Áлвару Фернандіш () — португальський мореплавець, дослідник і работорговець XV століття з Мадейри, який був капітаном на службі португальського принца дона Енріке Мореплавця. Здійснив два важливих плавання у 1445 і 1446 роках, які розширили межі відкритого Португалією західноафриканського узбережжя, ймовірно, аж до північних прикордонних територій сучасної Гвінеї-Бісау.
Досягнення Алвару Фернандіша по проходженню вздовж узбережжя Африки (мис Роксо), здійснені ним у плаваннях 1445-46 рр., не були перевершені європейцями ще протягом десяти років, аж до подорожі Альвізе Кадамосто в 1456 році.
Біографія Алвару Фернандіш був племінником Жуана Гонсалвіша Зарку, першовідкривача Мадейри. Фернандіш виховувався (як паж або сквайр) при дворі португальського принца Енріке Мореплавця. Дати народження і смерті, а також інформація про деталі життя не відомі.
Передумови У 1443 році Нуну Тріштан, один з капітанів принца Енріко, відкрив затоку Арґен (сучасна Мавританія), на островах якої було виявлено багато невеликих рибальських селищ берберів Санджая — це були перші людські поселення, які зустріли португальці на африканському узбережжі після проходження мису Бохадор десять років раніше. Повернення Нуну Тріштана до Лагошу з першою партією африканських рабів, яких вдалось легко і безпечно полонити в цій затоці, заохотило інших португальських торговців, котрі побачили в полюванні на рабів у цих беззахисних поселеннях привабливу можливість легкої наживи. В 1444—1446 роках організований приватними особами потік морських рейдів майже спустошив Арґенську затоку, в результаті чого більшість місцевого населення затоки було захоплено і доправлено в Португалію в якості рабів.
Одна з таких експедицій по захопленню рабів була організована капітанами-донатаріо з Мадейри, які спорядили невеликий флот із трьох каравел. Одна з каравел була споряджена Жуаном Гонсалвішом Зарку (капітаном-донатаріо Фуншала з півдня Мадейри), який доручив управління цим кораблем своєму племіннику Алвару Фернандішу. Другим кораблем командував Тріштан Ваш Тейшейра (капітан-донортаріо Машіку з північної Мадейри), а третім — Алвару де ОрнеласJoão de Barros, Lib. I, Ch. 11 (p.87 ); Faria e Sousa (p.527 )..
Португальський літописець XV століття Гоміш Іаніш де Зурара стверджував, що Алвару Фернандіш отримав особистий наказ від принца Енріке уникати по дорозі будь-яких набігів за рабами, а прямувати прямо до «Країни Чорних» виключно з метою здійснення дослідження африканського узбережжя.Zurara, (Ch. 65, p.225 ). Однак це здається маловірогідним, враховуючи дії інших капітанів та подальший перебіг подійZurara mentioning the other two captains separately (Ch. 70, p.213). But Barros (p.87), Faria e Sousa (p.527), etc. give the impression all three left Madeira islands together. Henrican captain Diogo Gomes makes no mention of Fernandes or these others by name, but does allude to expeditions to the bay of Bezeguiche.. Безлюдні острови Мадейри саме перебували в процесі колонізації і конче потребували рабської праці, тож дуже ймовірно, що флот з Мадейри вирушив саме із метою захоплення рабів в Арґенській затоці.
Плавання 1445 року Флот Мадейри дістався лише до мису Блан, коли два кораблі (Тріштан Ваш Тейшейри та Орнеласа) вирішили повернути назад. Можливо, це сталося через погану погодуAs asserted in Zurara, Ch. 70 (p.213), Quintella, p.140 або, через те, що вони прочитали записку, залишену на дерев'яному хресті на мисі Блан, капітаном і работорговцем Антаном Гонсалвішем, в якій він попереджав португальських капітанів, що острови Арґенської затоки були вже спустошені работорговцями, а решта населення втекла у глибину континенту, і їм слід спробувати шукати здобич в інших місцяхBarros, p.84. Відомо, що Орнелла здійснив набіг на Канарський острів Ла-Пальма і захопив там в якості рабів місцевих гуанчів.Zurara (p.213, p.249); Diffie and Winius (p.86). Ймовірно, саме на мисі Блан Алвару Фернандіш вирішив розлучитися з іншими кораблями флотилії і самостійно рушити на південь та спробувати щастя в "країні Гвінеїв " (загальний термін для темношкірих народів, що мешкали південніше річки Сенегал), про відкриття якої повідомили нещодавно капітани принца Енріке Нуно Тріштан та Дініш Діаш.
