Манькі́вка — селище в Україні, в Уманському районі Черкаської області, адміністративний центр Маньківської селищної громади. Розташоване на обох берегах річки Маньківка (притока Кищихи) за 32 км на північний схід від міста Умань, за 10 км від автошляху та за 6,5 км від станції Поташ. Населення становить 7 567 осіб (станом на 1 січня 2021 р.).
Походження назви Назва, ймовірно, походить від кореня манька, що означає «ліва рука», тобто поселення, що розташоване від великого шляху ліворуч. Деякі дослідники вважають, що назва селища походить від імені козака Манька Педоренка, який входив до складу Уманської сотні за реєстром 1649 року. Є перекази, що він був першим жителем даної осади. В інших переказах йдеться про те, що колись тут була корчма, у якій господарювала дружина корчмаря Манька. На її честь і було названо нове поселення.
Не виключено, що назва селища походить від назви річки Маньківка, що тут протікає, а її назва пішла від латинського слова «менк», що означає малий, дрібний, оскільки назви багатьох міст і сіл походять від назви річок. Є ще версія і про те, що Маньківка названа на честь дочки польського короля Стефана Баторія Марії, тобто Маньки.
Історія В історичних джерелах Маньківка вперше згадується на початку серпня 1622 року.
17 століття У 1609 році так званий «Буцький ґрунт» — територія в околиці сучасної Маньківка та на правобережжі річки Гірський Тікич після поділу спадщини магната Юрія Струса дісталася його дочці Гелені та удові Малгожаті. Як поселення, було осаджене імовірно невдовзі потому. Уже в 1629 році Маньківка була не малим поселенням і нараховувала 649 дворів, нею володіла вже каменецька старостина Ельжбета КалиновськаЗаписки історично-філологічного відділу, кн. 11, стор. 23 — 24, тобто тут проживало близько трьох тисяч чоловік. На той час це було середнє містечко.
У 1638 році чернігівським воєводою Мартином Калиновським, сином Е. Калиновської, було здано гданському купцеві в оренду за 119 тисяч злотих Маньківську, Уманську, Буцьку та інші буди з правом широкого виробництва поташу.
З 1648 року Маньківка — сотенне містечко Маньківської сотні Уманського полку. Селяни й козаки сотні в складі 251 чоловіка під орудою сотника Г. Бовдира в 1648—1657 роках брали активну участь у народно-визвольній війні українського народу.
1654 року дорогою до Гетьмана Богдана Хмельцницького через Маньківку проїжджав патріарх Антіохійський Макарій у супроводі свого сина, який залишив спогади про подорож по цих місцях. В них він писав, що в Маньківці багато гарних будівель і крамниць, три цитаделі, чотири церкви, три ставки, палац Калиновського, а за містом — Троїцький монастир. На мандрівників сильне враження своїм багатством і красою справив Маньківський замок, який обнесений ровами, валами, стінами, укріпленими баштами та гарматами. Стіни палацу оздоблені полірованим дубом.
Богдан Хмельницький у своїх листах, датованих 16 травня 1654 року та 22 березня 1655 року, до російського царя Олексія Михайловича згадує про Маньківку і про бажання населення продовжувати визвольну боротьбу разом з російським народом.
Селяни й далі продовжували боротьбу проти української держави -Гетьманщини. Вони брали участь у повстанні 1664—1665 рр. на боці московитів у боротьбі з гетьманом П.Тетерею, що охопило всю Правобережну Україну. За Андрусівським перемир'ям 1667 року Маньківка повернулась до Речі Посполитої і ще не раз терпіла від загарбників. У 1672 році її зруйнували турецько-татарські агресори які були в союзі з гетьманом Петром Дорошенком. Тікаючи від неволі, більшість жителів містечка переселилася на Лівобережну Україну та Слобожанщину. У ті роки Маньківка, як і інші села, зазнала великих руйнувань.
18 століття 1715 на місці попередньої православної церкви закладено нову — на честь Архістратига Михаїла. Її було освячено уманським протоієреєм Діонисієм Гайдученським.
