Національне питання — сукупність політичних, економічних, правових, культурницьких, освітніх та інших проблем, що проявляються у процесі внутрішнього та міждержавного спілкування націй чи народностей. Національне питання — це питання про відносини між націями в багатонаціональних країнах, про умови їхнього вільного розвитку, досягнення національної незалежності.Стаття з УРЕ
Історія Комуністичні режими розцінювали національні суперечності та національний гніт як неминучий наслідок класових антагонізмів в експлуататорському суспільстві.Національне питання в Україні ХХ — початку ХХІ ст.: історичні нариси / Авт. кол.: О. Г. Аркуша, В. Ф. Верстюк, С. В. Віднянський та ін. — К.: Ніка-Центр, 2012. — 592 с. Вони розглядали ці відносини як конкретно-історичні і такі, що визначаються суспільно-економічними формаціями. З погляду комуністичної ідеології, національне питання, що виникає в ході боротьби націй і народів за національне визволення, особливої гостроти набуває з зародженням капіталізму і основних класів цього суспільства — буржуазії та пролетаріату, з появою національно-визвольних рухів, які на першому етапі їхнього розвитку очолює прогресивний клас буржуазії, що, на думку комуністів, використовує ці рухи насамперед для створення національних держав і утвердження свого панування на внутрішніх ринках.
К. Маркс і Ф. Енгельс розглядали національне питання у тісному зв'язку з соціальними проблемами, від розв'язання яких залежало і його вирішення, а саме з ліквідацією будь-якого національного гноблення. «Маніфест Комуністичної партії» стверджував, що національне питання породило «буржуазне суспільство» і його буде розв'язано тільки тоді, коли буде знищено експлуатацію людини людиною. Розроблене основоположниками марксизму вчення з національного питання — складова частина теорії соціалістичної революції. Тому марксизм-ленінізм підпорядковував його загальному питанню суспільно-політичного розвитку людства на шляху від капіталізму до соціалізму, питанню про перемогу пролетарської революції та встановлення диктатури пролетаріату. Саме у такому ключі розглядалося національне питання у багатонаціональному СРСР. Оскільки ще в 1930-х рр. Радянський Союз узяв курс на побудову соціалізму і ліквідацію класових антагонізмів, то оголошувалося «розв'язання» й національного питання, а Українська РСР подавалася як приклад успішного і навіть зразкового розв'язання в СРСР національного питання. Але криваві міжнаціональні конфлікти, які спалахнули у Радянському Союзі в останні роки його існування, а потім і сам розпад радянської імперії за активної участі УРСР розвіяли цей ідеологічний міф.
Після проголошення незалежності національне питання в Україні наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. стало однією з найпопулярніших тем історичних досліджень. Відкинувши комуністичну зашореність, науковці заходилися шукати нові дослідницькі підходи. Зокрема, перспективи розв'язання національного питання почали пов'язувати з модернізаційними процесами, тобто переходом від традиційного, аграрного суспільства до індустріального, який почався у Західній Європі з кінця XVIII ст. і поступово охопив увесь світ: як самостійні, так і залежні країни, серед яких була й Україна, що у ХІХ — на початку ХХ ст. входила до Російської та Австро-Угорської імперій.
Модернізація змінила соціальну структуру суспільства і покликала до життя нові суспільні тенденції, зокрема національні рухи у залежних країнах. Модернізаційну схему цих рухів розробив чеський історик і політолог М. Грох. Вона включає три етапи на шляху до національного визволення: 1) відкриття історії, мови й народної культури невеличкою групою вчених; 2) фаза національної агітації патріотів із метою поширення національної самосвідомості на усі верстви суспільства; 3) фаза масового національного руху за здобуття автономії чи політичної незалежності.
У процесі національного відродження етнос, який населяє певну територію, починає усвідомлювати себе як самостійний народ; розгортається процес формування модерної нації. Постає цілий комплекс взаємин етнічної більшості, етнічних меншин і поточної державної влади, які й узагальнюються в терміні «національне питання», яке у світлі модернізаційних змін стало одним із найпотужніших чинників історичного процесу останніх двох сторіч. Зумовлені модернізацією національні рухи докорінно змінили політичну карту світу. З розпадом колоніальної системи на земній кулі почалася ера незалежних держав.
У працях соціалістів «Соціал-демократія і питання національностей» Отто Бауера в 1907 році «Питання про національності» Рози Люксембург 1909 рокуРоза Люксембург. «Національне питання». «Тези з національного питання»: праці Володимира Леніна 1913 року, вперше опубліковані в 1925 р.В. І. Ленін. «Тези з національного питання (червень 1913)». «Проблема національностей», глава 39 «Історії російської революції», том 3 «Тріумф Рад» Лева ТроцькогоЛев Троцький. «Історія російської революції». «Марксизм і національне питання», брошура Йосипа Сталіна 1913 року про визначення та роль націй у марксизмі. «До національного питання в Австрії», статті Альфреда Клара 1937 року на австрійські теми. «До питання національностей в Ефіопії» Валлеліня Меконнена у 1969 р.
Національні питання у світі Адріатичне питання Арумунське питання Бессарабське питання Вендське питання Вірменське питання Єврейське питання Ірландське питання Карельське питання Курдське питання Мосульське питання Македонське питання Польське питання Національне питання Квебеку Німецьке питання Римське питання Східне питання Українське питання Хорватське питання Шлезвіг-гольштейнське питання Питання Західної Сахари — назва двох резолюцій Організації Об'єднаних Націй: Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 34/37 Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 40/50
Див. також Націоналізм Національне самовизначення Національно-визвольна революція Колоніальна політика
Примітки
Посилання Національне питання в Україні ХХ — початку ХХІ ст.: історичні нариси / Авт. кол.: О. Г. Аркуша, В. Ф. Верстюк, С. В. Віднянський та ін. — К.: Ніка-Центр, 2012. — 592 с. Ленін про національне питання і національну політику