Пройшовши повз Арґен без зупинок, Алвару Фернандіш попрямував далі на південь, досягнувши гирла річки Сенегал. Він зупинився там лише на стільки часу, скільки потрібно було, щоб наповнити дві діжки річковою водоюZurara, p.226. Ймовірно, Фернандіш не намагався полювати за рабами на Сенегалі, оскільки Дініш Діаш роком раніше здійснив тут напад на пірогу з тубільцями, тож місцеве населення Волоф, знало про агресивні наміри португальських каравел і було насторожі.
Алвару Фернандіш пройшов вздовж африканського узбережжя до мису Зеленого мису (мис. Кабо-Верде), найдальшої точки, до якої дійшов Дініш Діаш в попередньому році. Невідомо, чи Діаш насправді проходив за сам мис. Якщо ні, то Алвару Фернандіш, імовірно, став першим європейцем, що оминув мис і зайшов в Дакарську затоку (Angra de Bezeguiche). Фернандіш став на якір біля острова Безегіче (острів Горе), який виявився безлюдним, проте на ньому мешкало багато диких козлів, на яких екіпаж полював заради їжіIn his 1490s memoirs, Henrican captain Diogo Gomes (p.276 ) claims the bay was named Bezeguiche after a local mainland king. He does not, however, make mention of Álvaro Fernandes himself.. Зурара повідомляє, що Фернандіш залишив свій знак на острові, вирізавши на стовбурі дерева лицарський девіз принца Енріко Мореплавця Talent de bien faire («Спраглий на добрі справи»).Zurara (p.226), Barros (p.113), Quintella (p.145)
Під час стоянки на острові, пара каное (по п'ять чоловіків у кожному) з тубільцями з материка (ймовірно з народностей Волоф або Лебу) підпливла до каравели. Перша зустріч пройшла досить гладко — обмінювались жестами, що виражали мирні наміри, а декілька тубільців навіть піднялись на борт, де португальці пригостили їх їжею та напоями, після чого ті повернулись назад на своїх каное на материк. Підбадьорені повідомленням про першу мирну зустріч, ще шість каное з тубільцями вирушили до каравели. Але цього разу Алвару Фернандіш вирішив влаштувати засідку і підготував човен із озброєними людьми, приховав його за протилежною стороною каравели. Коли каное з тубільцями наблизились до каравели, Фернандіш подав сигнал і човен з озброєними людьми виплив назустріч каное. Тубільці негайно почали розвертати каное, щоб повернутися до берега, але португальському човну вдалось наздогнати найближче каное африканців. Побачивши, що шлях каное до відступу відрізано, тубільці почали стрибати за борт в спробі дістатись берега вплав. Португальцям вдалось схопити двох плавців, але вони вчинили такий відчайдушний спротив, що поки їх полонили і підкорили, усі решта благополучно дісталися до материкаZurara (p.228). Barros does not give details of this incident, but notes later (p.113) that the natives on this shore were provoked to hostility by Fernandes actions..
Засідка дала лише двох полонених до того ж підняла тривогу на материковому березі. Оскільки елемент несподіванки зник, Алвару Фернандіш не побачив сенсу залишатися і залишив затоки БезегічеZurara, p.228. Він ще трохи просунувся на південь вздовж узбережжя, поки не досяг помітної скелі, яку він назвав Cabo dos Mastos («Мис Щогл»), за чисельні сухі та голі стовбури дерев, які нагадували скупчення корабельних щогл (тепер мис Naze, ). Фернандіш відправив загін на розвідку цієї території. Вони натрапили на невеличку групу з чотирьох тубільних мисливців (можливо, Серер) поблизу, і спробували захопити їх зненацька, але мисливці зуміли врятуватися і втекти від португальцівZurara, p.228-29..
Після цього Алвару Фернандіш повернувся до Португалії, з трофеями, які складались лише з двох полонених з острова Безегіче, бочки води з річки Сенегал та покинутою зброю мисливців. Його агресивні дії сполошили населення навколо затоки Безегіче. Наступні португальські кораблі, які прибули в цей район через кілька місяців — великий флот з мисливцями за рабами під проводом Лансароте-де-Фрейтас — зустрілись з градом стріл і отруєних дротиків і покинули затоку ні з чим.
