Залізна маска (), також Людина у залізній масці (; 1640-ві — 19 листопада 1703) — таємничий в'язень з номером 64489001 епохи короля Людовика XIV, заарештований в 1669 або 1670 році і утримувався у деяких французьких в'язницях, у тому числі у Бастилії (з 1698 роки) і Піньєроль (нині Пінероло, Італія). Упродовж 34 років його охоронцем була одна і та ж людина, . В'язень помер 19 листопада 1703 року і був похований під ім'ям «Marchioly». Його обличчя ніхто не бачив, оскільки він носив маску з чорного оксамиту. Особа в'язня до цього часу залишається загадкою: історики висували різноманітні теорії, які були відтворені у книжках і фільмах.
Відомий письменник і філософ Вольтер у своєму другому виданні «Питань до Енциклопедії» (1771 рік) висунув версію, що в'язень мав не оксамитову, а залізну маску, і що під цією маскою ховався позашлюбний старший брат Людовика XIV. Поодинокі історичні відомості про людину у масці можна отримати із листування Сен-Мара зі своїм керівництвом у Парижі. За іншими версіями, в'язнем був такий собі Есташ Дожу (), учасник кількох політичних скандалів кінця XVII століття, проте і ця теорія не є переконливою.
Національні архіви Франції змогли в 2015 році оцифрувати і опублікувати в Інтернеті оригінальні документи, пов'язані зі справами Сен-Мара. Один із таких документів (64 сторінки) було складено у 1708 році у Бастилії, а інший (68 сторінок) у цитаделі на острові Сент-Маргерит у 1691 році. Вони вважалися втраченими понад 100 років, доки їх не виявили у 2015 році разом зі 100 мільйонами документів Центрального нотаріального відділенняArchives nationales de France: salle des inventaires, Archives nationales (accessed 23 January 2017).Analyse et photographies des documents découverts, https://sergearoles-documents-archives.com/ [archive] (accessed 23 January 2017). Було встановлено, що близько 800 документів, які належали Сен-Мару, були проаналізовані після його смерті і підтвердили його жадібність і захланність. Він витрачав на себе і свої забаганки всі кошти, що виділялися Людовиком XIV на утримання в'язня. Там же міститься опис камери, у якій перебував в‘язень у масці: зі всіх зручностей був лише матрац, на якому той міг спати. При науковій підтримці Національної бібліотеки Франції і її колекцій старовинних тканин вдалося в 2015 році створити першу віртуальну реконструкцію тюремної камери Залізної Маски.
Образ «Людини у залізній масці» мав величезний вплив на художню літературу. Він згадується у романі «Віконт де Бражелон» Олександра Дюма: в'язнем є брат-близнюк Людовика XIV. Дюма також представив у шостому томі «Славних злочинів» у розділі «Людина у залізній масці» список всіх можливих теорій з приводу того, ким був загадковий в'язень.
Біографія в'язня
Арешт та ув'язнення
У липні 1669 військовий міністр Людовика XIV маркіз де Лувуа надіслав листа Беніню Доверну де Сен-Мару, начальнику в'язниці Піньєроль (в той час місто Пінероло належав Франції) про прибуття в'язня під ім'ям «Есташ Дожу» протягом наступного місяця. Це вважається першою писемною згадкою Людини у залізній масці. Лувуа наказав Сен-Мару підготувати камеру з безліччю дверей, які б закривалися одна за одною так, щоб ніхто не міг почути, що відбувається в камері. Сен-Мар міг бачити в'язня тільки раз на день, щоб надати йому все необхідне, але не більше, ніж камердинеру. Деякі історики вважали, що бранця нібито належало вбити, якщо він заговорить про будь-що.
Ім'я в'язня у листі було вписано іншим почерком, що передбачало, що хтось із слуг Лувуа міг це зробити. «Дожу» було заарештовано капітаном Александром де Воруа, комендантом Дюнкерку, і засланий до Піньєроль, куди прибув наприкінці серпня. За іншими даними, арешт відбувся в Кале, про що не знав навіть місцевий губернатор, припускаючи, що за капітаном де Воруа полювали іспанські солдати, що потрапили на територію Франції з іспанських володінь в Нідерландах. Тоді ж почалися суперечки про те, хто був цим в'язнем. Відповідно до більшості тлумачень легенди, в'язень ніколи не знімав маску.