1726 Маньківка стала власністю польського магната С.-Вл. Потоцького. Близько 1740 року в містечку освячено ще одну церкву — Преображення Господнього. Невдовзі їх парафії було переведено на унію. Станом на 1775 рік на «маньківській парафії було наявних 1105 дворів та хат».
1 лютого 1766: запис Ф. С. Потоцького Маньківський фільварок:
Після поразки народних повстань XVIII ст., зокрема великого народно-визвольного антифеодального повстання 1768 року, у яких брало участь населення Маньківки, ще більше посилився феодально-кріпосницький і національно-релігійний гніт.
Згідно з інвентарем 1768 року у Маньківці налічувалося 191 господарство, а 1783 — було вже 284 оселі. Внаслідок другого поділу Польщі у 1793 році Правобережна Україна, у тому числі Маньківка, відійшла до складу Російської імперії. На той час тут мешкало близько 2600 осіб — переважно українців та євреїв.
1797 Маньківка стає містечком Уманського повіту Київської губернії.
19 століття 1830 в Маньківці проживало 2600 осіб православних і 14 католиків.
1832 року за участь О. Потоцького в польському визвольному повстанні 1830—1831 рр. царський уряд конфіскував його маєтки. Селяни стали державними. Декілька років містечком відала Київська казенна палата, потім військове міністерство. З 1838 року в Маньківці було створено військове поселення. Село стало центром п'ятої сотні Києво-Подільського округу військових поселень, створеного у 1836—1837 рр. Тут містилися штаб 2-го гусарського полку, взвод кавалерії та волосна управа. Селян перетворили на військових поселенців. Вони відбували військові обов'язки, обробляли землю, забезпечували себе і армію продовольством. Тут було зведено 14 казарм і 12 — допоміжних приміщень. Розпочалося перепланування вулиць і створені нові: Офіцерська, Робоча, Миколаївська, Михайлівська, Довга.
1840 у військовому містечку створено школу кантоністів, де навчалися діти поселенців. Учні носили спеціальний одяг, разом із батьками силувані до муштри. Школа готувала унтер-офіцерів для військовою поселення: всі хлопці віком від 7 до 18 років вважалися кантоністами, яких після завершення навчання віддавали на 20 років на службу. Проте, військові поселення не виправдали сподівань уряду і в 1857 році їх ліквідували, селяни отримали новий залежний статус — державний селянин. Маньківка стала центром першого округу поселення державних селян.
27 вересня 1860 року в Маньківці було відкрито трирічну школу. Гроші на утримання учителя та школи вносили самі селяни — залежно від кількості в кожного з них землі. Після Земської реформи 1864 року у 1876 засновано двокласне училище.
Для лікування жителів Маньківки і навколишніх сіл 1861 року при волосній управі відкрито приймальну палату з фельдшером і акушеркою.
Згідно з люстраційним актом 10-го перепису населення в липні 1872 року в Маньківці проживало 1437 душ, з них місцевих жителів — 1254, відставних солдатів — 183. Дворів налічувалось 562, у тому числі 142 — відставних солдатів.
Введення в експлуатацію 1891 року залізничної колії Христинівка—Шпола та спорудження 1899 року Іваньківського цукрового заводу, що за 11 км від Маньківки, збільшили попит на цукрові буряки. Особливо стали зростати їх посіви в заможних господарствах, які використовували дешеву робочу силу на обробітку плантацій. Жінки, дівчата та підлітки з ранньої весни і до пізньої осені за мізерну плату весь світловий день гнули спину на полях. Селяни, які мали коней, вивозили цукрову сировину на завод, інші транспортували готовий цукор на станцію .
20 століття 1900 в Маньківці нараховувалося 937 дворів з населенням 4156 чоловік. Основним їх заняттям було землеробство. Селянам належало 5280 десятин землі, церкві — 72. Безземельних було 42 господарства, 35 володіли наділами більше 10 десятин кожне. У більшості господарств було по одній десятині і зовсім не було тяглової сили. Того ж року в селі діяло три школи: двокласне училище з п'ятирічним строком навчання та дві церковнопарафіяльні школи з трирічним терміном навчання. З 15 вересня 1910 року почало працювати чотирикласне училище з 2 учителями та 38 учнями.