Незважаючи на незадовільні результати полювання на рабів, Алвару Фернандіш під час цього плавання дістався далі вздовж ариканського узбережжя, ніж будь-який попередній португальський капітан, встановивши мис щогл як найдальший досягнутий рубіж. За це він та його дядько (Жуан Зарку) були нагороджені принцом ЕнрікеZurara, p.229.
Плавання 1446 року Алвару Фернандіш знову вирушив на каравелі в 1446 році, цього разу за прямим наказом від принца ЕнрікеZurara, Ch. 87 (p.p.258 ) (Port: p.406 ). Barros (Dec. I.1, Ch.14, p.121 ). Quintella (p.149) and Diffie and Winius (p.86-87) place this in 1446. Faria e Sousa (p.528) in 1447.. Фернандіш попрямував прямо до найдальшої точки, до якої він дійшов минулого року (Cabo dos Mastos) де висадив на берег розвідку, але, не знайшовши нікого, продовжив плавання далі. У певній точці португальці помітили місцеве прибережне селище і висадили групу, яку зустрів збройний загін тубільців (ймовірно, Серер), які були рішуче налаштовані захищати свої домівки. Алвару Фернандіш на початку зустрічі вбив якогось місцевого вождя, змусивши решту місцевих воїнів ненадовго припинити бій. Португальський десант скористався цією паузою, щоб повернутися до свого корабляZurara, p.259..
Трохи відпливши, наступного дня португальці захопили біля берега двох молодих місцевих жінок, що збирали молюсків. Каравела відновила плавання і продовжувала рух «на певну відстань», поки не дійшла до великої річки, яка в літописах названа як «Ріо-Табіте» (див. нижче). Незважаючи на те, що Фернандіш, мабуть, знав про нещодавню загибель Нуно Тріштана в аналогічній річковій виправі, він тим не менш вирішив відправити загін для дослідження верхів'я. Перший човен пристав до берегу біля декількох місцевих хиж, де вони швидко схопили тубільну жінку та доставили її на каравелу. Наступний човен не ще не встиг відпливти далеко, коли натрапив на чотири-п'ять місцевих каное з озброєними людьми. Фернандіш негайно розвернув човен і поспішив назад до каравели з переслідувачами на хвості. Португальці врятувалися, але сам Алвару Фернандіш був важко поранений у ногу отруєною стрілою, випущеною з одного з каное. Опинившись на борту корабля, він продезінфікував рану сечею та оливковою олією. Алвару пролежав з гарячкою кілька днів, на межі смерті, але одужавZurara, p.260.
Незважаючи на майже фатальний досвід, каравела ще трохи пройшла на південь, поки не дійшла до піщаного мису та великої піщаної затокиZurara, p.261. Вони відправили невеликий човен, щоб дослідити місцевість поблизу пляжу, але виявили близько 120 тубільців, озброєних щитами, ассегаями та луками, що прямували їм на зустріч. Дослідники негайно повернулися до каравели. Тим не менше, озброєна група тубільців демонструвала на пляжі, здається, мирні наміри — махала руками і запрошувала португальців на берег. Але з огляду на хворобливий стан Фернандіша і сумний досвід попередньої зустрічі, було прийнято рішення залишити цю територію та відплисти назад до Португалії.
Зворотньою дорогою Фернандіш зупинився біля острова Арґен, де вони домовились з работоргівцями-берберами про придбання чорношкірої рабині. Після прибуття в Португалію, Алвару Фернандіш був щедро винагороджений принцем Енріке який надав йому 100 дублонів і регентом Педру Коїмбрським, який додав від себе ще 100, за те, що заплив далі, ніж будь-який інший португальська капітан до цього часу.
Досягнута межа плавання З усіх капіталів Енріко 1440-х років Алвару Фернандіш, здається, просунувся найдалі. Майже напевно, що в своїй першій експедиції (1445 р) Алвару Фернандіш перевершив досягнення усіх інших чисельних португальських кораблів, що плавали до африканського узбережжя того року і став першим європейцем, який висадився на острові Bezeguiche (острів Горе, в затоці Дакар) і дістався аж до мису Щогл (Cape Naze) в центральній частині Сенегалу.