Людина у масці як слуга
До в'язниці Піньєроль відправляли державних злочинців, тому зазвичай там було декілька людей. Серед в'язнів цієї в'язниці були граф Ерколе Антоніо Маттіолі, якого засудили за подвійний перетин кордону Франції і за порушення угоди з приєднання замку Казале-Монферрато; суперінтендант фінансів Ніколя Фуке, що попався на привласненні грошей; , який сватався до кузини короля Анни де Монпансьє без схвалення самого короля. Камера Фуке була поверхом вище камери де Лозена.
У листах до Лувуа Сен-Мар писав, що «Дожу» — тихий і скромний чоловік, який не представляє небезпеки і відданий волі Бога і Короля, в той час як інші в'язні намагалися влаштувати втечу, скаржилися, істерили або божеволіли. Повної ізоляції не було, у ув'язнених були слуги. Так, у Фуке був слуга на ім'я Ла Рів'єр, проте подібні слуги власне по положенню не відрізнялися від арештантів. Коли Ла Рів'єр хворів, то Сен-Мар клопотав дозволити Дожу зайняти тимчасово посаду слуги. Лувуа дозволив це робити в 1675 році тільки в тих випадках, коли Ла Рив'єра неможливо було попросити і якщо Фуке не бажав будь-кого бачити. Якщо ж Фуке і де Лозен зустрічалися, то «Дожу» не мав бути присутнім.
Хоча Фуке був приречений провести залишок днів в ув'язненні і зустріч з в'язнем у масці нічого не змінювала, де Лозен очікував якнайшвидшого звільнення, але очікувалося, що він не мав навіть розкривати особистості в'язня. Фахівці з XVII століття вважають, що хоча по протоколу не належало представнику королівської сім'ї бути як слуга, тоді ж з'явилися перші чутки про те, що в'язень у масці був королівського походженняThe Man in the Iron Mask, Timewatch TV documentary presented by Henry Lincoln, BBC, 1988.
В 1680 році Сен-Мар після кончини Фуке виявив секретну лазівку між камерами Фуке і де Лозена, припустивши, що вони могли перемовлятися і що де Лозен дізнався про існування «Дожу». Лувуа у відповідь на це повідомлення наказав Сен-Мару перевести де Лозена в камеру Фуке і переконати, що «Дожу» та Ла-Рив'єр були звільнені, хоча насправді їх перевели в іншу частину в'язниці.
В інших в'язницях
В 1681 році де Лозен був звільнений, а Сен-Мара призначили губернатором форту Екзіль (нині місто Ексіллес), куди були заслані людина у масці і Ла-Рів'єр. У січні 1687 помер Ла-Рів'єр, і Сен-Мар і «Дожу» вирушили на острів Сент-Маргерит (за 1 милю від Канн). Тоді ж поширилися чутки, що в'язень носить залізну маску, і знову його відправили в камеру з безліччю дверей. 18 вересня 1698 року Сен-Мар став начальником Бастилії, куди відправили і відомого в'язня, поселивши його в третій камері вежі Бертодьер з великою кількістю меблів. Заступник начальника в'язниці де Розарж зобов'язався годувати в'язня. Лейтенант дю Жонка, офіцер в'язниці, зазначив, що в'язень носив маску з чорного оксамиту.
19 листопада 1703 року в'язень у масці помер і був похований під ім'ям «Marchioly». Всі меблі і одяг спеціально знищили, зафарбувавши стіни і розплавивши всі металеві речі. В 1711 році Єлизавета Шарлотта Пфальцька відправила листа своїй тітці Софії Ганноверської, в якому стверджувала, що з полоненим добре поводились і давали йому все необхідне, проте два мушкетери, щоб в'язень не розповів, хто він є насправді, готові були вбити його в разі, якщо він зніме маску. Ці відомості також породили безліч чуток.
