об'явила про припинення роботи заводу Шерталь. Тоді з колишніх підприємств «Есперанс-Лонгдо» та колишніх підприємств інших компаній, що також були поглинуті «ArcelorMittal» було звільнено біля 600 робітників. Станом на 2019 рік завод на Шерталь не працював. Доменну піч «HF6», останню з доменних печей на заводі у Серен, було зупинено у 2008 році і після багаторічного простою було демонтовано у 2017 році.
Література M. Colle-Michel, Les Archives de la S. A. métallurgique d'Espérance-Longdoz des origines à nos jours. Paris-Louvain, Nauwelaerts, 1962, 65 p.
Виноски