На початку XX століття в Маньківці діяли олійня, 2 млини, 10 вітряків, 2 кузні.Список населенных мест Киевской губернии, стор. 1598 Після 1907 року в селі відкрили дільничу лікарню на 10 ліжок, яка обслуговувала 29 сіл. Її штат складався з лікаря, двох фельдшерів, акушерки. У звіті Уманської повітової земської управи за 1913 рік записано, що Маньківська дільнична лікарня знаходиться в найманому, старому, зовсім не пристосованому приміщенні, де ніяких, навіть примітивних лікарняних пристосувань немає, а колодязь далеко у дворі.
Тяжке і безпросвітне життя посилювало обурення селян. Все це змушувало їх підніматися на боротьбу проти сільських глитаїв, буржуазно-поміщицького ладу. В роки першої російської революції 1905—1907 рр. у селі відбувалися сутички бідних селян з поміщиками та військовими загонами, часто горіли панські садиби. У грудні 1905 року в селян знайдено 6 листівок «Як відібрати землю в поміщиків», у липні наступного року — 9 листівок «До всіх сільських робітників», у вересні поширювалася листівка «Маніфест до всього селянства».
Столипінська аграрна реформа загострила суперечності на селі. Процес обезземелення та класового розшарування тривав далі. Не маючи засобів виробництва, бідні селяни продавали свою землю заможнішім. Так наприкінці 1912 року в селі налічувалось 64 безземельні господарства, 64 родинам належало до однієї десятини землі, 110 від шести до семи десятин, 35 родин мали десять і більше. Худобу мало 141 господарствоИтоги переписи скота у сельского крестьянского населения Киевской губернии в 1912 году. стор. 469.
В роки Першої світової війни багато маньківчан мобілізували на фронт, у селі понад 200 учасників Першої світової війни, загиблих на фронті. Під час війни різко скоротилася посівна площа, зменшилася кількість худоби, малоземельні господарства розорялися, не вистачало робочих рук. Протягом 1917 року в Маньківці відбувалися сутички між заможними й біднотою за землю та ліс. 24 жовтня і 2 грудня війська, надіслані Центральною радою, жорстко розправилися з незадоволеними бідняками.
Визвольні змагання У 1917 році Маньківка увійшла до складу УНР.
Радянська окупація у Маньківці почалася в січні 1918 року. З квітня до листопада 1918 року Маньківку контролювали гетьманці. На початку вересня і до грудня 1919 року на території Маньківки був один із лідерів Білого руху та головнокомандувач Збройних сил Півдня Росії Антон Денікін
Через Маньківку проходили червоні полки 2-ї Української радянської дивізії, бійці 45-ї та 58-ї стрілецьких дивізій Південної групи, частини Першої Кінної армії, які направлялися на фронт проти польських військ, союзних українській державі. У середині червня 1920 року Червона Армія остаточно захопила владу в Маньківці.
До початку Другої світової війни 1920 року в Маньківці налічувалося 1321 господарство, тут проживало 5780 чоловік.
В середині липня 1920 року з декласованих елементів було створено Комітет незаможних селян під керівництвом М. А. Касьянова. Активними членами KHC були Н. Г. Кочергин, Р. П. Педодіменко, В. І. Руденко, Т. С. Мандра, О. П. Письменний, П. Й. Мандюк. KHC боровся за зміцнення влади окупантів на селі, організовував допомогу фронту, відбирав лишки хліба у більш заможних селян, розподіляв їх між безземельними та малоземельними селянами.
У липні 1920 року в селі створено партійний осередок з семи чоловік, його очолив М. Т. Рябовіл. 4 липня за ініціативою комуністів у Маньківці відбулася волосна конференція селян, на якій обговорювалися питання про землю, про утворення органів Радянської влади на місцях, про продовольчу політику.
На початку 1922 року з молодих люмпенів створено комсомольський осередок, секретарем якого було обрано М. Н. Кочергина. Першими комсомольцями були: М. Н. та О. Н. Кочергини, О. Ф. Лампицький, П. Й. Мандюк, Я. Т. Монько, О. П. Письменний, І. Ю. Родаченко, І. І., М. І. та Т. І. Руденки, І. І. Слюсаренко.