Інтерес до особистості Доля загадкового в'язня і свідоме знищення всіх його слідів перебування стали причиною інтересу істориків і появі багатьох легенд. Було складено безліч теорій і кілька книг, а після виявлення листів дискусії посилилися. Найпопулярнішими версіями у той час були, що під маскою був якийсь маршал Франції, або Генрі Кромвель (син Олівера Кромвеля)Dumas, Alexandre. Celebrated Crimes, volume 6, p. 2008., або ж герцог Франсуа де Бурбон-Вандом. Такі письменники, як Вольтер або Александр Дюма висловлювали і аналізували багато теорій про людину у масці.
Версії Перші відкриті відомості про таємничого в'язня з'явилися в книзі «» («Таємні записки з історії перського двору», Амстердам, 1745—1746), з якої випливало, що «Залізна Маска» — це герцог Вермандуа, позашлюбний син Людовика XIV і Луїзи де Лавальєр, який нібито дав ляпаса своєму єдинокровному братові, Великому Дофіну, і відкупив цю провину вічним ув'язненням. Версія ця неправдоподібна, так як реальний помер ще в 1683 році, у віці 16 років. Зараз існують десятки найрізноманітніших гіпотез про цього в'язня і причини його ув'язнення.
Деякі голландські письменники припускали, що «Залізна Маска» — іноземець, молодий дворянин, камергер королеви Анни Австрійської і справжній батько Людовика XIV. Лагранж-Шансель намагався довести, в «» (1759), що Залізна Маска був ніхто інший, як герцог Франсуа де Бофор, що було повністю спростовано в його «». Достовірні відомості про «залізну маску» дав вперше єзуїт Гріффіт, що був 9 років духівником в Бастилії, у своєму «» (1769), де він наводить щоденник дю Жонка, королівського лейтенанта у Бастилії, і список померлих церкви Св. Павла. З цього щоденника, 19 вересня 1698 року з Сент-Маргерит був переданий у паланкіні в'язень, ім'я якого було невідомо і особа якого було постійно закрите чорною оксамитовою (а не залізною) маскою. Взагалі Гріффіт схилявся до висловленої у «» думки про особу у «залізній масці».
Представники королівської сім'ї Вольтер у своєму творі «Століття Людовика XIV» (1751) пробудив загальний інтерес до цієї загадкової особистості, вперше виклавши легенду, згідно з якою «Залізна Маска» був незаконним сином Анни Австрійської і кардинала Мазаріні — по-факту він був братом Людовика XIV. Ця версія ставиться під сумнів багатьма істориками. У сьомому виданні «» у статті про «Анну Австрійську» Вольтер повернувся до історії «залізної маски», вказавши, що він ймовірно знає особистість в'язня, але, як француз, має мовчати.
Незаконний брат/брат-близнюк Людовика XIV У творі «Залізна маска» авторства Марселя Паньоля стверджується, що обставини народження Людовика XIV досить загадкові, внаслідок чого автор припустив: у Людовика був брат-близнюк, який народився трохи пізніше нього, проте немовля приховали від сторонніх очей, щоб виключити будь-яку суперечку за тронPagnol, Marcel. Le Masque de fer (неопр.). — Éditions de Provence, 1965. — С. chapters 11 & 12. Паньоль називає ім'я цієї людини — Джеймс де ля Клош, який виріс на острові Джерсі і пізніше підготував змову проти Людовика XIV на чолі з Ру де Марсильї. В 1669 році Джеймса заарештували після страти Ру, який під тортурами видав змовника. Цю ж версію підтримував абат Суляві, що видав «Мемуари маршала Рішельє» (, Лондон і Париж, 1790), але висував інше трактування — Людовик XIII наказав таємно виховати цього принца, щоб запобігти лиху, яке мало відбутися для династії від цього подвійного народження, відповідно до якогось передбачення. Проте після смерті Мазаріні Людовик XIV дізнався про народження брата, велів його ув'язнити і, з огляду на їх вражаючу схожість, змусив його носити маску. Під час революції ця думка вважалася найімовірнішою.